Постанова № 76160885, 31.08.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2367/18 Справа № 175/3391/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 34

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів – Куценко Т.Р., Максюта Ж.І.

при секретарі – Кругман А.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант”, третя особа — ОСОБА_3, про стягнення матеріальної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

У вересні 2017 року ОСОБА_2О звернулась до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” (далі — ТДВ СК “Альфа-Гарант”) про стягнення матеріальної шкоди, мотивуючи його тим, що 31 січня 2017 року об 11 год.15 хв. Вона, керуючи транспортним засобом марки Audi-Q-5, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухалась по вул.Козацькій в с.Братське Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Зазначала, що водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2, під час руху не дотримався безпечної дистанції та не прийняв міри для зменшення швидкості в наслідок чого скоїв зіткнення з її автомобілем марки Audi-Q-5, який їхав попереду, в результаті чого належний їй на праві власності автомобіль отримав механічні пошкодження.

Вказувала, що постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 року ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.

Посилаючись на те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у ТДВ СК “Альфа-Гарант”, завдана їй шкода становить 97.244 грн. 64 коп., а страхувальником було відшкодовано лише частину заподіяної їй шкоди у розмірі 46.314 грн.78 коп., а тому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ТДВ СК “Альфа-Гарант” 42.239 грн.22 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ТДВ СК “Альфа-Гарант”, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутні правові підстави для стягнення з них грошових коштів, а завданий матеріальний збиток вони відшкодували, виплативши саме 46.314 грн.78 коп. страхового відшкодування.

04 квітня 2018 року від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила його залишити без змін, а апеляційну скаргу ТДВ СК “Альфа-Гарант” без задоволення, зазначила, що надала належні та допустимі докази стосовно розміру завданої їй шкоди.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв’язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою (ч.1 ст.368 ЦПК України).

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ТДВ СК “Альфа-Гарант” підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, явка яких не є обов’язковою.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, що 31 січня 2017 року об 11 год.15 хв. на вул.Козацькій в с.Братське Дніпропетровського району Дніпропетровської області сталося ДТП за участю автомобіля марки Audi-Q-5, реєстраційний номер НОМЕР_1, який перебував під керуванням ОСОБА_2 та належить їй на праві власності, та автомобіля марки ГАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2, який перебував під керуванням водія ОСОБА_3

Внаслідок даного ДТП належний позивачу автомобіль зазнав механічних ушкоджень.

Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 року, яка чинна на даний час, ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КупАП, оскільки водій ОСОБА_3 не прийняв міри для зменшення швидкості, внаслідок чого і скоїв зіткнення з автомобілем марки Audi-Q-5, який їхав попереду.

Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, що набрала законної сили, обов'язкова для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Дані вимоги також були передбачені ч.4 ст.61 ЦПК України, в редакції закону, який діяв на час розгляду справи.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, як водія наземного транспортного засобу, була застрахована в ТДВ СК «Альфа-Гарант» за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АЕ/9976903.

За вказаним договором ліміт відповідальності становить 100.000 грн. за шкоду, заподіяну майну.

Загальна сума матеріального збитку, згідно з рахунком на оплату №78 від 03 лютого 2017 року, становить 97.244 грн.64 коп.

ТДВ СК «Альфа-Гарант» було відшкодовано позивачу частину матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, в розмірі 46.314 грн.78 коп.

Позивачем, згідно з товарним чеком №94 від 14 лютого 2017 року та товарним чеком №95 від 15 лютого 2017 року, за ремонт та придбання запасних частин сплачено 88.554 грн., оскільки була застосована знижка в розмірі 10%, що становить 8.690 грн.64 коп., а всього за ремонт автомобіля позивачем сплачено 88.554 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2О суд першої інстанції прийшов до висновку, що різниця між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням склала 42.239 грн.22 коп, а тому вважав позовні вимоги доведеними та обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст.11 ЦК України).

Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, згідно з частинами першою, другою якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1)шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2)за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3)за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Згідно зі ст.980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані крім іншого з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок – подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про страхування» передбачено, що договір страхування – це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката) (ч.1 ст.990 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Статтею 22.1. Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” визначено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до частин другої, п'ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Положеннями частини другої статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Колегія суддів наголошує на тому, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт того, що за відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля було сплачено саме 97.244 грн.64 коп. (а.с.11,12-14,17,18), а тому доводи апеляційної скарги стосовно відсутності правових підстав для стягнення суми завданого збитку є хибними, а звіт № 80-D/28/6 не може бути прийняти до уваги.

Висновки суду першої інстанції відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача на відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Доводи апеляційної скарги стосовно порушення правил підсудності колегією суддів відхиляються, оскільки позови про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем вчинення шкоди (ч.6 ст.110 ЦПК України у редакції закону чинній на момент звернення ОСОБА_2 до суду із позовом).

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов’язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, –

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія “Альфа-Гарант” залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

ОСОБА_4