Постанова № 76160916, 30.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22ц-/796/4294/2018

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2018 року м. Київ

справа № 756/16738/17

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,

за участю секретаря судового засідання Шебуєва Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», яка подана представником Сербіною АнноюОлександрівною,

на ухвалу Оболонського районного суду м.Києва від 19 квітня 2018 року, постановлену у складі судді Шевчука А.В. в приміщенні Оболонського районного суду м. Києва,

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ПАТ «Універсал Банк» про витребування доказів та забезпечення позову у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Не погоджуючись з ухвалою, представник ПАТ «Універсал Банк» - Сербіна А.О. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову про задоволення заяви про витребування доказів та забезпечення позову, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Вказувала, що у скаржника є побоювання, що рішення суду про стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором не буде виконано, оскільки в добровільному порядку заборгованість відповідачами не сплачується. Відповідачі можуть відчужити належну їм на праві власності нерухомість, а тому залишок боргу, який не покривається іпотечним майном стягнуто з боржників не буде.

Зазначала, що вартість іпотечного майна, яка становить приблизно 20 482 доларів США, не покриває загальну суму боргу - 51 784, 79 доларів США, залишок становить 31 302 доларів США. Тому обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру відповідає принципу співмірності.

Крім того, що під час укладення кредитного договору боржник ОСОБА_3 надав довідку форми 3, відповідно до якої останній є власником квартири АДРЕСА_1. Однак в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначена квартира не вказана, інформації щодо власника немає. В інший спосіб самостійно отримати інформацію про власника нерухомого майна позивач можливості не має. Вказувала, що витребувані судом відомості допоможуть встановити власника нерухомого майна для вирішення клопотання про забезпечення позову, що в подальшому допоможе виконати рішення суду.

В судовому засіданні представник ПАТ «Універсал Банк» - Сербіна А.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила ухвалу суду скасувати.

Представник відповідачів ОСОБА_5 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити скаргу без задоволення.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 2017 року позивач ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом до позичальника ОСОБА_3, та поручителя ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 51784, 79 доларів США, що складає 1 405 439 грн. 20 коп., посилаючись на невиконання умов кредитного договору від 30 травня 2008 року з додатковими угодами до нього, укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 та договору поруки від 30 травня 2008 року, укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4

В квітні 2018 року позивачем ПАТ «Універсал Банк» подано до суду заяву про витребування доказів та забезпечення позову. Заява обґрунтована тим, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 30 травня 2008 року ПАТ «Універсал Банк» уклав з ОСОБА_3 договір іпотеки земельної ділянки та 30 травня 2008 року із ОСОБА_4 договір поруки. Оскільки вартість іпотечного майна на даний час не покриває загальну суму заборгованості за кредитним договором, вбачають за необхідне з'ясувати наявність додаткового майна у боржника та накласти на нього арешт.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що заява про забезпечення позову не містить відомостей про несумлінні дії боржника щодо відчуження свого майна або намірів уникнення виконання рішення. Також не є свідченням несумлінних дій боржника посилання ПАТ «Універсал Банк» на зменшення вартості іпотечного майна, здешевлення якого не залежить від волі позичальника. Об'єднуючи в одній заяві вимоги про забезпечення позову і витребування доказів заявник фактично просить витребувати відомості не для повного та всебічного розгляду справи, а для вирішення його клопотання про забезпечення позову. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ПАТ «Універсал Банк», крім того зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором забезпечені іпотекою земельної ділянки та порукою ОСОБА_4

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають матеріалам справи та ґрунтуються на вимогах процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Згідно п.п. 1, 2, 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України визначено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Виходячи зі змісту заяви та поданих заявником доказів, колегія суддів вважає правильним посилання суду першої інстанції на те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Як вбачається зі змісту заяви про витребування доказів та забезпечення позову, в рахунок забезпечення виконання зобов'язання по кредитному договору, 30 травня 2008 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець передав в іпотеку земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2. Згідно з висновком, вартість іпотечного майна становить 540 722 грн.

Таким чином, грошові зобов'язання ОСОБА_3 за кредитним договором від 30 травня 2008 року, з додатковими угодами до нього, забезпечені договором іпотеки від 30 травня 2008 року - земельною ділянкою, що розташована за адресою: АДРЕСА_2.

Доводи апеляційної скарги про те, що вартість іпотечного майна не покриває загальну суму боргу, а тому виникла необхідність в додатковому забезпеченні зобов'язання, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки на час укладення кредитного договору вартість іпотечного майна відповідала (покривала) вартості грошових зобов'язань, здешевлення вартості іпотечного майна не залежить від волі позичальника.

Таким чином, суд першої інстанції, врахувавши зміст позовних вимог, дійшов правильного висновку, що позивачем не обґрунтовано та не наведено достатніх обставин та підстав для накладення арешту на квартиру відповідачів.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зі змісту заяви та матеріалів справи не вбачається, що невжиття зазначених заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості.

Посилання представника скаржника на необхідність витребувати інформацію про власника нерухомого майна та неможливість самостійно отримати таку інформацію, колегія суддів вважає безпідставними.

Порядок витребування доказів визначений ст. 84 ЦПК України за яким, у разі неможливості самостійно надати докази, учасник справи вправі подати в строк зазначений у ч. 2, ч.3 ст. 83 ЦПК України клопотання про їх витребування.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже суд, за клопотання учасника справи, вправі витребувати докази, що стосуються предмета спору, з метою повного та всебічного розгляду справи по суті та вирішення спору на підставі зібраних доказів.

Однак, клопотання про витребування інформації щодо власника нерухомого майна фактично заявлено не з метою повного та всебічного розгляду справи по суті та вирішення спору, а для вирішення клопотання про забезпечення позову.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви про витребування доказів та забезпечення позову, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на правильність постановленої ухвали не впливають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», яка подана представником СербіноюАнною Олександрівною, - залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 31 серпня 2018 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Чобіток А.О.