Ухвала суду № 76170173, 30.08.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

415/2100/17

№ 1-кп/415/119/18

У Х В А Л А

Іменем України

30 серпня 2018 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді: Шевченко О.В.

за участю секретаря Зіньковської Ю.О.

прокурора Панасенка В.В.

захисника ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017130240000812 від 23.04.2017 стосовно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, неодруженого, не працюючого, інваліда III групи, раніше судимого 27.02.1992 Лисичанським міським судом Луганської області за ст.140 ч.1, ст. 215-3 ч.1, ст. 42 КК України (1960 року) до 2 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.46-1 КК України з відстрочкою виконання вироку на 2 роки; 18.11.1994 Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 141 ч.2, ст. 142 ч.1, ст.183 ч.1, ст. 42, ст. 43 КК України (1960 року) до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 20.12.2001 Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 42, ст. 185 ч.2, ст. 187 ч.2, ст. 357 ч.3 КК України до 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 17.05.2002 Апеляційним судом Луганської області вирок Лисичанським міським судом Луганської області від 20.12.2001 переглянуто, вважати засудженим за ст. 42, ст. 185 ч.2, ст. 186 ч.2, ст. 357 ч.3 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна; 10.08.2005 Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 187 ч.1, ст. 289 ч.2, ст. 69, ст. 70 ч.1, ст. 71 КК України до 5 років позбавлення волі; 16.10.2009 Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч.2, ст. 185 ч.3, ст.186 ч.2, ст. 187 ч. 2, ст. 69, ст.190 ч.2, ст.70, ст. 71 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна; 01.03.2017 Лисичанським міським судом Луганської області за ст. 185 ч.2 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України, від відбування покарання звільненого із іспитовим строком на 2 роки, проживаючого без реєстрації за адресою: Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Сімферопольська, буд. 83,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Лисичанського міського суду Луганської області перебуває кримінальне провадження у відношенні ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.

Ухвалою Лисичанського міського суду Луганської області від 25 квітня 2017 року, підозрюваному ОСОБА_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалами Лисичанського міського суду Луганської області строк тримання під вартою продовжувався обвинуваченому, в межах строків, встановлених ст. 197 КПК України.

Судовий розгляд кримінального провадження суд не завершив, оскільки задовольнив клопотання сторони захисту про надання часу для виконання процесуальних дій, а строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 спливає 03 вересня 2018 року.

У судовому засіданні прокурор Панасенко В.В. звернувся до суду з письмовим клопотанням про продовження строку тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_2, в обґрунтування клопотання зазначив, що ОСОБА_2 органами досудового розслідування обвинувачується у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України, який відповідно до вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких кримінальних правопорушень, судовий розгляду триває, крім того, існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, які були враховані під час обрання зазначеного запобіжного заходу та на наявність яких вказують, як тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання останнього винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, так і данні про особу обвинуваченого ОСОБА_2, який не працює, неодноразово судимий, що вказує на відсутність у останнього постійного джерела доходів.

Також у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 звернувся до суду з письмовим клопотанням про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, у зв’язку з тим, що немає доказів винуватості останнього у вчинені тяжкого кримінального правопорушення, так само як і ризиків, зазначених прокурором. Окрім того, обвинувачений просив суд врахувати його хворобу та інвалідність ІІІ групи і відмовити у задоволення клопотання прокурора.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_1 заперечував проти задоволення клопотання прокурора та просив задовольнити клопотання його підзахисного. Посилаючись на практику ЄСПЛ зазначив, що існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину, зі спливом певного часу, перестає бути достатньою умовою для продовження строку тримання під вартою, оскільки обвинувачений перебуває під вартою вже більше року, хворіє та потребує лікування у протитуберкульозному закладі.

Прокурор Панасенко В.В. вважав за необхідне відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 як необґрунтованого.

Суд, вислухавши доводи сторін кримінального провадження, приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Згідно з положеннями ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою, відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, не може перевищувати шістдесяти днів.

Окрім того, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, з рішень якого вбачається, що на початку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі «ОСОБА_3 проти України» ("Sergey Volosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року, Європейський суд з прав людини наголосив, «саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув’язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину, є обов’язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою…».

Судом встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 289 КК України, яке відповідно до санкції статті карається позбавленням волі від п’яти до восьми років та згідно вимог ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів у період іспитового строку призначеного за вироком Лисичанським міським судом Луганської області від 01.03.2017. Окрім того, обвинувачений ОСОБА_2 неодноразово судимий та відбував покарання у місцях позбавлення волі за скоєння аналогічних умисних корисних злочинів, не працює, одружений, проте мешкає з дружиною у різних містах, що вказує на відсутність у останнього постійного джерела доходів та міцних соціальних зв’язків за місцем судового розгляду. Вищезазначене дає суду достатні підстави вважати, що ОСОБА_2, з огляду на його моральні якості, зможе ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

За сукупності таких обставин, суд вважає доведеним стороною обвинувачення ризиків можливості вчинити інше кримінальне правопорушення та переховуватись від суду з огляду на характеризуючи данні обвинуваченого та тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, а тому клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу не підлягає задоволенню.

Окрім того, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання прокурора Панасенка В.В. щодо продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою в межах строків, встановлених ст. 197 КПК України, оскільки відсутні підстави вважати, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов’язків, що передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема прибувати за кожною вимогою до суду, а також належну поведінку обвинуваченого ОСОБА_2.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 31, 177, 178, 197, 331, 372 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області ОСОБА_4 про продовження строку тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 – задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України на 60 днів, тобто по 28 жовтня 2018 року включно.

У клопотанні обвинуваченого ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – відмовити.

Дана ухвала діє до 28 жовтня 2018 року включно.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Шевченко