Постанова № 76184120, 03.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2018 р. Справа№ 910/2999/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтаюр»

на рішення Господарського суду міста Києва, ухваленого 12.06.2018, повний текст якого складений 12.06.2018,

у справі № 910/2999/18 (суддя Котков О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтаюр»

до Приватного акціонерного товариства «Фарлеп»

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення пені в сумі 16 715,46 грн., 3 % річних в сумі 1 322 грн. та інфляційних втрат в сумі 10 881,51 грн., нарахованих на суму заборгованості за поставлений за договором № 4600016579 купівлі-продажу обладнання № 01.08.2011, але неоплачений товар. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018, повний текст якого складений 12.06.2018, у справі № 910/2999/18 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з посиланням на те, що позивач звернувся з позовними вимогами до Господарського суду міста Києва після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до прийняття рішення по справі, і що позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважність причини пропуску позовної давності, дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням, 23.07.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Алтаюр» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/2999/18 повністю та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що спірне рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, адже судом першої інстанції залишено без уваги подані позивачем пояснення від 05.06.2018 та клопотання від 07.05.2018, які містили посилання на постанови Верховного суду України та Вищого господарського суду України, якими позивач обґрунтовує свої доводи стосовно законності вимоги про стягнення штрафних санкцій.

Крім того, апелянт зазначив про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги те, що підписанням уповноваженими представниками сторін акту звіряння розрахунків від 31.05.2015, в якому відповідач визнав заборгованість, на яку нараховані заявлені до стягнення пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, позовна давність перервалась та розпочалась заново, а відтак, при зверненні до суду з цим позовом строк позовної давності не був пропущений.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2018 справа № 910/2999/18 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Пашкіна С.А., Сітайло Л.Г.

Ухвалою від 01.08.2018:

- Товариству з обмеженою відповідальністю «Алтаюр» поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/2999/18

- відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтаюр» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/2999/18;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 15.08.2018;

- зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/2999/18;

- роз'яснено сторонами, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- роз'яснено учасниками, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

15.08.2018 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі рішення Господарського сулу міста Києва по справі з посиланням на те, що строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості на яку позивачем нараховані заявлені до стягнення пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, сплинув 11.05.2016, тоді як з цим позовом позивач звернувся до суду 15.03.2018, тобто з пропуском строку позовної давності, про що відповідачем було зроблено відповідну заяву, а відтак, суд першої інстанції цілком правомірно відмовив позивачу у задоволення позовних вимог з підстав пропуску ним строку позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у цьому випадку 176 200 грн. (1 762 грн.*100).

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762*100=176 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді вказаної справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 176 200 грн., тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтаюр» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/2999/18 відкрите 01.08.2018, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався з 17.08.2018, апеляційна скарга має бути розглянута по 01.10.2018 включно.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

01.08.2011 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір купівлі-продажу обладнання № 4600016579 (далі Договір) (а.с. 10-12), в п. 1.1 якого погодили, що позивач зобов'язується передати у власність відповідача телекомунікаційне обладнання (у комплектності, відповідно до підписаних сторонами специфікацій (додаток № 1 до Договору), а відповідач зобов'язується прийняти обладнання та оплатити його.

Відповідно до п. 4.1.1 Договору оплата поставленого позивачем обладнання здійснюється в національній валюті України - гривні, шляхом безготівкового переказу грошових коштів з поточного рахунку відповідача на поточний рахунок позивача на підставі виставленого рахунку-фактури після підписання відповідної специфікації. Рахунок-фактура виставляється на підставі визначеної вартості обладнання, що зафіксована у відповідній специфікації.

Порядок та строки оплати по кожній конкретній партії обладнання визначається у відповідній специфікації.

16.01.2016 на виконання Договору сторонами було підписано Специфікацію № 23 (а.с. 14), в якій визначено перелік обладнання, його вартість та строки оплати.

Так, за умовами вказаної специфікації, позивач мав поставити відповідачу обладнання на загальну суму 66 316,80 грн.

За умовами п. 2 Специфікації № 23, оплата товару здійснюється відповідачем шляхом перерахування на рахунок позивача коштів протягом 30 (тридцяти) днів з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що за Специфікацією № 23 поставив відповідачу обладнання на загальну суму 30 412,80 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № РН-0000036 від 11.04.2013 (а.с. 13), проте відповідач своєчасно не оплатив частину коштів за прийняте обладнання у розмірі 16 258,37 грн., оплативши його лише 28.11.2017, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з банківського рахунку позивача (а.с. 19), а відтак, за розрахунками позивача, відповідач має сплатити останньому пеню в сумі 16 715,46 грн., 3 % річних в сумі 1 322 грн. та інфляційні втрати в сумі 10 881,51 грн.

Позивач зазначив про те, що факт наявності заборгованості за спірне обладнання в сумі 16 258,37 грн. відповідачем був визнаний підписанням акту звірки розрахунків (а.с. 15).

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що за видатковою накладною № РН-0000036 від 11.04.2013 товар був поставлений саме на виконання вимог Специфікації № 23, і що визнана у відповідному акті звірки розрахунків та сплачена 28.11.2017 сума коштів 16 258,37 грн. є заборгованістю саме за вказаною видатковою накладною, а відтак, в силу приписів ч. 1 ст.75 ГПК України, згідно з якою обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, вказані обставини визнаються судом доведеними.

З огляду на несвоєчасне виконання відповідачем свого договірного зобов'язання по оплаті обладнання, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт виконання відповідачем свого обов'язку оплатити поставлене за Договором обладнання з порушенням встановленого Договором сторін строку, є підстави для застосування встановленої Договором та законодавством відповідальності.

Частина 2 ст. 625 ЦК України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 7.3 Договору, у випадку несвоєчасної сплати відповідачем за поставлене обладнання, відповідач, за вимогою позивача, виплачує останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості обладнання, визначеній у відповідній специфікації, за кожний день прострочення.

З виконаних позивачем у позовній заяві розрахунків слідує, що пеню, інфляційні втрати та 3 % річних позивач розраховує за період з 14.03.2015 по 27.11.2017.

Однак, при розрахунку пені позивачем не враховано, що за приписами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а у Договорі сторони не домовлялись про встановлення іншого періоду нарахування пені, ніж той, що визначений у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).

За таких обставин, враховуючи, що товар мав бути оплачений протягом 30 днів з моменту підписання видаткової накладної (11.04.2013), з врахуванням того, що 11 та 12 травня 2013 року є вихідними днями, оплата мала бути проведена в строк по 13.05.2013 включно.

А відтак, вірним є нарахування пені за період з 14.05.2013 по 13.11.2013 включно, в той час як нарахування пені у заявлений позивачем до стягнення період не ґрунтується на приписах закону.

За таких обставин, у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в їх задоволенні, незважаючи на підстави його ухвалення, залишається без змін.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних слід зазначити таке.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних, колегія суддів визнає його арифметично вірним, водночас зазначає про таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Враховуючи, що спірна сума основного боргу мала бути оплачена відповідачем в строк по 13.05.2013 включно, строк позовної давності щодо вказаної суми, відповідно, розпочався 14.05.2013 та сплив 13.05.2016, в той час з цим позовом позивач до суду звернувся 14.03.2018, тобто з порушенням вказаного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Про застосування до всіх вимог наслідків спливу строку позовної давності відповідачем заявлено у відповідній заяві, поданій до суду першої інстанції 02.05.2018 (а.с. 41).

Щодо посилань позивача на те, що в зв'язку із вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання ним спірної заборгованості, а саме дій щодо оплати основного боргу та підписання акту звірки розрахунків, строк позовної давності перервався і розпочався знов, колегія суддів зазначає таке.

За приписами ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Водночас за змісту вказаної статті слідує, що перерватися може лише строк позовної давності, який ще на закінчився.

Так, в п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 зазначено про те, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу, та про те, що визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Враховуючи, що оплату заборгованості відповідач вчинив поза межами строку позовної давності, а саме 28.11.2017, вказані дії не свідчать про його переривання.

Щодо посилань позивача на те, що підписанням уповноваженими представниками сторін акту звіряння розрахунків від 31.05.2015, в якому відповідач визнав заборгованість, на яку нараховані заявлені до стягнення пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, позовна давність перервалась та розпочалась заново, а відтак, при зверненні до суду з цим позовом строк позовної давності не був пропущений, колегія суддів зазначає таке.

В матеріалах справи наявний єдиний акт звірки розрахунків (а.с. 15), проте він в жодному випадку не може бути підписаний 31.05.2015, адже з його змісту слідує, що він фіксує заборгованість станом на 31.10.2016, а остання з операцій, яка в ньому зазначена, здійснена сторонами 07.09.2016. Вказані відомості свідчать про те, що такий акт в будь-якому випадку був сторонами підписаний після 31.10.2016, тобто і він, з огляду на те, що строк позовної давності сплив 13.05.2016, не свідчить про його переривання.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 1 322 грн. та інфляційних втрат в сумі 10 881,51 грн. у зв'язку зі спливом позовної давності. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтаюр» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/2999/18 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі, в тому числі і за звернення з апеляційною скаргою, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алтаюр» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/2999/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/2999/18 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі № 910/2999/18.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/2999/18.

Повний текст постанови складено та підписано: 03.09.2018

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло