Постанова № 76172557, 29.08.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/1462/17 Номер провадження 22-ц/786/2057/18Головуючий у 1-й інстанції Крючко Н. І. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С.Б.

Суддів Прядкіної О.В., Хіль Л.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «ОСОБА_2 управління персоналом» - адвоката ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 червня 2018 року, ухваленого у складі головуючого судді Крючко Н.І.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «ОСОБА_2 управління персоналом» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути на його користь з ПАТ «Вищий навчальний заклад «ОСОБА_2 управління персоналом» заборгованість по заробітній платі на загальну суму 40229,86 грн., яка складається з: 17917,30 грн. заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2013 року по 30.08.2013 року; 2026 грн. – 3% річних від вказаної суми боргу за весь час прострочення виплат; 20286,56 грн. – інфляційне збільшення боргу за весь час прострочення виплат за період з 01.09.2013 року по 08.06.2017 року.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 29 серпня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено та стягнуто з ПАТ «Вищий навчальний заклад «ОСОБА_2 управління персоналом» на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в загальній сумі 40229,86 грн. з урахуванням 3% річних та інфляційного збільшення суми боргу.

Ухвалою цього суду від 07 грудня 2017 року заочне рішення від 29 серпня 2017 року скасовано та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 01 червня 2018 року прийнято відмову ОСОБА_4 від позовних вимог в частині стягнення 3% річних на суму несвоєчасно виплаченої заробітної плати й провадження у справі в цій частині закрито.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 01 червня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ПАТ «Вищий навчальний заклад «ОСОБА_2 академія управління персоналом» на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі в загальній сумі 38203,86 грн., де: 17917,30 грн. – заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2013 року по 30.08.2013 року; 20286,56 грн. – інфляційне збільшення боргу за весь час прострочення виплат за період з 01.09.2013 року по 08.06.2017 року.

Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ПАТ «Вищий навчальний заклад «ОСОБА_2 академія управління персоналом» в дохід держави судовий збір у сумі 640 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ПАТ «Вищий навчальний заклад «ОСОБА_2 управління персоналом» адвокат ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 за безпідставністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що на час розгляду справи заборгованість по заробітній платі ОСОБА_4 відсутня, а відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України не є належним доказом, оскільки не відображають в повній мірі всіх виплат по заробітній платі, складових її нарахування та утримань з неї.

Крім того, у скарзі зазначено, що суд неправомірно стягнув з відповідача інфляційне збільшення суми боргу, що згідно положень ст. 625 ЦК України не передбачено застосуванню до трудових правовідносин.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 спростовує доводи апеляційної скарги та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту першому частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За правилами частини тринадцятої статті 7, пункту 2 частини першої статті 274, частини першої статті 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом ректора ПАТ «Вищий навчальний заклад «ОСОБА_2 академія управління персоналом» № 114 від 01.09.2011 року ОСОБА_4 був призначений на посаду директора Полтавської філії МАУП.

Згідно наказу ректора № 70-п від 30.08.2013 року його було звільнено з посади за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України – за угодою сторін.

На час звільнення позивачеві не було виплачено всіх сум заробітної плати, що належали йому.

Як вбачається з відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів № 2419/Г/1601-18-04-33 від 18.03.2014 року позивачу була нарахована заробітна плата в одній сумі, а фактично виплачена інша сума: за 1-й квартал 2013 року нараховано 15595,27 грн., виплачено 6007,67 грн., що становить недоплату у розмірі 9587,61 грн.; за 3-й квартал 2013 року нараховано всього на суму 17548,33 грн., виплачено в сумі 9218,64 грн, сума недоплати становить 8329,69 грн.

Таким чином, за період з 01.01.2013 року по 30.09.2013 року сума невиплаченої позивачеві заробітної плати складає 17 917, 30 грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції вважав встановленим факт існування заборгованості по заробітній платі ОСОБА_4 та дійшов правомірного висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Такі висновки суду відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату. Зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем вказаних вимог закону не дотримано, заробітна плата у встановлені строки позивачу виплачена не була.

Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що всі суми, зокрема, заробітна плата, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені йому в день звільнення, що є обов’язком підприємства, установи, організації.

За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обов’язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази у справі достовірно вказують на те, що при звільненні ОСОБА_4 з роботи у ПАТ «Вищий навчальний заклад «ОСОБА_2 академія управління персоналом» 30 серпня 2013 року всіх належних йому сум заробітної плати виплачено не було, що відповідачем в установленому порядку не спростовано.

Згідно вимог статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За нормами частини другої статті 79 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Додана представником відповідача до апеляційної скарги довідка від 17 жовтня 2016 року № 708 про виплачені позивачеві суми заборгованості по заробітній платі не є належним та допустимим доказом у розумінні положень статей 78, 79 ЦПК України.

Натомість, відповідно до норм Податкового кодексу України (стаття 70) Державний реєстр фізичних осіб - платників податків формується та ведеться Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику з метою створення умов для здійснення контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, зборів, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства. До Державного реєстру включаються реєстраційні дані фізичних осіб з облікових карток (повідомлень, заяв) та дані про фізичних осіб: джерела отримання доходів; об'єкти оподаткування; сума нарахованих та/або отриманих доходів; сума нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків. Відомості Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів є офіційною інформацією та належним й допустимим джерелом доказування отриманих позивачем, як платником податків, доходів.

Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для інфляційного збільшення заборгованості по заробітній платі апеляційним судом до уваги не беруться, оскільки такі доводи ґрунтуються на довільному тлумаченні заявником статті 625 ЦК України, що не відповідає заявленим вимогам позивача та нормам матеріального права, які застосував суд при вирішенні справи.

За змістом статті 34 Закону України «Про оплату праці» у разі порушення строків виплати заробітної плати провадиться компенсація працівникам втрати частини заробітної плати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статей 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Отже, твердження представника відповідача про відсутність підстав для застосування індексу інфляції в період невиплати заробітної плати позивачеві є безпідставним.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі представника відповідача, не вбачається.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга представника відповідача підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення – залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Вищий навчальний заклад «ОСОБА_2 управління персоналом» - адвоката ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 01 червня 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя: підпис ОСОБА_1

Судді: підпис ОСОБА_5

підпис ОСОБА_6

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1