Постанова № 76172374, 29.08.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/1740/18 Номер провадження 22-ц/786/1915/18Головуючий у 1-й інстанції Маханьков О. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Кузнєцової О.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою Кременчуцького дочірнього підприємства №503 Закритого акціонерного товариства «Сантехмонтаж-60»

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 червня 2018 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Кременчуцького дочірнього підприємства №503 Закритого акціонерного товариства «Сантехмонтаж-60» про стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати при звільненні.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 червня 2018 року позовну заяву ОСОБА_2 до Кременчуцького дочірнього підприємства №503 Закритого акціонерного товариства «Сантехмонтаж-60» про стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати при звільненні, стягнення грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в 2018 році, задоволено.

Стягнуто з Кременчуцького дочірнього підприємства №503 Закритого акціонерного товариства «Сантехмонтаж-60» на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати заробітної плати за лютий 2018 року та 14 днів березня 2018 року в сумі 6274,10грн. (шість тисяч двісті сімдесят чотири грн. 10 коп).

Стягнуто з Кременчуцького дочірнього підприємства №503 Закритого акціонерного товариства «Сантехмонтаж-60» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки з виплати заробітної плати з 15.03.2018 року і по 14.06.2018 року включно, виходячи з середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, в сумі 15602,28грн. (п»ятнадцять тисяч шістсот дві грн. 28коп).

Стягнуто з Кременчуцького дочірнього підприємства №503 Закритого акціонерного товариства «Сантехмонтаж-60» на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку в 2018 році в сумі 4009,80грн. (чотири тисячі дев»ять грн. 80 коп).

Вирішено питання судових витрат.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині виплати ОСОБА_2 заробітної плати за один місяць.

З вказаним рішенням не погодився відповідач, який у поданій апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що позивач на день звільнення не працював, жодних трудових обов»язків не виконував та в подальшому жодних вимог про розрахунок, як це передбачено ч.1 ст.116 КЗпП, не пред»являв, судом же, при ухваленні оскаржуваного рішення, цих обставин досліджено не було.

Зазначають, що, при розрахунку грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку, суд виходив не з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, як це передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995р. №100, а з виплат за останні 2 календарні місяці роботи.

Вказують, що, розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проведено всупереч обставинам справи, оскільки як вихідні дані взято суми заробітної плати за січень та лютий 2018 року, але саме за лютий 2018 року судом стягнуто заробітну плату як невиплачену, а тому брати за основу січень та лютий 2018 року було неможливо, оскільки цей місяць, як встановлено судом, взагалі не оплачений.

У поданому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 прохав рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В обгрунтування відзиву зазначав, що в день звільнення він працював на підприємстві відповідача та написав заяву на ім’я директора про звільнення із займаної посади за власним бажанням, про що розписався у відповідному журналі та отримав у відділі кадрів трудову книжку із записом про звільнення саме 14.06.2018 року.

Вказує, що на момент звільнення позивача, відповідач КДП №503 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» не виплатив йому грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в 2018 році в кількості 20 днів, а тому з відповідача необхідно стягнути суму коштів 4009,80 грн., що відповідає довідці апелянта «Нарахування відпускних за березень 2018 року».

Також, зауважує, що розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було правомірно зроблено виходячи з розміру заробітної плати за січень-лютий 2018 року, оскільки саме ці місяці передували звільненню.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, згідно даних з трудової книжки позивача серії АЕ №507872 від 15.07.2008 року, наказом №26-К від 01.07.2008 року, ОСОБА_2 15.07.2008 року був прийнятий на роботу до КДП №503 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» на посаду слюсаря по виготовленню вузлів та деталей систем вентиляції 3 розряду (а.с.10).

Наказом №14-к від 14.03.2018 року ОСОБА_2 звільнено з роботи за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України (а.с.11,41).

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд вірно виходив із того, що на день звільнення позивачу не було сплачено заробітної плати, грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку в 2018 році та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому вказані кошти підлягають до стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 в сумах, наведених у розрахунку позивача, оскільки вони не спростовані КДП №503 ЗАТ «Сантехмонтаж-60».

Такі висновки відповідають обставинам справи та ґрунтуються на законі, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У відповідності до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно по п.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи з вищевикладеного, враховуючи, що при звільненні, за завою працівника, у відповідності до ст.47 КЗпП України з працівником не було проведено належного розрахунку, доказів протилежного відповідачем надано не було, колегія суддів приходить до висновку про правомірність стягнення з відповідача – КДП №503 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» на користь позивача ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі у розмірі 6274,10 грн. за період – лютий 2018 року по 14.03.2018 року (день звільнення).

Пунктом 32 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року Пленум Верховного Суду України роз»яснив, що, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N100.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки загальна кількість робочих днів за період невиплаченої заробітної плати за період з 15.03.2018 року по 14.06.2018 року становить 92 календарних днів, виходячи із розрахунку середнього заробітку за останні два календарні місяці роботи в розмірі 169,59 грн. за день (5597,72грн (заробітна плата за січень 2018 року) + 4408,20 грн. (заробітна плата за лютий 2018 року)/ 59 днів (31+28 днів у розраховуваному періоді), загальна сума середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку з позивачем при її звільненні складає 15602,28 гривень (92*169,59грн.).

Відповідно до наведених вище положень законодавства про працю, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути вказану заборгованість у розмірі 15602,28 грн.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проведено всупереч обставинам справи, оскільки як вихідні дані взято суми заробітної плати за січень та лютий 2018 року, але саме за лютий 2018 року судом стягнуто заробітну плату як невиплачену, а тому брати за основу січень та лютий 2018 року було неможливо, оскільки цей місяць, як встановлено судом, взагалі не оплачений, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки вказаний розрахунок було зроблено на підставі чинного законодавства України та з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N100.

При цьому, факт невиплати суми заробітної плати за лютий 2018 року не може вплинути на порядок розрахунку середнього заробітку за весь час затримки виплат належних працівнику сум, оскільки вказана заробітна плата була йому нарахована.

Пунктом 1 розділу 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 8 лютого 1999 р. передбачено, що Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, в тому числі: при виплаті працівникам компенсації за невикористані відпустки, а також та інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (пункти «а» та «л»).

Як убачається з наказу №14-к від 14.03.2018 року про припинення трудового договору - контракту, підприємство відповідача зобов’язувалось сплатити позивачу кошти за невикористану відпустку за період з 15.07.2017 року по 14.03.2018 року за 20 календарних днів (а.с.41).

Відповідно до відомості КДП №503 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» про нарахування відпускних за березень 2018 року, ОСОБА_2 належить до сплати 4009,80 грн (а.с.34).

Проте, матеріалами справи встановлено, що на момент звільнення позивача, відповідач не виплатив грошову компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку в 2018 році, а тому вказана сума коштів у розмірі 4009,80 грн. підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що при розрахунку грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку, суд виходив не з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, як це передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995р. №100, а з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, є безпідставними, оскільки розмір стягуваної суми був визначений самим відповідачем у Відомості КДП №503 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» про нарахування відпускних за березень 2018 року (а.с.34).

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Окрім того, оскільки КДП №503 ЗАТ «Сантехмонтаж-60» не надано суду власного розрахунку грошової компенсації за невикористану основну щорічну відпустку чи відомостей про заробітну плату позивача за останні 12 календарних місяців роботи, згідно первинних бухгалтерських документів, то вказані доводи колегією судді до уваги не приймаються.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Таким чином, суд першої інстанції повно та об’єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Кременчуцького дочірнього підприємства №503 Закритого акціонерного товариства «Сантехмонтаж-60», – залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15 червня 2018 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ ОСОБА_1

СУДДІ: /підпис/ ОСОБА_3

/підпис/ ОСОБА_4

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1