Ухвала суду № 76185219, 30.08.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/13794/16-к Провадження №11-кп/773/54/18 Головуючий у 1 інстанції:Сівчук А. Є. Категорія:ч.1 ст. 121 КК України Доповідач: Лівандовська-Кочура Т. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2018 року м. Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Лівандовської-Кочури Т.В.,

суддів - Борсука П.П., Клока О.М.,

з участю секретаря - Павловій Н.А.,

прокурора - Супрунюк Т.А.,

представника потерпілого - ОСОБА_1,

обвинувачених - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисника Єлова В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні Шубіна Д.В., потерпілого ОСОБА_6, обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Єлова В.А. на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

Даним вироком суду ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ратнів, Луцького району, Волинської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, має на утриманні трьох малолітніх дітей, працюює водієм ПрАТ «Луцьке АТП 10701», зареєстрований в АДРЕСА_2, Волинської області, фактично проживає в АДРЕСА_1, раніше несудимого,

засуджено:

- за ч. 1 ст.121 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Строк відбуття покарання ОСОБА_2 постановлено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця м. Луцьк Волинської області, українця, громадянина України, з середньою-спеціальною освітою, неодружений, непрацює, зареєстрований в АДРЕСА_4, фактично проживає в АДРЕСА_3, раніше не судимого,

засуджено:

-за ч. 1 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді громадських робіт строком 150 годин.

Цивільний позов Луцької міської клінічної лікарні до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування витрат, пов'язаних з лікуванням потерпілого - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь Луцької міської клінічної лікарні 2565 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь Луцької міської клінічної лікарні 2565 гривень.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь потерпілого ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 2059,30 гривень, моральну шкоду в розмірі 25000 гривень та 2250 гривень витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, а також витрат пов'язаних з наданням правової допомоги - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 в користь потерпілого ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 5000 гривень, а також 2250 гривень витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 351,84 гривень витрат за залучення експертів в даному кримінальному провадженні.

Стягнуто з ОСОБА_3 в дохід держави 351,84 гривень витрат за залучення експертів в даному кримінальному провадженні.

В порядку ст. 100 КПК України вироком вирішено долю речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 10 травня 2016 року близько 03 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись по вул. Галшки Гулевичівни в м. Луцьку, Волинської області, поблизу Свято-Покровського храму, діючи з прямим умислом, з метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпечність своїх дій, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_6, наніс йому два удари кулаком руки по голові чим завдав останньому тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми у вигляді струсу головного мозку, що згідно висновку експерта № 593 від 10 червня 2016 року відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, оскільки для його лікування необхідний час більше шести діб та тілесні ушкодження у вигляді синців та саден в ділянці обличчя та волосистої частини голови, які згідно висновку експерта № 593 від 10 червня 2016 року відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

В подальшому, обвинувачений ОСОБА_2, продовжуючи свої злочинні дії, наніс потерпілому ОСОБА_6 близько п'яти-шести ударів ногами в область ребер з права, чим завдав останньому тілесні ушкодження у вигляді перелому 6-8 ребер з права по середньо-аксілярній лінії з правобічним посттравматичним пневмотораксом та емфіземою м'яких тканин грудної клітки з права, що згідно висновку експерта № 593 від 10 червня 2016 року відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 10 травня 2016 року, близько 03 год. 30 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись по вул. Галшки Гулевичівни в м. Луцьку Волинської області, поблизу Свято-Покровського храму, діючи з прямим умислом, з метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпечність своїх дій, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_6, наніс йому один удар кулаком в грудну клітку з ліва та один удар кулаком в живіт з права і в подальшому, продовжуючи свої злочинні дії, душив потерпілого ОСОБА_6 за допомогою шлейки його сумки чим спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді синців та саден в області шиї, які згідно висновку експерта № 593 від 10 червня 2016 року відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

В поданих на вирок апеляційних скаргах:

- прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинувачених, просить вирок через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання особам обвинувачених та ступеню тяжкості кримінального правопорушення скасувати, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначити покарання у виді 6 років позбавлення волі. ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначити покарання у виді громадських робіт строком на 200 годин. Вказує, що при призначенні покарання судом не враховано, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили злочини, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, не висловили каяття та не вчинили дій, які б свідчили, що вони шкодують про вчинене. У вчиненні інкримінованих злочинів ОСОБА_2 вину не визнавав, а ОСОБА_3 визнавав частково. Тому, вважає призначене обвинуваченим покарання несправедливим, м'яким і таким, що не відповідає тяжкості вчинених ними злочинів та меті покарання вцілому.

- потерпілий ОСОБА_6, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікацію дій обвинувачених, просить вирок через невідповідність призначеного покарання особам обвинувачених, кожного зокрема та в частині вирішення цивільного позову, зокрема визначеного судом до стягнення розміру моральної шкоди, завданої злочином потерпілому - скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_2 за ч.1 ст. 121 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років 5 місяців. ОСОБА_3 за ч.1 ст. 125 КК України призначити покарання у виді виправних робіт строком на 9 місяців із відрахуванням двадцяти відсотків з суми його заробітку в дохід держави. Вирок в частині стягнення моральної шкоди змінити. Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_6 200 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням злочину. Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_6 100 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням злочину. Вказує, що при призначенні покарання судом не враховано, що ОСОБА_2 вчинив умисний тяжкий злочин, а ОСОБА_3 умисний злочин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння із застосуванням насильства. У вчиненому не розкаялись, завдану неправомірними діями шкоду не відшкодували. При визначенні розміру моральної шкоди, завданої потерпілому, внаслідок неправомірних дій обвинувачених, судом не в повній мірі враховано розмір моральних та фізичних страждань потерпілого, які призвели до негативних змін у його житті.

- обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник Єлов В.А. вказують, що вирок суду є незаконним та необгрунтованим через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вказує, що заподіння тілесних ушкоджень потерпілому було обумовлено неправомірним використанням потерпілим сльозогінного газу і вогнепальної зброї та вчиненням замаху на викрадення телефону, тобто в процесі його обеззброєння та затримання. При призначенні покарання суд безпідставно не відніс до пом'якшуючих покарання обставин те, що обвинувачений забезпечив надання потерпілому медичної допомоги, є батьком трьох неповнолітніх дітей та учасником бойових дій. Заперечив факт перебування в стані алкогольного сп'яніння, на момент вчинення злочину. У зв'язку із цим, просить вирок суду скасувати, кримінальне провадження закрити за відсутності в діянні ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, оскільки останній діяв в стані необхідної оборони і умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень в нього не було.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, основні доводи апеляційних скарг, пояснення прокурора та представника потерпілого, які підтримали подані ними апеляційні скарги та заперечили апеляційну скаргу обвинуваченого та його захисника, які подану ними апеляцію підтримували, заперечували апеляційні скарги прокурора та потерпілого.

Судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи і зроблений обґрунтований висновок про доведеність винуватості ОСОБА_2 у заподіянні умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння та доведеність винуватості ОСОБА_3 в умисному спричиненні легких тілесних ушкоджень їх потерпілому ОСОБА_6

Такий висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку і перевірених судом допустимих доказах.

Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 ніким із учасників судового провадження не оспорюються, а тому апеляційним судом не перевіряються.

Так, незважаючи на невизнання обвинуваченим ОСОБА_2 своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, його винуватість доведена зібраними у провадженні доказами, які обґрунтовано враховані судом.

Так, суд першої інстанції підставно взяв до уваги показання потерпілого ОСОБА_6 та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, які є послідовними, підтверджені іншими доказами по справі, зокрема протоколом проведення слідчого експерименту від 14 липня 2016 року, відповідно до якого потерпілий ОСОБА_6 детально відтворив механізм нанесення йому тілесних ушкоджень обвинуваченим, а також висновками експерта № 593 від 10 червня 2016 року, № 750 від 26 липня 2016 року, які є науково-обгрунтованими та піддавати їх сумніву в суду підстав немає. Показання потерпілого та свідків в своїй сукупності дають змогу відтворити всі обставини злочину, які були до і на момент його вчинення.

Висновок експерта № 593 від 10 червня 2016 року підтверджує факт заподіяння обвинуваченим ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_6 тяжких умисних тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх заподіяння, а згідно висновку експерта № 750 від 26 липня 2016 року не виключається можливість виникнення вищевказаних тілесних ушкоджень в час та за обставин вказаних гр. ОСОБА_6 під час його допиту та під час проведення за його участю слідчого експерименту. Враховуючи характер та анатомічну локалізацію виявлених у гр. ОСОБА_6 тілесних ушкоджень - виключена можливість їх виникнення в результаті падіння з висоти власного зросту та вдарянні об тупі тверді предмети.

Так, згідно ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Як роз'яснив Пленум ВСУ в п.5 постанови №1 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.

Суд першої інстанції дотримався роз'яснень даної постанови та обґрунтовано не взяв до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що він діяв в межах необхідної оборони, оскільки вони спростовані вищевказанами доказами, які були правильно оцінені судом та частково показаннями самого обвинуваченого, який викриває себе, оскільки вказує на локалізацію, характер та послідовність нанесення ударів потерпілому та визнає, що між ним та потерпілим у вказаному у вироку місці і часі відбувся конфлікт.

Окрім того, як потерпілий, так і свідки в судовому засіданні вказували на те, що саме обвинувачені спровокували конфлікт, потерпілий не наносив їм ударів. Те, що протиправна поведінка обвинувачених, в тому числі, була обумовлена замахом потерпілого на викрадення телефону ОСОБА_7 в ході судового розгляду свого підтвердження не знайшла, була спростована показаннями останньої та потерпілого ОСОБА_6 В даній конкретній ситуації, поведінка потерпілого, характер його дій, не давали обвинуваченому ОСОБА_12 підстав для нанесення потерпілому тілесних ушкоджень. В матерілах провадження відсутні докази, що ОСОБА_12 перебував в стані необхідної оборони і тілесні ушкодження ОСОБА_6 спричинив при перевищенні її меж.

Таким чином, усі фактичні обставини кримінального провадження, переконливо свідчать про те, що ОСОБА_2 умисно наніс потерпілому ОСОБА_6 тяжке тілесне ушкодження, а не діяв у межах необхідної оборони, у зв'язку з чим його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України.

Твердження апелянтів про те, що призначене обвинуваченим покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особам обвинувачених є безпідставними.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Як убачається з вироку суду, призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчинених обвинуваченими злочинів, дані про особу винних.

Так, по відношенню до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, судом з достатньою повнотою враховано те, що обвинувачені раніше несудимі, до кримінальної відповідальності притягуються вперше, мають постійне місце проживання, за яким характеризуються позитивно, а ОСОБА_2 постійне місце роботи та має на утриманні троє малолітніх дітей, є учасниками бойових дій, у вчиненому не розкаялись, завдану потерпілому неправомірними діями шкоду в добровільному порядку не відшкодували та думку самого потерпілого, який наполягав на призначенні їм виключно суворого покарання.

Обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судом не встановлено, а обставиною, що обтяжує покарання є вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

При перевірці вироку за доводами апеляційної скарги обвинуваченого, апеляційний суд вважає, що судом враховано обставини, на які посилається сторона захисту у цій частині, і твердження про те, що ОСОБА_2 перебував в стані алкогольного сп'яніння є правильним та стверджується показаннями свідка ОСОБА_10, яка суду показала, що на місці події та біля відділу поліції під час розмови з обвинуваченим від нього був відчутний запах алкоголю з ротової порожнини суду, що стало підставою для направлення його в наркодиспансер для проходження медичного огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння, за наслідками якого було складено щодо нього протокол за ст. 130 КУпАП України.

А тому суд правильно відніс до обтяжуючих покарання обставиним перебування ОСОБА_2 в стані алкогольного сп'яніння.

Врахувавши всі обставини по кримінальному провадженню суд, реалізувавши принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покарання, яке є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів і не є надто суворим чи м'яким.

Законних підстав для скасування чи зміни вироку в частині призначеного покарання апеляційний суд не вбачає.

Доводи потерпілого про те, що суд неправильно вирішив цивільний позов в частині визначеного до відшкодування розміру моральної шкоди, апеляційний суд також визнає безпідставними.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Цивільний позов потерпілого до обвинувачених про відшкодування моральної шкоди завданої злочином, на думку апеляційного суду, вирішений судом у відповідності до вимог законодавства і правильність рішення суду в цій частині сумнівів не викликає.

Визначаючи до стягнення з обвинувачених ОСОБА_2 25 000 грн. та ОСОБА_3 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, суд в повній мірі врахував характер суспільно-небезпечних діянь, глибину та тривалість фізичних та душевних страждань потерпілого ОСОБА_6, вимушені зміни у його життєвих стосунках, а також майновий стан самих обвинувачених із урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості.

Підстав для зміни вироку в частині вирішення цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, про що просить в апеляційній скарзі потерпілий, апеляційний суд також не вбачає.

У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні Шубіна Д.В., потерпілого ОСОБА_6, обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Єлова В.А. залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 вересня 2017 року - без змін.

Ухвала може бути оскаржена, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення апеляційним судом.

Головуючий

Судді: