Постанова № 76167884, 23.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 311/841/17 Головуючий у 1 інстанції: Сидоренко Ю.В. провадження № 22-ц/778/2148/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Кочеткової І.В.

ОСОБА_2

при секретарі: Путій Д.В.

за участі:

прокурора Дядюшевої К.Є.

представника Державної казначейської служби України – ОСОБА_3

представника Національної поліції України – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Заступника прокурора Запорізької області Юрченка Ю.С. та Національної поліції України на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 13 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Національної поліції України, Ліквідаційної комісії ГУМВС України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_5 звернувся до Василівського районного суду Запорізької області з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Запорізької області, Національної поліції України, Ліквідаційної комісії ГУМВС України, про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання.

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_5 зазначив, що 20 грудня 2012р. прокурором Запорізької прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері, йому було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15-ч. 2 ст. 185 КК України. Під час досудового слідства він був неодноразово допитаний в якості підозрюваного, ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 25 грудня 2012 року йому було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2013 року його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15-ч.2 ст.185 КК України та призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі, із застосуванням ст.ст. 75,76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року обвинувальний вирок Василівського районного суду Запорізької області від 23.12.2013 року за його апеляцією було змінено, а провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України відносно нього закрито у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у скоєнні кримінального правопорушення. Запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, обраний відносно нього, Апеляційним судом Запорізької області було скасовано. В касаційному порядку кримінальна справа не переглядалась.

Вказував, що внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності та обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання він зазнав моральних страждань у зв'язку з явно несправедливим і упередженим проведенням досудового слідства, з явною і очевидною фальсифікацією матеріалів кримінальної справи, також він зазнав сильних душевних хвилювань у зв'язку із застосуванням тиску з боку слідчого, направленого на визнання ним вини, та в подальшому спрощеного судового розгляду справи. Він втратив віру у спроможність прокуратури здійснювати контроль та нагляд за додержанням органом досудового слідства вимог кримінально-процесуального законодавства під час розслідування кримінальної справи. Він втратив становище в суспільстві, були порушені його нормальні життєві зв'язки.

Також вказував, що в результаті незаконного притягнення до кримінальної відповідальності значно погіршився стан його психічного здоров'я. Перебуваючи у пригніченому стані, викликаному незаконними діями щодо нього, він зазнавав сильних душевних страждань, у зв'язку з чим постійно перебував в хворобливому фізичному емоційному стані, був пригнічений, сумний, дратівливий. Після оголошення судом вироку та визнання його винним з призначенням двох років позбавлення волі, він зазнав психічний шок. Не виявляв собі, що опиниться під вартою за те, що не скоював. Віра в суд була підірвана. Внаслідок застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання він був позбавлений можливості вільно пересуватися і виїздити з місця проживання, реалізовувати звичні привички та бажання. Він не міг поїхати оздоровитися до санаторію, влітку не міг повезти свою дружину та малолітнього сина на море, а на зимові канікули - до Карпат. Протягом тривалого часу він не міг відвідувати друзів та родичів, адже був вимушений постійно з'являлися за викликами слідчого та суду.

Крім того, він був вимушений звертатися за правовою допомогою до адвокатів, що вимагало від нього не лише значних матеріальних витрат, а й додаткових зусиль (поїздок, надання пояснень, збирання додаткових доказів, тощо).

Під час розгляду кримінальної справи було встановлено, що законних підстав для обмеження його конституційних прав, зокрема, обрання запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання та його тривалого застосування, слідчий не мав. Повне виправдання свідчить про незаконність притягнення його до кримінальної відповідальності та незаконність обмеження в конституційному праві щодо свободи пересування. У зв'язку з чим, розмір завданої йому моральної шкоди позивач оцінив у 100 000 грн., компенсація витрат на правову допомогу адвоката у кримінальній справі становить 15000 грн.

Тому посилаючись на вказані обставини просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з Єдиного казначейського рахунку в установленому законом порядку на його користь моральну шкоду в розмірі 100 000,00 гривень та витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 15000,00 грн.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 13 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з казначейського рахунку, призначеного для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання – 56 925 гривень 90 копійок.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з казначейського рахунку, призначеного для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу адвоката в розмірі – 9 042 гривні 75 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Прокуратура Запорізької області у особі заступника прокурора Запорізької області Юрченка Ю.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв»язку з порушенням судом норм процесуального та матеріального права, просить змінити рішення в частині визначеного розміру відшкодування моральної шкоди і скасувати рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення правової допомоги та зменшити суму відшкодування до 24 412,26 грн.

В апеляційній скарзі Національної поліції України наголошується на тому, що вона не є належним відповідачем у справі, оскільки була створена після подій, якими обґрунтовується спричинення моральної шкоди позивачу, а також не є правонаступником того органу, діями якого спричинено таку шкоду. Вказує також, що позивачем порушено порядок звернення з відповідною заявою про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правничу допомогу, який передбачений пп. 11, 12 Положення № 6/5/3/41 та ст. 3 Закону № 266\94-ВР. Крім того, наголошує на недоведеності позивачем самого факту спричинення моральної шкоди та невірного розрахунку судом його розміру, погоджуючись в цій частині з апеляційною скаргою прокуратури.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з»явились до судового засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що обидві апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

За матеріалами справи, зокрема, за дослідженими матеріалами кримінального провадження № 1-кп/311/151/2013, судом встановлено, що 06 грудня 2012 року до ЄРДР було внесено відомості щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.185 КК України, та слідчим відділом ЛВ на станції Мелітополь Управління МВС України на Придніпровській залізниці було розпочато досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12012080390000011, що підтверджується Витягом з ЄРДР від 06.12.2012 р., обвинувальним актом, складеним старшим прокурором з наглядом за додержанням законів у транспортній сфері ОСОБА_6 від 20.05.2013 року, ухвалами слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

25.12.2012р. ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області підозрюваному ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з покладенням на нього обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, строком на два місяці, зокрема: - прибувати по першому виклику до службової особи на визначений нею час; - не відлучатися з населеного пункту, в якому він зареєстрований і проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; - докласти зусиль до пошуку роботи. Контроль за виконанням запобіжного заходу покладено на слідчого СВ ЛВ на ст. Мелітополь ОСОБА_7

23.12.2013р. вироком Василівського районного суду Запорізької області ОСОБА_5 визнано винним за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у вигляді двох років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком один рік шість місяців. Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 до набрання вироком суду законної сили продовжено у вигляді особистого зобов’язання.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року обвинувальний вирок Василівського районного суду Запорізької області від 23.12.2013р. щодо ОСОБА_5 було скасовано, а провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у скоєнні кримінального правопорушення. Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді особистого зобов’язання скасовано.

В касаційному порядку дане кримінальне провадження не переглядалося.

Статтею 62 Констиуції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Враховуючи вимоги ч. 6 ст. 82 ЦПК України, зазначеним судовим рішенням, яке є обов’язковими для суду в ході судового розгляду цивільної справи про правові наслідки закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч.1 ст. 284 КПК України у зв»язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 - ч. 2 ст.185 КК України, встановлено факт невинуватості ОСОБА_5 в інкримінованому йому злочині, та ці обставини не потребують нового доведення у цій цивільній справі.

Отже, суд правильно зазначив, що закриттям кримінального провадження відносно ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 - ч. 2 ст. 185 КК України, з вказаних підстав підтверджується той факт, що законних підстав для обмеження його конституційних прав, не було. Закриття провадження відносно нього свідчить про незаконність притягнення до кримінальної відповідальності та незаконність обмеження в конституційних правах, на що вказують положення ст. 62 Конституції України.

Встановивши вказані обставини, суд визнав обґрунтованими вимоги ОСОБА_5 про відшкодування за рахунок держави завданої йому шкоди у зв’язку із порушенням його конституційних прав та свобод внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, обрання міри запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, проведення інших процесуальних слідчих дій, що обмежували його права, та стягнув підтверджені витрати з надання правничої допомоги адвоката у кримінальному провадженні в сумі 9 042,75 грн. та на відшкодування моральної шкоди – 56 925,90 грн.

В апеляційній скарзі Національної поліції зазначається, що вона є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки була утворена після закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_5, тобто з моменту свого створення не перебувала з позивачем в будь-яких правовідносинах.

З цього приводу встановлено, що 02.07.2015р. Верховною Радою України прийнято ОСОБА_8 «Про Національну поліцію».

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015р. № 641 утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади.

Дійсно, у вищенаведеній постанові КМУ не зазначено про правонаступництво новоствореного органу відносно ліквідованої міліції, а також не визначено, що він є структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України.

Але у статтю 5 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» внесено доповнення в тій частині, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами, до яких включені підрозділи кримінальної та спеціальної поліції Національної поліції України.

З пояснень представника Національної поліції слідує, що всі кримінальні провадження від ліквідованих органів міліції були передані до органів поліції.

У такому випадку, апеляційний суд не вважає, що Національна поліція України не може бути відповідачем у цій справі. Крім того, визначене судом відшкодування стягується не безпосередньо з державного органу, діями якого вона завдана, а з Державного казначейства України в передбачений законами та підзаконними актами спосіб і порядок.

Щодо порушення порядку та строків компенсування позивачеві понесених ним витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, колегією встановлено.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 56 Конституції України проголошено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У відповідності до ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездільністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність. органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Згідно з п. 1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Згідно з ч. 2 ст. 1 зазначеного Закону, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження у разі недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

У наведених в ст. 1 цього Закону випадках, громадянинові відшкодовуються суми, сплачені ним у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги, моральна шкода та судові витрати (п. 3, 4, 5 ст. 3 зазначеного Закону).

Предметом позову в даному спорі є два види відшкодування, які заявлені позивачем: витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні та відшкодування моральної шкоди.

Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов»язані роз»яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

Статтею 12 вказаного Закону передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись із скаргою до відповідного прокурора.

Стаття 13 цього Закону визначає, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.

З метою визначення порядку застосування Закону № 266/94-ВР затверджено Положення, пунктом 6 якого встановлено, що суд, одночасно з копією постанови (ухвали) суду (зокрема, про закриття провадження у кримінальній справі), направляє громадянинові повідомлення, в якому роз»яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутись за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тих вимог, на які цей громадянин має право претендувати.

Згідно з п.п. 11, 12 Положення для визначення витрат громадянина на правову допомогу він протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутись: при винесенні виправдовувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядовому порядку – до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

У місячний термін з дня звернення громадянина суд витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену ч. 1 ст. 12 Закону № 266/94-Вр ухвалу. Пункт 12 Положення містить вимоги щодо змісту ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

ОСОБА_8 позивач поніс витрати на свій захист у кримінальному провадженні, винайнявши адвоката, то ці витрати підлягають відшкодуванню. Право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону № 266/94-ВР.

Обов»язок роз»яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування заподіяної шкоди у разі закриття судом кримінального провадження покладається на суд, який повинен здійснити його шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з копією такої постанови. При цьому, в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутись за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз»яснення не позбавляє особу права на відшкодування, встановлено законом.

Законом установлено, що визначення розміру витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні та моральної шкоди, яких громадянин зазнав внаслідок незаконних дій, у разі постановлення ухвали про закриття кримінального провадження судом апеляційної інстанції, здійснює суд, який розглядав кримінальну справу у першій інстанції. Таким судом є Василівський районний суд Запорізької області.

Відомостей, що відносно ОСОБА_5 було виконано обов»язок щодо роз»яснення порядку поновлення його порушених прав на відшкодування шкоди не здобуто.

ОСОБА_8 № 266/94-ВР не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутись до суду за захистом порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018р. у справі № 755/13879/16-ц, провадження № 14-164цс18, у якій касаційний суд базував свої висновки з урахуванням закріпленого статтею 6 Конвенції права на доступ до суду, яке може бути ефективним лише у разі наявності у особи чіткої фактичної можливості оскарження діяння, що становило втручання у її права.

Отже, ОСОБА_5 на захист свого порушеного права звернувся саме до того суду, який визначено положеннями вказаного Закону, а також у належний спосіб.

Судом встановлено, що в судах першої та апеляційної інстанцій захист прав та інтересів підозрюваного (обвинуваченого) ОСОБА_5 здійснював захисник - адвокат ОСОБА_9, повноваження якого підтверджуються належними документами, які містяться в матеріалах кримінального провадження № 1-кп/311151/2013, дослідженого судом, а саме: оригіналом Договору про надання правової допомоги у кримінальному провадженні від 25 квітня 2013 року, Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2871, виданим на підставі рішення Київської міської КДА від 26.04.2007 року № 9-6-9, посвідченням адвоката на ім’я ОСОБА_9, витягом з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с. 134).

Довідкою від 14.02.2018р., наданою Василівським районним судом Запорізької області за підписом судді Степаненко Ю.А. (а.с. 166), підтверджено факт здійснення захисту адвокатом ОСОБА_9 інтересів обвинуваченого ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 1-кп/311151/2013 по обвинуваченню ОСОБА_10, ОСОБА_5, ОСОБА_11, обвинувачених за ч. 3 ст. 15- ч. 2 ст. 185 КК України, в судових засіданнях, які відбувались: 25.06.2013 року - 7 хвилин, 28.08.2013 року - 3 години 30 хвилин, 16.09.2013 року - 2 години 30 хвилин, 23.09.2013 року - 2 години 30 хвилин, 08.10.2013 року - 1 година, 07.11.2013 року - 1 година 30 хвилин, 15.11.2013 року - 30 хвилин, 22.11.2013 року - 1 година 30 хвилин, 09.12.2013 року - 1 година, 12.12.2013 року - 1 година 30 хвилин, 23.12.2013 року - 3 години (а.с.166), що також підтверджується журналами судових засідань, які містяться в матеріалах кримінального провадження № 1-кп/311/151/2013. Крім того, 27.03.2014 року захисник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_12 брав участь в ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції - 1 година 30 хвилин, що підтверджується журналом судового засідання від 27.03.2014 року, який є в матеріалах кримінального провадження.

Дані обставини підтверджено у повному обсязі матеріалами кримінального провадження № 1-кп/311151/2013 у п’яти томах, які були безпосередньо досліджені судом в судовому засіданні за участю представників сторін під час судового розгляду даної цивільної справи, та відповідачами не оспорюються.

Також, як зазначено у позові ОСОБА_5 в редакції від 09.10.2017 року (а.с. 111-112), протягом судового розгляду кримінального провадження № 1-кп/311/151/2013 в суді першої та апеляційної інстанції захисником - адвокатом ОСОБА_9 було відпрацьовано в цілому 19 годин 30 хвилин. Дані обставини щодо представництва інтересів підозрюваного ОСОБА_5 захисником - адвокатом ОСОБА_9 під час досудового розслідування підтверджуються матеріалами кримінального провадження № 1-кп/311/151/2013, які ретельно були досліджені судом в судовому засіданні за участю представників сторін під час судового розгляду даної цивільної справи, та відповідачами не оспорюються.

На підставі матеріалів кримінального провадження суд базував свої розрахунки щодо обсягу часу, витраченого адвокатами на захист ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, та визначив відповідний розмір компенсації цих витрат в сумі 9 042,75 грн. з урахуванням вимог ЗУ № 266/94-ВР.

Підстав для зменшення визначеного судом розміру цих витрат апеляційний суд не знаходить.

Що стосується доведеності спричинення моральної шкоди та розміру суми, стягнутої судом на відшкодуванням моральної шкоди, колегія виходить з таких обставин.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з п. 5 даної постанови Пленуму обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_5 перебував під кримінальним переслідуванням з 20.12.2012 року (повідомлення про підозру) по 27.03.2014 року (набуття ухвалою суду законної сили), що в цілому становить тривалість - 15 місяців 9 днів.

Колегія вважає, що суд правильно визнав, що за вказаний час кримінального переслідування позивач ОСОБА_5 зазнав моральних страждань, його немайнові права були порушені: складанням відносно нього процесуальних документів, проведенням певних слідчих дій за його участю, викликами до правоохоронних органів, до суду, певними обмеженнями, пов’язаними із застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, розглядом кримінальної справи судом першої та апеляційної інстанцій, що в цілому призвело до душевних страждань позивача, порушення його нормальних життєвих та соціальних зв’язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обмежувало у вільному пересуванні у зв’язку з обраним відносно нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, змінився спосіб життя позивача, оскільки він неодноразово був змушений з'являтися до органів досудового слідства для проведення слідчих дій та за викликами до суду під час розгляду кримінальної справи в суді, необхідністю звернення за правовою допомогою адвоката для здійснення захисту своїх законних прав та охоронюваних законом інтересів в ході досудового розслідування та в суді для підтвердження своєї невинуватості.

Всі ці обставини знайшли своє підтвердження в ході розгляду цієї цивільної справи судом першої інстанції.

Так, перебуваючи під кримінальним переслідуванням по кримінальному провадженню № 12012080390000011, ОСОБА_5 без законних на те підстав потерпав обмеження у зв’язку з незаконним порушенням відносно нього кримінального провадження за ч. 3 ст. 15 - ч. 2 ст. 185 КК України, незаконність якого була встановлена ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 27 березня 2014 року, якою обвинувальний вирок Василівського районного суду Запорізької області від 23.12.2013 року щодо ОСОБА_5 було скасовано, а провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито у зв’язку з не-встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості у скоєнні кримінального правопорушення, а також запобіжний захід відносно нього у вигляді особистого зобов’язання було скасовано.

Всі ці обмеження та зусилля позивача на відновлення становища, тобто визнання себе невинуватим у скоєнні злочину, і призвели до його моральних страждань, та додаткових доказів цьому не потребується. Додаткові докази щодо погіршення стану здоров»я або інших розладів та інших обмежень і зусиль, поєднаних з незаконним кримінальним переслідуванням, можуть лише впливати на визначення розміру відшкодування.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із положень Законом, згідно з яким базою для розрахунку є один розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, який станом на час розгляду справи Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» був встановлений у розмірі - 3723,00 грн., тому суд визначив: 3723,00 грн. х 15 місяців = 55845,00 грн.; 3723,00 грн. : 31 день * 9 днів = 1080,90 грн.; 55845,00 грн. + 1080,90 грн. = 56 925,90 грн., стягнувши цю суму на користь позивача.

Прокуратура та Національна поліція у своїх скаргах вказують, що базою для розрахунку слід брати не мінімальну заробітну плату на час розгляду справи, а сталу величину у розмірі 1600 грн., визначену пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016р.

Апеляційний суд з урахуванням всіх обставин у цій справі та на підставі зібраної у ній доказової бази вважає за необхідне зазначити наступне.

Матеріалами справи підтверджується тривале, впродовж майже 1,5 року існування кримінального провадження, у якому позивач мав статус обвинуваченого у скоєнні злочину середньої тяжкості. Та суд правильно визнав, що для позивача така ситуація є сама по собі психотравмуючим фактором.

А розмір відшкодування може бути визначений судом з урахуванням всіх обставин справи, оскільки це оціночне поняття.

Враховуючи, що у статті 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» йдеться про мінімальний розмір відшкодуванням моральної шкоди, менше якого не може бути визначено судом, то суд, який розглядає справу не позбавлений можливості визначити інший розмір відшкодування, який законом не обмежується будь-якою конкретною максимальною сумою.

Отже, застосування судом мінімальної заробітної плати у якості базової для нарахування суми відшкодування моральної шкоди позивачу не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки визначений судом розмір відповідає сукупності зібраних у справі доказів.

За викладених обставин, колегія визнає обидві апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, а тому рішення суду у відповідності до ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Заступника прокурора Запорізької області Юрченко Юрія Сергійовича та Національної поліції України залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 13 березня 2018 року

у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 31 серпня 2018о.

Головуючий:

Судді: