Постанова № 76167545, 23.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 331/3132/17Головуючий у 1-й інстанції Скользнєва Н.Г.Пр. № 22-ц/778/3012/18Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа – Четверта запорізька державна нотаріальна контора про визнання права власності на частку в квартирі в порядку спадкування за законом

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який в подальшому уточнила (а.с. 19-23) та в якому просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 / вулиці Дніпровська в місті Запоріжжі.

В обґрунтування свого позову позивач зазначала, що 04.03.2013 року померла її мати - ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/2 частка квартири №3 в буд.№ 68/24 по пр. Соборному / вул. Дніпровська в м. Запоріжжі, яку ОСОБА_5, згідно заповіту від 14.06.1994 року, заповідала своїй іншій донці ОСОБА_6 (рідній сестрі позивача). У зв’язку з відмовою ОСОБА_6 від прийняття спадщини як за зазначеним заповітом, так і за законом право на спадкування у рівних частках, як спадкоємці першої черги, отримали позивач та за правом представлення відповідач ОСОБА_2 (онук спадкодавця, племінник позивача), який на час відкриття спадщини був зареєстрований у спірній квартирі разом із спадкодавцем ОСОБА_6, але фактично не проживав, оскільки з 1999 року виїхав до Португалії, де постійно проживав до дня відкриття спадщини. 16.07.2013 року позивачем до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори було подано заяву про прийняття спадщини. 28.01.2014 року відповідачем також було подано заяву про прийняття спадщини, але з пропуском визначеного законодавством шестимісячного строку, а тому, враховуючи, що відповідач спільно із спадкодавцем на час відкриття спадщини фактично не проживав, а лише був зареєстрований, позивач вважає, що він не прийняв спадщину. В зв’язку з неприйняттям спадщини відповідачем позивач набула право спадкування іншої 1/4 частки спірної квартири. Відповідачем її право на спадкування іншої 1/4 частки спірної квартири не визнається, оскільки він вважає, що також прияв спадщину, оскільки був зареєстрований та проживав у спірній квартирі разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Також позивач вказувала, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04.11.2014 року їй відмовлено у позові про визнання права власності в порядку спадкування. Вказане рішення скасовано апеляційним судом Запорізької області та 11.12.2014 року ухвалено нове рішення, яким, відмовляючи їй у позові, суд вказав, що нею обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки оформлення права на спадщину віднесено до компетенції нотаріальних контор.

Після винесення вказаних судових рішень позивач звернулась до Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори. 26.06.2015 року державним нотаріусом Четвертої запорізької державної нотаріальної контори позивачу було видано свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частку спірної квартири, тобто на 1/2 частку спадщини, але постановою від 08.12.2015 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину на іншу 1/4 частку спірної квартири було відмовлено.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2018 року (а.с. 193-201) позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН : НОМЕР_1) право власності на ? (одну четверту) частку квартири АДРЕСА_2/ вулиці Дніпровській в місті Запоріжжі, в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця - ОСОБА_5, яка померла 04 березня 2013 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 640,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, відповідач ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 207-220) просив рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується (п. 8 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року).

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито (т.с. 2 а.с. 223).

Ухвалою апеляційного суду дану справу призначено до апеляційного розгляду (т.с. 2 а.с. 225).

Учасниками справи відзив на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі апеляційному суду поданий не був.

Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання 23 серпня 2018 року належним чином повідомлені про час та місце розгляду цієї справи, у тому числі відповідач ОСОБА_2 через свого представника за ордером – адвоката (т.с. 2 а.с. 237-239) ОСОБА_7, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, відповідач ОСОБА_2, представник останнього ОСОБА_3 та представник третьої особи Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори не з’явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи не подавали.

Відповідач ОСОБА_2 та представник останнього ОСОБА_3 про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили.

Третя особа - Четверта Запорізька державна нотаріальна контора подала апеляційному суд заяву (т.с. 2 а.с. 232-233), в якій просила розглядати дану справу за відсутністю її представника.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, апеляційний суд визнав неповажними причини неявки у дане судове засідання відповідача ОСОБА_2, представника останнього – ОСОБА_3 та представника третьої особи Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори і на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України ухвалив заяву третьої особи задовольнити, розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_7, позивача ОСОБА_4 та представника останньої за ордером (т.с. 2 а.с. 240-241) адвоката ОСОБА_8

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 23 серпня 2018 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_7 про закриття провадження у цій справі відмовлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення всіх з'явившихся учасників цієї справи, які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що надати будь-які інші докази, окрім тих, що вже наявні у матеріалах цієї справи, вони не можуть, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався ст. ст. 29, 1268, 1270, 1271 ЦК України, ст.ст. 12 - 13, 259, 263-265 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року та виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.

В силу вимог ст. 263 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, 1. судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; 2. законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.3. судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; 4. при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; 5 обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні; 6. якщо одна із сторін визнала пред’явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

Згідно із ст. 264 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. 2. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам у цій справі відповідає.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що 04 березня 2013 року померла мати позивача ОСОБА_5 (спадкова справа №207/2013 заведена 16.07.2013 року Четвертою Запорізькою державною нотаріальною конторою, копія т.с. 1 а.с. 115-244).

Після смерті 04.03.2013 року ОСОБА_5 відкрилась спадщина, яка складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 (на теперішній час проспект Соборний) / вулиці Леппіка (на теперішній час вулиця Дніпровська) в місті Запоріжжі, що підтверджується Свідоцтвом №683 про право власності на квартиру, виданим 27.09.1993 року підприємством «МОТОР СІЧ» (т.с. 1 а.с. 126).

Згідно зазначеного Свідоцтва інша 1/2 частка вказаної квартири належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2

Згідно із довідкою Центру обслуговування ВП КП ВРЕЖО №2 Міського комунального підприємства «ОСНОВАНІЄ» від 11.06.2013 року №680 (т.с.1 а.с. 30, а.с. 161) спадкодавець ОСОБА_5 була зареєстрована за адресою: м.Запоріжжя. пр. Леніна/вул. Лепіка, буд. 68/24. кв.3 з 08.02.1974 року по день смерті 04.03.2013 року. Спільно з нею зареєстрований відповідач ОСОБА_2

14 червня 1994 року ОСОБА_5 склала заповіт (т.с. 1 а.с.120), за яким заповідала належну їй на праві власності 1/2 частку вказаної квартири №3 в буд.№ 68/24 по пр. Леніна/вул.Леппіка в м.Запоріжжі своїй іншій донці - ОСОБА_6 (рідній сестрі позивача).

16 липня 2013 року до Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори спадкоємцем за вищевказаним заповітом ОСОБА_6, подані заяви про відмову від прийняття спадщини після ОСОБА_5, померлої 04.03.2013 року, як за заповітом, так і за законом, (т. с. 1 а.с. 116, 177).

16 липня 2013 року до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори позивачем ОСОБА_4 як спадкоємцем за законом подана заява про прийняття спадщини після померлої 04.03.2013 року ОСОБА_5 (т. с. 1 а.с. 116).

28 січня 2014 року повіреною відповідача ОСОБА_9 до Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори подано заяву відповідача ОСОБА_2, посвідчену 15.01.2014 року у Посольстві України в Португальській Республіці в м. Лісабон, про прийняття ним спадщини після померлої 04.03.2013 р. ОСОБА_5 (т. с.1 а.с. 138-141).

Як правильно будо встановлено судом першої інстанції із матеріалів спадкової справи № 207/2013, спадкоємцями першої черги за законом після смерті 04.03.2013 р. ОСОБА_5 є:

- позивач ОСОБА_4, як дочка померлої,

- а також на підставі ч. 1 ст. 1266 ЦК України за правом представлення онуки спадкодавця: відповідач ОСОБА_2, у зв’язку із смертю до відкриття спадщини його матері ОСОБА_10 (ОСОБА_2, ОСОБА_5) ОСОБА_11 (дочки спадкодавця)

- та ОСОБА_12, у зв’язку із смертю до відкриття спадщини його батька ОСОБА_13 (сина спадкодавця).

Проте, ОСОБА_12 у визначеному законом порядку та строку із заявою про прийняття спадщини не звертався.

У травні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя із позовом до ОСОБА_2, третя особа Четверта Запорізька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/4 вказаної квартири АДРЕСА_3/вулиці Леппіка в місті Запоріжжі в порядку спадкування за законом після померлої 04.03.2013 р. ОСОБА_5 Позов був обґрунтований тим, що інший спадкоємець першої черги за законом за правом представлення ОСОБА_2, хоча і був на час відкриття спадщини зареєстрований у спірній квартирі разом із спадкодавцем ОСОБА_6, але фактично в ній не проживав, оскільки з 1999 року виїхав до Португалії, де постійно проживав до дня відкриття спадщини, тобто не прийняв спадщину згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, а отже право успадкування іншої 1/4 частки спірної квартири також належить ОСОБА_4

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04.11.2014 року в справі №331/3421/14-ц у задоволенні вищезазначеного позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11.12.2014 року зазначене рішення скасовано та постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Наведене рішення апеляційного суду у частині скасування рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що лише довідка про реєстрацію ОСОБА_2 разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не є достатнім доказом для висновків про прийняття спадщини згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, а у частині відмови в позові тим, що позивач обрала невірний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки оформлення права на спадщину віднесено до компетенції нотаріальних контор.

Після отримання зазначених рішень судів, ОСОБА_4 26 червня 2015 року звернулась до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом (т. с. 1 а.с. 182).

26 червня 2015 року Четвертою Запорізькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна, тобто 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 / вулиці Дніпровська в місті Запоріжжі, в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6, померлої 04.03.2013 р. (т. с. 1 а.с.193-194).

ОСОБА_4 у подальшому зареєструвала у встановленому законом порядку за собою право власності на вказану ? частку квартири (інформація т.с.2 а.с. 234-236).

Постановою Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори від 8 грудня 2015 року у видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом на іншу 1/2 частку спадкового майна, тобто на іншу 1/4 частку спірної квартири, відмовлено. Вказану постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії вмотивовано реєстрацією ОСОБА_2 за місцем проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини, відсутністю у спадковій справі документів, на підставі яких ОСОБА_2 можливо позбавити права на спадкування, відсутністю компетенції нотаріальних контор на встановлення юридичних фактів, які можуть бути встановлені та доведені виключно в судовому порядку.

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя із позовом до Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори, третя особа ОСОБА_2, про визнання незаконною та скасування зазначеної постанови від 08.12.2015 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов’язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 4 жовтня 2016 року у справі 331/678/16-ц у задоволенні зазначеного позову відмовлено повністю (т.с. 2 а.с. 4-6).

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 25 січня 2017 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконною та скасування постанови державного нотаріуса Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори від 08.12.2015 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов у цій частині задоволено, у решті рішення залишено без змін (т. с. 2 а.с. 7-10).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2017 року зазначене рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції (т.с. 2 а.с.11-14).

Отже, вищезазначене рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04.10.2016 року з 21.06.2017 року набрало чинності та було обґрунтоване тим, що при винесенні постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус діяв законно, оскільки не мав повноважень встановлювати будь-які юридичні факти, а позивачем ОСОБА_4 позовних вимог до іншого спадкоємця не пред’явлено, ОСОБА_2 не було залучено до участі у справі в якості відповідача, що не перешкоджає позивачу ОСОБА_4 звернутися із позовом за захистом своїх прав на спадкове майно.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_4 вперше звернулась до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування, без підтвердження належними доказами відсутності умов для одержання спадщини в нотаріальному порядку, тобто не отримавши від нотаріуса постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, що було б підставою для її звернення до суду за захистом своїх прав. В зв’язку з цим, рішенням апеляційного суду Запорізької області від 11.12.2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 було відмовлено не за наслідками його розгляду по суті, а в зв’язку з тим, що позивач обрала невірний спосіб захисту своїх прав. Після вирішення питання прийняття спадщини в нотаріальному порядку та отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позивач звернулась до суду з позовом, в якому оскаржила постанову нотаріуса, також обравши невірний спосіб захисту свого права.

Тому, підстави для закриття провадження, передбачені ст. 255 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Ч. 1 ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Виходячи із змісту наведених норм, суд першої інстанції правильно вважав, що поняття «постійне місце проживання», яким є житло, та поняття «постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини», яким є юридичний факт, є різними за правовим змістом, а тому при вирішенні питання прийняття спадщини згідно із ч. 3 ст. 1268 ЦК України дослідженню та встановленню підлягає саме обставина (юридичний факт) постійного фактичного проживання спадкодавця та спадкоємця разом в певному місці проживання на час відкриття спадщини, з яким наведена норма права пов'язує появу спадкових правовідносин.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку

Положеннями ст. 2 зазначеного Закону №1382-IV визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Виходячи із вищевикладеного, вирішуючи питання про достатність доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що лише реєстрація місця проживання спадкоємця ОСОБА_2 разом за спадкодавцем ОСОБА_5 на час відкриття спадщини не може свідчити про прийняття спадщини відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, в ухвалі Верховного Суду України від 03.11.2010 року в справі №6-7165св09, увалі Верховного Суду України від 11.03.2009 року у справі № 6-27745св08.

Згідно із актом від 24.04.2014 року та довідки Єдиної абонентською служби Центру обслуговування абонентів №2 Запорізької міської ради від 24.04.2014 року №1384 ОСОБА_2 за місцем своєї реєстрації за адресою: м.Запоріжжя. пр.Леніна/вул. Лепіка, буд. 68/24. кв.3 не проживає з 1999 року (т. с. 1 а.с.31-32).

Згідно із актом від 11.08.2015 року та довідки Єдиної абонентською служби Центру обслуговування абонентів №2 Запорізької міської ради актом Єдиної абонентською служби Центру обслуговування абонентів №2 Запорізької міської ради від 11.08.2015 року №1314 ОСОБА_2 за місцем своєї реєстрації за адресою: м.Запоріжжя. пр.Леніна/вул. Лепіка, буд. 68/24. кв.3 фактично не проживає з 1999 року (т. с. 1 а.с.33-34).

У відповідності до наданих суду квитанцій ПрАТ «Запоріжзв’язоксервіс» про сплату за житлово-комунальні послуги у спірній квартирі, відповідач, як платник не зазначений (т. с. 1 а.с.42-90).

Згідно із відповіддю від 10.08.2017р. №01-15/1112 комунального закладу «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги №1» ОСОБА_2 в запитуваний судом період з січня 2000 року по березень 2013 року за медичною допомогою не звертався, медичної картки амбулаторного хворого на ОСОБА_2 немає, останнє отримання ОСОБА_2 профілактичний щеплень відбулось 20.11.2002 року (т. с. 1 а.с.113).

В силу відомостей Державного реєстру фізичних осіб – платників податків ДФС України про суми сплачених доходів (відповідь відділення в Олександрівському районі м. Запоріжжя Запорізької ОДПІ Головного управління ДФС у Запорізькі області №1229/10/08-26-08 від 08.08.2017р.) відсутня інформація щодо отримання ОСОБА_2 в період з третього кварталу 2001 року по перший квартал 2013 року включно будь-яких доходів (т. с. 1 а.с.111-112).

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що із копії наданого суду закордонного паспорту ОСОБА_2 КР030877, виданого 26.05.2011 року дипломатичним представництвом України в Португалії, не міститься жодної відмітки про перетинання ОСОБА_2 державного кордону України та інформації про відкриття віз (т.с. 1 а.с.39-47).

Допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 пояснила, що з дитинства проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 (Соборний)/вул. Лепіка(Дніпровська), буд.68/24, кв.1 (тобто поруч із спірною квартирою), у спірній квартирі проживали ОСОБА_5 та ОСОБА_2. ОСОБА_14 також показала, що знайома з позивачем ОСОБА_4, яку знає як доньку сусідки ОСОБА_5. З позивачем ОСОБА_4 в неї склались сусідські стосунки. Відповідача ОСОБА_2 знає з дитинства, вони зростали в одному дворі, разом навчались в одній школі в одному класі, з відповідачем знаходиться в дружніх стосунках, їх балкони знаходяться поруч над дахом магазину, через який вони в дитинстві відвідували один одного, не виходячи з квартири. ОСОБА_2 у спірній квартирі фактично проживав до укладення шлюбу, а після одруження проживав у квартирі дружини ОСОБА_9, з якою вона, ОСОБА_14, також знайома, оскільки будинок, де проживала дружина ОСОБА_2 знаходиться поруч з її домом, будинки мають спільний двір. В 1999-2000 роках ОСОБА_2 виїхав до Португалії. Цей факт їй достовірно відомий оскільки вона особисто, разом з іншими товаришами по двору, влаштували йому проводи. Згодом після виїзду ОСОБА_2 його дружина та їх спільна дочка також виїхали до Португалії. Дружина та дочка ОСОБА_2 іноді приїжджали до м. Запоріжжя. Після виїзду до Португалії ОСОБА_2 більше жодного разу до теперішнього часу не приїзжав. Останні декілька років перед смертю її сусідка ОСОБА_5 через хворобу та похилий вік не могла самостійно пересуватись, а тому за останньою майже цілодобово піклувались ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Вона, ОСОБА_14, також допомагала ОСОБА_5 з битових питан.

Допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_15 пояснила, що працює на посаді сестри медичної КЗ «Запорізький центр первинної медико-санітарної допомоги №1». З 2011 року знайома з ОСОБА_5, якій нею протягом двох років, приблизно один два рази на тиждень, згідно службових обов’язків надавалась медична допомога на дому, оскільки ОСОБА_5 була інвалідом війни першої групи та потребувала постійного стороннього догляду. Свідок ОСОБА_15 також показала, що знайома з позивачем ОСОБА_4, яка є дочкою ОСОБА_5, та через стан здоров’я останньої за нею доглядала. ОСОБА_5 взагалі не могла пересуватись, а тому з нею постійно знаходились або ОСОБА_4 або її інша дочка ОСОБА_6 Останні чотири місяці перед смертю ОСОБА_5, яка мала онкологічне захворювання, нею, ОСОБА_16 медична допомога на дому надавалась щоденно, зокрема, знеболюючі уколи, мазь від пролежнів тощо. Відповідача ОСОБА_2 протягом усього часу надання ОСОБА_5 медичної допомоги вона ніколи не бачила, його особисто не знає, але зі слів ОСОБА_5 їй відомо, що онук ОСОБА_5 ОСОБА_2 проживає за кордоном. Крім того, свідок ОСОБА_15 пояснила, що згідно службових обов’язків вона відповідає за сповіщення громадян закріплених будинків, які не мають обов’язкового медичного обслуговування за місцем роботи, щодо проходження ними флюорографії, а тому їй також відомо, що ОСОБА_2, який належав до таких громадян, за місцем реєстрації не проживав.

Допитана у суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 пояснила, що спадкодавець ОСОБА_5 є її матір’ю, позивач ОСОБА_4 рідною сестрою, а відповідач ОСОБА_2 племінником, сином її іншої рідної сестри ОСОБА_11. Його, ОСОБА_2, матір хворіла та померла рано, а тому переважно ОСОБА_5 фактично займались його вихованням. У неї з ОСОБА_2 були та є теплі, люблячі родинні стосунки. У спірній квартирі ОСОБА_2 фактично проживав до одруження. Після служби в армії він одружився та переїхав жити до тещі. Приблизно в 1999-2000 роках ОСОБА_2 виїхав на заробітки до Португалії. Її син ОСОБА_17 приблизно через декілька місяців також виїхав до Португалії та деякий час проживав в Португалії в одному помешканні разом із ОСОБА_2 В 2004 році її син повернувся до Запоріжжя, а ОСОБА_2 залишився проживати в Португалії. Через деякий час після виїзду ОСОБА_2 до Потругалії виїхала також його дружина ОСОБА_9 та старша дочка. У Португалії у ОСОБА_2 народилась друга дочка, яка також проживає там до теперішнього часу. Дружина ОСОБА_2 та його старша дочка іноді приїжджають до м. Запоріжжя. Після виїзду до Португалії ОСОБА_2 ніколи не приїзжав. ОСОБА_5 була інвалідом війни, мала онкологічне захворювання та останні два роки взагалі не могла самостійно пересуватись, а тому вона та її сестра ОСОБА_4 почергово цілодобово опікувались нею. Свідок ОСОБА_6 також пояснила, що часто спілкувалась з ОСОБА_2 за допомогою засобів зв’язку, коли він отримав в Португалії травму передавала йому гроші, особисто повідомила йому про смерть бубусі. ОСОБА_2 на похованні ОСОБА_5 не було, але була матір його дружини. В сім’ї була домовленість про розподіл спадщини, а тому після смерті ОСОБА_5 вона разом з сестрою ОСОБА_4 пішли до нотаріальної контори, де вона, ОСОБА_6, хотіла відмовитись від спадщини на користь ОСОБА_4, але нотаріус її невірно проконсультував стосовно спадкових прав. Після цього, вона, ОСОБА_6, зателефонувала ОСОБА_2 до Португалії, який не заперечував проти прийняття спадщини ОСОБА_4, але в подальшому за ініціативою його дружини ОСОБА_9 розпочався спір щодо спадкового майна.

Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_18 пояснив, що він є чоловіком ОСОБА_6, а тому він знайомий із позивачем ОСОБА_4, сестрою його дружини, відповідачем ОСОБА_2 племінником його дружини. Із позивачем та відповідачем знаходиться у звичайних сімейних стосунках. Свідок ОСОБА_18 надав покази аналогічні показам свідка ОСОБА_6

Допитаний у суді першої інстанції свідок ОСОБА_17 пояснив, що він є сином ОСОБА_6, а тому позивач ОСОБА_4 є його тіткою, а відповідачем ОСОБА_2 його двоюрідним братом. Із позивачем та відповідачем знаходиться у сімейних стосунках. ОСОБА_17 пояснив, що ОСОБА_2 в 2000 році виїхав до Португалії, а через декілька місяців він, ОСОБА_17, також поїхав до Португалії, де декілька років працював. Перші пів роки він та ОСОБА_2 проживали у Португалії разом в одному помешканні, але працювали на різних роботах. В подальшому проживали окремо. В 2004 році він повернувся до України, а ОСОБА_2 залишився в Португалії до теперішнього часу. Інші покази надані суду ОСОБА_19 є аналогічні за змістом показам ОСОБА_6

Крім того, позивач ОСОБА_4 порушила клопотання та надала згоду про її допит в якості свідка у суді першої інстанції. ОСОБА_4 надала покази стосовно того, що її син ОСОБА_20 через декілька місяців після виїзду до Португалії ОСОБА_2 також виїхав на заробітки до Португалії та певний час проживав разом із ОСОБА_2 Приблизно через рік її в син повернувся до м. Запоріжжя, а ОСОБА_2 залишився в Португалії, де постійно проживає до теперішнього часу. Інші покази надані суду ОСОБА_4 є аналогічні за змістом показам ОСОБА_6

Відповідач в жодне судове засідання до суду першої інстанції не з’явився, пояснень та доказів суду першої інстанції не надав.

Представник відповідача належність вищенаведених письмових доказів та показань свідків у суді першої інстанції заперечував з посиланням на те, що у відповідності до законодавства фізична особа не зобов’язана працювати, може не звертатись до лікувальних закладів, не сплачувати за житлово-комунальні послуги, свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не перебували цілодобово у спірній квартирі, а тому відповідач міг перебувати у квартирі вночі, інші свідки, на його думку, є заінтересованими особами. В обґрунтування факту постійного проживання відповідача разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини посилався виключно на факт реєстрації відповідача за місцем проживання спадкодавця, інших доказів на підтвердження своїх заперечень суду не надав.

У відповідності до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв’язок у сукупності, судом першої інстанції було правильно судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_5 була зареєстрована та фактично по день смерті 04.03.2013 року постійно проживала за адресою: м. Запоріжжя. пр. Соборний/вул. Дніпровська, буд. 68/24. кв.3. Відповідач ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 постійно разом із спадкодавцем не проживав.

Відповідачем та його представником також не було надано суду першої інстанції будь-яких доказів, які б підтверджували, що відповідач тривалий час не проживає за місцем реєстрації через хворобу, у зв’язку з навчанням, довготривалим відрядженням чи іншою службовою необхідністю тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Ч. 1 ст. 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

При цьому, згідно із ч. 2 ст. 1270 ЦК України, якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

За правилами ч. 1 ст. 1272 ЦК України, - якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її .

Як правильно було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини лише 28.01.2014 року, тобто з пропуском строку, який розпочався 17.07.2013 року (день наступний за днем подачі спадкоємцем за заповітом ОСОБА_6 до Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори заяв про відмову від спадщини за заповітом та за законом) та закінчився 17.10.2013 року.

При цьому, у матеріалах цієї справи також відсутні докази того, що ОСОБА_2 звертався до суду з приводу питання про визначення йому додаткового строку для подачі заяви нотаріусу про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_5, будь-які рішення суду з цього приводу відсутні, у матеріали цієї справи не надані.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 у відповідності до ч. 1 ст. 1272 ЦК України є таким, що не прийняв спадщину.

Судом першої інстанції також було правильно встановлено, що єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину є позивач ОСОБА_4, яка у встановлений строк та у визначеному законодавством порядку звернулась із заявою про прийняття спадщини, а також про видачу свідоцтва про право на спадщину. Проте, при вищевикладених обставинах постановою Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори від 08.12.2015 року у видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом на іншу 1/2 частку спадкового майна, тобто на іншу 1/4 частку спірної квартири, відмовлено.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову позивача у цій справі.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 фактично дублюють доводи заперечень відповідача проти позову позивача у цій справі, яким суд першої інстанції вже надав належну оцінку в оскаржуємому рішенні у цій справі, з якою погоджується апеляційний суд.

Крім того, вказані доводи апеляційної скарги відповідача у цій справі є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, викладену у цій справі, яку він та його представники вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Відповідач ОСОБА_2 був зареєстрований постійно за адресою за адресою: м. Запоріжжя. пр. Леніна/вул. Лепіка, буд. 68/24. кв.3, де також була зареєстрована постійно спадкодавець ОСОБА_5, не тому, що він постійно проживав з останньою на день її смерті, а тому, що ОСОБА_2 є співвласником іншої ? частини вказаної квартири і бути зареєстрованим саме за місцем знаходження своєї власності, а не за фактичним місцем проживання є правом ОСОБА_2, як власника, в силу закону.

Належні допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Відповідач ОСОБА_2 та представники останнього не надали належних допустимих доказів у спростування позову позивача у цій справі та в обґрунтування заперечень відповідача на позов позивача у цій справі, зокрема в частині того, що ОСОБА_2 дійсно саме проживав із спадкодавцем ОСОБА_5 і саме постійно станом на час смерті останньої та, відповідно, що останній є спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину в силу вимог ст. 1268 ч. 3 ЦК України.

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ЦПК України в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України.

Так, відповідно до ст. 89 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України суд першої інстанції у цій справі сприяв повному та всебічному з’ясуванню обставин цієї справи: заслуховував пояснення сторін, досліджував докази сторін, допитував свідків, витребував докази тощо.

Апеляційний суд на виконання вимог ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України у цій справі відсутні, у тому числі відповідачем ОСОБА_2 та його представниками апеляційному суду не надані.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов’язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 у цій справі не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Крім того, судом першої інстанції правильно, з додержанням вимог ст. 141 ЦПК України, вирішено питання про розподіл судових витрат сторін, пов’язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, у разі відмови відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_4 будь-яких судових витрат, пов’язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору 960,00 грн. (т.с. 2 а.с. 220), сплаченого ним при подачі вищезазначеної апеляційної скарги до апеляційного суду у цій справі.

Керуючись ст.ст. 12, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п. п. 8, 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 червня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 31.08.2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1 ОСОБА_21ОСОБА_22