Рішення № 76160810, 29.08.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 серпня 2018 року № 826/11143/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доДеснянської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2 начальника управління охорони здоров'я Деснянської РДА у м. Києві Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичний центр Деснянського району м. Києва про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії ,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2, Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району м. Києва, в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо внесення ОСОБА_2 до резерву державної служби у 2015 році, враховуючи, що ОСОБА_2 була внесена до резерву держслужбовців, незважаючи на відсутність відповідної освіти і рівня кваліфікації на посаду начальника державного службовця рангу Б, на підставі цього незаконно призначеною начальником районного управління здоров'я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2, розпорядження від 14 вересня 2015 року №489-к з порушенням Закону України «Про державну службу» та кваліфікаційного класифікатора процесій як особи не маючої спеціалізації за фахом управління та організацій охорони здоров'я, у порушенні Закону України «Про державну службу» та постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року №199 «Про затвердження кадрового резерву для державної служби» та наказу Національного агентства України з питань державної служби від 13 вересня 2011 року №11, оскільки у ОСОБА_2 відсутня освіта магістр державного управління за відповідною спеціалізацією та відсутня діюча категорія за спеціалізацією післядипломної освіти у сфері організація і управління охорони здоров'я;

- визнати сфальсифікованою довідку про зарахування ОСОБА_2 до кадрового резерву для державної служби Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації як не маючої дати та реєстраційного номеру;

- визнати неправомірними дії Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо призначення ОСОБА_2 начальником управління охорони здоров'я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації;

- зобов'язати Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації вибачитися перед важкохворим інвалідом 2 гр. (довічно) ОСОБА_1 у письмовій та усній формі за навмисно спричинені моральну та матеріальну шкоди своєю бездіяльністю;

- визнати неправомірними дії Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації щодо ігнорування доручення заммера Поворозника від 25 травня 2016 року розібрати факти викладення у зверненні на гарячу урядову лінію ОСОБА_3 у зв'язку з протизаконними діями директора КНП КДЦ Деснянського району м. Києва ОСОБА_4, погрожуючи звільненням матері-одиначки ОСОБА_3;

- визнати неправомірними дії КНП КДЦ Деснянського району м. Києва щодо надання без ліцензії на медичну практику у кабінетах на Матеюка, 3, а саме кабінетах №422, №415, №416, №417, №418, №422, №423, №424 стоматологічних послуг лікарями вище вказаного стоматологічного відділення, особливо враховуючи, що згідно відомостей ліцензії МОЗ України від 18 вересня 2014 року серії АЕ №571198 на провадження господарської діяльності з медичної практики (місце провадження м. Київ, вул. М. Закревського, буд. 81/1, м. Київ, просп. В. Маяковського, буд. 32-б, м. Київ, вул. Т. Драйзера, буд. 19, м. Київ, вул. М. Матеюк, буд. 3, м. Київ, вул. В. Маяковського, буд. 18, м. Київ, вул. Академіка Курчатова, буд. 18-а, м. Київ, бул. Вигурівський, буд. 4, Вказані кабінети не є кабінетами філії з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва;

- зобов'язати Деснянську районну в місті Києві державну адміністрацію припинити та заборонити надання медичних стоматологічних послуг на Матеюка, 3 у кабінетах №422, №415, №416, №417, №418, №422, №423, №424;

- визнати неправомірними дії ОСОБА_2 як начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, а саме: ігнорування письмових звернень від 02 червня 2016 року та усних доповідей на засіданні 02 червня 2016 року та звернень 13 червня 2016 року (п.191), 13 червня 2016 року (п.192), 15 червня 2016 року (п.195), 15 червня 2016 року (п. 196), 22 червня 2016 року (п. 1657), 30 червня 2016 року (п.1771) та інші, у яких з додаванням підтверджуючих документів були наведені факти грубого порушення чинного законодавства директором КПН КДЦ Деснянського району м. Києва ОСОБА_4, проводячого також і дискримінаційну політику по відношенню до моєї єдиної доньки у т.ч. не уклавши трудового договору та не забезпечивши робочим місцем та усім необхідним для роботи; призначивши наказом стоматологом-терапевтом стоматологічного відділення, яке взагалі не існує як відділення філії з КНП КДЦ Деснянського району м. Києва та не має ні кабінетів, ні майна; примушував працювати у не ліцензованих на медичну практику 420 та антисанітарії 417 кабінетів, не маючи 100 % зносу стоматологічній установці УС-30 1960 р., без заземлення, з загрозою бути враженою електричним струмом, при тому, що ні 420, ні 417 з кладовкою, ні УС-30 не являються кабінетами, чи майном філії 3 КНП КДЦ Деснянського району м. Києва - примушував 12 червня 2017 року придбати за мої особисті кошти стоматологічну установку Аякс 12 вартістю 4 тисячі дол. США, яку протягом 1,5 обіцяв викупити; не вводив в експлуатацію придбану Аякс 12, лишаючи тільки доньку позивача можливості лікувати пацієнтів, а з закінченням договору з 31 грудня 2015 року примушував подарувати Аякс 12; примушував брати щорічні відпустки тільки зимою, та відмовляв надати додаткові оплачувані відпустки на дітей, або їх компенсацію; не надавав матеріальної допомоги як матері-одиначці 2 дітей, у т.ч. малолітньої, незважаючи на існуючі у особовій справі довідки з собесу та витягу з Держреєстру, підтверджуючій її статус; примушував працювати мати-одиначку малолітньої та неповнолітньої дітей по суботах; направляв у 2014 році на атестацію, не зважаючи на статус матері-одиначки дитина на 14 років; змушував сплачувати щомісячно внески, у т.ч. за начебто надані платні послуги при повній відсутності забезпечення усім необхідним для роботи - кабінетом, обладнанням, матеріалами, медикаментами, інструментами, спецодягом тощо;

- визнати недійсним призначення, з порушенням умов конкурсу та як особи не маючи відповідної спеціалізації за фахом Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації розпорядженням №498-к від 04 вересня 2015 року ОСОБА_2 начальником районного управління охорони здоров'я Деснянського району м. Києва Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, враховуючи, що ОСОБА_2 незаконно отримавши посаду керівника незаконно отримувала крім пенсії, ще і заробітну плату, не маючи навіть відповідної спеціалізації за фахом та доплати та премії та навіть десятки тисяч грн. матеріальної допомоги за місяць, а звернення доньки позивача про надання матеріальної допомоги як матері-одиначки 2 дітей, у т.ч. малолітньої, ігнорувала;

- розірвати трудовий договір між ОСОБА_2 та Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією;

- стягнути з Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації на користь позивача завдану матеріальну шкоду у розмірі 77 700,00 грн., враховуючи, що саме незаконне призначення начальником районного управління охорони здоров'я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації привели до трагічних наслідків для позивача;

- стягнути з Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації завдану матеріальну шкоду у розмірі 100 000,00 грн., враховуючи, що саме незаконне призначення начальником районного управління охорони здоров'я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації привели до трагічних наслідків для позивача, а також враховуючи, що до цього привело і ігнорування в.о. голови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_5 звернення ще у травні 2016 року щодо погроз звільнення ОСОБА_4 матері-одиначки малолітньої дитини ОСОБА_3 та порушення вимог Кодексу законів про працю України, та бездіяльність ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та ОСОБА_9;

- зобов'язати Деснянську районну в м. Києві державну адміністрацію розірвати діючий трудовий договір з начальником районного управління здоров'я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2;

- зобов'язати Деснянську районну в м. Києві державну адміністрацію визнати недійсним анулювати розпорядження начальником районного управління здоров'я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 була призначена на посаду начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації з порушення вимог чинного законодавства, а саме, поза конкурсом та за відсутності відповідної освіти. Як на обґрунтування наявності порушеного права позивач посилається на факт того, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 було незаконно продовжено контракт з ОСОБА_4 та останній продовжив обіймати посаду директора КНП КДЦ Деснянського району м. Києва та займаючи відповідну посаду вчинив протиправні дії щодо ОСОБА_3, дочки позивача. На думку позивача, протиправне призначення ОСОБА_2 на посаду начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації порушило права та законні інтереси доньки позивача, завдавши йому моральної шкоди.

В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримала повністю.

Представник Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації проти позову заперечував з підстав їх безпідставності.

Представники начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_2 та Комунального некомерційного підприємства консультативно-діагностичного центру Деснянського району м. Києва в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку спрощеного провадження.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 14 вересня 2015 №489-к відповідно до статті 24 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу», Положення про формування кадрового резерву для державної служби затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №199 від 28 лютого 2001 року, ОСОБА_2 призначено на посаду начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації з 14.09.2015, як таку, що перебуває в кадровому резерві на зазначену посаду, у порядку переведення з посади заступника начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації.

З наявної в матеріалах справи довідки вбачається, що ОСОБА_2 була зарахована до кадрового резерву на 2015 рік для державної служби на посаді начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на підставі розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 31 грудня 2014 року №810-к «Про затвердження Списку осіб, запропонованих до кадрового резерву на 2015 рік для державної служби Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації».

10 вересня 2015 року виконавчий орган Київської міської ради (КМДА) листом №001-3060 за підписом Київського міського голови погодив призначення ОСОБА_2 на посаду начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації.

Позивач, вважаючи, що ОСОБА_2 було призначено на посаду начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації незаконно та Деснянською районною у м. Києві державною адміністрацією трудовий договір з нею має бути розірваний звернувся з відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з частиною першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18.

В позовній заяві позивачем не надано жодних обґрунтувань щодо порушення його прав та законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи та обґрунтування позовних вимог, у позовній заяві просить суд визнати недійсним призначення, з порушенням умов конкурсу, ОСОБА_2 начальником управління охорони здоров'я Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, розірвати трудовий договір між нею та відповідачем та зобов'язати відповідача розірвати відповідний договір та стягнути матеріальну та моральну шкоду.

Як на обґрунтування наявності порушеного права позивач посилається на те, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 було незаконно продовжено контракт з ОСОБА_4 та останній продовжив обіймати посаду директора КНП КДЦ Деснянського району м. Києва та займаючи відповідну посаду вчинив протиправні дії щодо ОСОБА_7, дочки позивача.

З наведеного позивачем обґрунтування та наданих суду документів вбачається, що порушення прав на захист яких позивачем поданий даний позов, зумовлено діями, вчиненими за твердженням позивача, директором Комунального некомерційного підприємства «Консультативно - діагностичний центр» Деснянського району м. Києва ОСОБА_4 відносно дочки позивача ОСОБА_7

При цьому, жодних доказів та обґрунтувань на підтвердження порушення його прав, яке полягає у зміні стану його суб'єктивних прав та обов'язків, припинення чи неможливість реалізації певного права та/або виникнення додаткового обов'язку яке б було зумовлено безпосередньо фактом призначення ОСОБА_2 на посаду начальника управління охорони здоров'я Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та перебування її на відповідній посаді позивачем суду надано не було.

Факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача не підтверджують і наявні матеріали справи.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в позові повністю з урахуванням відсутності порушеного права позивача.

Крім того, стосовно вимоги щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 1173 цього ж Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як зазначено у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Позивачем не наведено жодних обставин погіршення його самопочуття та психічного стану внаслідок незаконних дій відповідача, як і не надано жодних інших доказів завдання моральної шкоди позивачу, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до ст. 139 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 243-246, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя А.Б. Федорчук