Рішення № 76158723, 27.08.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 серпня 2018 року м. Рівне №817/1229/17

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О. за участю секретаря судового засідання Ілюк Ю.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2,

відповідача: представник ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до відповідача – Прокуратури Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Позов аргументує тим, що17.07.2017 наказом відповідача позивача було звільнено з посади та з органів прокуратури за власним бажанням. Такий наказ позивач уважає протиправним та зазначає, що ним дійсно було написано заяву про звільнення з посади заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури України за власним бажанням, однак дату звільнення у заяві він не ставив, як не ставив і дату підписання такої заяви. Така заява була ним написана під тиском, за вказівкою прокурора Рівненської області. В той же час, позивач стверджує, що одразу ж, після того як дізнався про своє звільнення із наступної дати після його виходу із відпустки, ним завчасно 14.07.2017, до закінчення строку попередження, відкликано свою заяву від 12.06.2017, що є безумовною підставою для недопущення звільнення. Оскільки заяву про відкликання особисто відповідач відмовився взяти, то таку заяву було направлено через відділення Нової Пошти. Крім того, як вказує позивач, 17.07.2017 він знаходився на робочому місці. Таким чином відповідач знав про відкликання заяви про звільнення, однак, всупереч відомій йому інформації прийняв наказ та звільнив позивача, чим порушив право позивача на працю, встановлене Конституцією України. В додаткових письмових поясненнях (а. с. 77) позивач наголошує на тому, що у поданій ним заяві про звільнення за власним бажанням дати «12.06.2017» та «17.07.2017» виконані не ним, а іншою особою.

Відповідач подав до суду заперечення в яких зазначив, що 13.06.2017 до прокуратури Рівненської області надійшла заява ОСОБА_1 від 12.06.2017 про звільнення з посади заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури Рівненської області та органів прокуратури України за власним бажанням з 17.07.2017, яка зареєстрована за №11-344вх-17. Таким чином, відповідно до трудового законодавства, кінцевим строком на подачу заяви про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням було 27.06.2017. У той же час, як зазначає відповідач, з 13.06.2017 по 27.06.207, а також по 17.07.2017 позивачем заява про відкликання заяви про звільнення за власним бажанням до прокуратури області не подавалася. У зв’язку з чим, наказом прокурора області від 17.07.2017 № 568 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та органів прокуратури за власним бажанням. Враховуючи, що ОСОБА_1 виявив бажання звільнитись з роботи з 17.07.2017, протягом двотижневого строку попередження про звільнення (який закінчувався 27.06.2017) перебував у відпустці і не відкликав своєї заяви про звільнення (така заява подана ним лише 17.07.2017 після закінчення робочого часу, тобто на 34 день після подачі заяви про звільнення за власним бажанням), то прокурором області правомірно видано наказ про звільнення позивача з посади та органів прокуратури з 17.07.2017. Крім того, відповідач уважає, що доводи ОСОБА_1 щодо його перебування на робочому місці 17.07.2017 не свідчить про фактичний намір позивача продовжити працювати в органах прокуратури, оскільки в даному випадку це був його обов’язок, та за вказаний робочий день останньому нарахована та виплачена заробітна плата. Просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В додаткових письмових поясненнях (а.с.204-207) відповідач посилається на вимоги Інструкції з діловодства в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України №103 від 24.02.2016 щодо складання документів та їх реєстрації та стверджує, зокрема, що оскільки заява позивача 17.07.2017 надійшла на електронну адресу відділу кадрової роботи, а не на відділ документального забезпечення, то відповідно, така заява не підлягала обов’язковій реєстрації у відповідній книзі обліку.

21.08.2017 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 28.08.2017.

28.08.2017 в судовому засіданні ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати задоволено клопотання представника позивача про оголошення перерви у справі та витребування додаткових доказів.

20.09.2017 ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати задоволено клопотання представника позивача щодо оголошення перерви з метою написання клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

01.11.2017 ухвалою суду по даній справі призначено судову почеркознавчу експертизу, провадження у справі зупинено до одержання результатів експертизи.

21.12.2017 ухвалою суду провадження у справі поновлено в зв’язку з заміною експертної установи.

22.01.2018 ухвалою суду призначено судову почеркознавчу експертизу іншій експертній установі, провадження у справі зупинено.

03.05.2018 ухвалою суду поновлено провадження у справі у зв’язку з надходженням до суду висновку експертного дослідження.

04.06.2018 в судовому засіданні оголошено перерву у зв’язку із неповідомленням позивача належним чином.

18.06.2018 ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про призначення у справі судової криміналістичної експертизи технічного дослідження матеріалів документів.

18.06.2018 ухвалою суду без виходу до нарадчої кімнати повернуто без прийняття до розгляду заяву позивача про прийняття до справи речового доказу в зв’язку з її безпідставністю та необґрунтованістю.

Цього ж числа оголошено перерву з метою виклику свідків позивача та відповідача.

18.07.2018 відкладено розгляд справи з метою повторного виклику свідка позивача та позивача для дачі особистих пояснень.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, додаткових поясненнях. Також зауважив, що у позовній заяві дійсно позивачем не наведено обґрунтувань щодо написання дати звільнення та дати подання заяви. Це пояснюється тим, що позивач взнав про наявність цих реквізитів у заяві лише після ознайомлення із матеріалами справи, коли судом витребувано копію спірної заяви про звільнення. В зв’язку з чим і були подані додаткові письмові пояснення.

Позивач, 27.08.2018, в судовому засіданні пояснив, що в п’ятницю - 14.07.2017 він прибув до відповідача із заявою про продовження відпустки в зв’язку із перебуванням на лікарняному та листками непрацездатності. Однак у відділі кадрів ОСОБА_4, яка виконувала обов’язки начальника, сказала йому, що вже немає сенсу подавати таку заяву та листки непрацездатності, оскільки він звільняється із 17.07.2017. Крім того, ОСОБА_4 вказала, що листки непрацездатності неоформлені належним чином. Таким чином, 14.07.2017, як стверджує позивач, він взнав про своє звільнення із 17.07.2017 на підставі поданої ним заяви, яка не містила жодних дат. В цей же день, 14.07.2017 позивачем були виправлені недоліки листків непрацездатності, а так як у нього погіршилося самопочуття, то заява про надання відпустки, листки непрацездатності та заява про відкликання заяви про звільнення були передані його водієві з метою подання їх до відповідача. Ці події відбувалися після обіду. Однак, водій подзвонив йому і сказав, що у відділі кадрів відмовилися брати ці документи і направили його до відділу документального забезпечення, але останній був уже закритий у зв’язку із закінченням робочого часу, на що позивач сказав віддати йому документи назад. 17.07.2017 позивач відправив вказані документи, в тому числі і заяву про відкликання заяви про звільнення засобами електронного зв’язку на електронну адресу відділу роботи з кадрів. В подальшому цього ж числа, перед поїздкою у м. Костопіль з робочих питань, позивач зайшов до відділу Нової Пошти та відправив вказані вище документи в оригіналі засобами кур’єрської доставки. Це було до обіду 17.07.2017. Потім позивач взнав, що відповідачем 17.07.2017 прийнятий наказ про його звільнення. Стверджуючи про психологічний тиск у написанні заяви на звільнення на початку червня 2017, позивач вказав, що напередодні написання такої заяви його викликав прокурор області і сказав, що не бачить його на посаді заступника керівника та взагалі в органах прокуратури. Якщо він не напише відповідної заяви, то проти нього можуть бути порушені кримінальні справи. Йому сказали написати заяву на звільнення без числа та дати, а коли він вийде з відпустки, то вже тоді будуть вирішувати, що робити з ним далі. Цю заяву без дати та числа звільнення він залишив у прокуратурі області. Також позивач зауважив, що у органах прокуратури, до моменту звільнення, він пропрацював 11 років без жодних стягнень. А з врахуванням наявності на його утриманні на час написання заяви про звільнення, двох малолітніх дітей, чекаючи на появу третьої дитини, стабільності у отриманні заробітної плати, причин і підстав для написання такої заяви у нього не було, тобто, зазначену заяву було ним написано під тиском. Також зауважив, що станом на день розгляду справи у суді він є не працевлаштованим. Просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав позицію, викладену у запереченні та додаткових письмових поясненнях. Також в судовому засіданні просив суд звернути увагу на те, що в позовній заяві позивач не стверджує, що ним не писалися дати у заяві про звільнення. Водночас представник відповідача зауважив, що всі документи, які направляються засобами електронного зв’язку, мають направлятися лише на електронну адресу відділу документального забезпечення, а не на інші відділи, так як мають пройти відповідну їх реєстрацію. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Також в судовому засіданні представник відповідача визнав той факт, що заява ОСОБА_1 від 14.07.2017 про відкликання заяви про звільнення надійшла Новою Поштою до відділу документального забезпечення прокуратури області у першій половині дня 17.07.2017, а не після робочого часу.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що вона працює у прокуратурі Рівненської області на посаді начальника відділу роботи з кадрами. На початку червня 2017 року до неї у відділ звернувся позивач, який зазначив, що бажає звільнитися за власним бажанням та попросив допомоги у правильному написанні такої заяви. Свідок розказав як правильно написати заяву на звільнення за власним бажанням, а позивач щось занотував і пішов. Пізніше така заява надійшла у відділ роботи з кадрами через відділ документального забезпечення прокуратури. Зазвичай, заяви такого характеру особисто подаються заявниками. Заява ОСОБА_1 про звільнення, датована 12.06.2017, надійшла у відділ 13.06.2017 року. Свідку невідомо, де і за яких обставин позивач написав заяву про звільнення. Всі документи надходять через відділ канцелярії і, в залежності від їх змісту та напрямку, передаються у відповідні відділи для опрацювання. Після надходження документів у відділ з кадрової роботи, свідок, як начальник цього відділу, доповідає про них прокурору області. Після ознайомлення із заявою позивача, прокурор області поставив свою резолюцію, якою доручив свідку підготувати відповідний наказ. Вказана заява знаходилась на розгляді у свідка, оскільки позивач просив звільнити його з 17.07.2017 року, а до цього позивач з 14.06.2017 по 14.07.2017 взяв відпустку. В зв’язку з тим, що свідок з 10.07.2017 пішов у відпустку, то вказана заява була передана ОСОБА_4, яка виконувала обов’язки свідка на період її відпустки. Заява позивача про звільнення містила дату її підписання та дату з якої останній бажав звільнитися, а якби таких реквізитів не було, то вони не мали б права брати її на опрацювання. Також свідок пояснив, що кожний відділ прокуратури має свою робочу електронну адресу. Для офіційних документів є електронна адреса секретаріату прокуратури. Якщо надходять якісь документи в електронному вигляді на електронну адресу будь-якого відділу, зокрема, відділу кадрів, то вони роздруковуються на паперові носії. В даному випадку, якщо надходить будь-яка заява в електронному вигляді, вона роздруковується на паперовий носій і обов’язково передається на реєстрацію у відділ документального забезпечення. Жодні документи, чи-то в електронному вигляді, чи-то в паперовому, не залишаються без відповідного реагування. Про тиск на позивача з метою його звільнення їй нічого не відомо. З 13.06.2017 по 27.06.2017, заяв про відкликання від позивача не надходило. Щодо подій та обставин з приводу звільнення позивача, які відбувались з 17.07.2017, свідку нічого невідомо, так як вона в цей час перебувала у відпустці.

Свідок ОСОБА_4 зазначила, що вона з 10.07.2018 по 04.08.2017 на період відпустки начальника відділу з кадрової роботи прокуратури області виконувала його обов’язки. Обставини подання позивачем заяви про звільнення їй не відомі, оскільки вона в цей період перебувала у відпустці. Про таку заяву свідок дізнався із документів, які їй передала начальник відділу з кадрової роботи в зв’язку з відбуттям у відпустку. Вказану заяву було прийнято нею на опрацювання в тому вигляді, в якому вона до неї надійшла. По вказаній заяві нею готувався наказ про звільнення ОСОБА_1 Вказана заява була готова до видачі відповідного наказу, містила всі необхідні дати. Також свідок пояснила, що електронна адреса відділу слугує для робочого листування. Якщо приходять якісь листи на електронну адресу, то у відділі працює спеціаліст, який займається цим відрізком роботи, а листи, які необхідно подавати на розгляд прокурора області на електронну пошту відділу не надходять, а надходять на електронну пошту відділу документального забезпечення. Щодо надходження 17.07.2017 на електронну адресу відділу заяви позивача про продовження відпустки в зв’язку з тимчасовою непрацездатність у період відпустки та заяви про відкликання заяви про звільнення, то, дійсно, такі документи надходили. Однак про ці документи вона взнала пізніше, оскільки займалась іншою роботою, але до обіду. Коли взнала про наявність таких документів, що прийшли на електронну пошту відділу, то свідок намагався додзвонитися до позивача, та позивач жодного разу не взяв трубки. Потім їй з канцелярії принесли оригінали цих заяв, які надійшли Новою Поштою. Такі документи принесли їй 17.07.2017 після обіду орієнтовно з 14:00 до 15:00год. Вона поставила на цих документах вхідні номери відділу кадрів. Та річ у тому, що наказ на звільнення ОСОБА_1 станом на час отримання вказаних вище заяв вже був підписаний, а готовий такий наказ був ще вранці. Водночас свідок пояснила, що 14.07.2017 у відділ кадрів дійсно приходив позивач, однак він приносив лише листки тимчасової непрацездатності і будь-яких інших заяв не подавав. Оскільки ці листки були не належним чином оформлені, то свідок повернув їх позивачу. Одночасно свідок суду пояснив, що листки тимчасової непрацездатності взагалі подаються до бухгалтерії для здійснення відповідного перерахунку, а не до відділу кадрів. Також зазначив, що про будь-який тиск на позивача щодо його звільнення свідок не знає та нічого не чув. Копію наказу про звільнення було направлено позивачу поштою.

Свідок ОСОБА_6 Гітана Гінтаутівна суду пояснила, що вона працює на посаді спеціаліста відділу документального забезпечення прокуратури Рівненської області. 13.06.2017 приходив ОСОБА_1, який приніс заяву на звільнення. Зміст вказаної заяви свідок не читав в зв’язку з великим обсягом роботи. Знає лише, що це заява про звільнення. Її було зареєстровано та передано до відділу роботи з кадрами. 17.07.2017 Новою Поштою до відділу документального забезпечення надійшли заяви ОСОБА_1, зміст яких свідку не відомий. Оскільки Новою Поштою дуже рідко приходить кореспонденція, то про цей випадок вона пам’ятає. В той же час пояснила, що вказані документи надійшли в кінці робочого дня, точний час не пам’ятає, так як це було 1 рік тому. Але зауважила, що одна заява надійшла до обіду, а інша заява надійшла в кінці робочого дня.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що до звільнення ОСОБА_1, він працював водієм у Здолбунівській місцевій прокуратурі та возив ОСОБА_1 Якось, виконуючи свої обов’язки водія, він чув, що позивач із кимось розмовляв по телефону і було очевидним, що його змушують звільнитися. Він про цей випадок пам’ятає оскільки ще запитав у позивача чи той не звільняється, бо переживав за своє перебування на роботі, яке залежить від позивача. 14.07.2017 позивач після обіду доручив йому завезти у відділ кадрів прокуратури області листки непрацездатності. Ці документи знаходились у файлі. Чи була там заява позивача про надання відпустки у зв’язку з перебуванням на лікарняному та заява про відкликання заяви про звільнення він не знає, бо не дивився ці документи. Прибувши до відділу кадрів відповідача він хотів віддати надані позивачем документи, однак у нього їх не взяли, а сказали віддати у відділ документального забезпечення. Однак, останній був закритий в зв’язку із закінченням робочого часу. Свідок подзвонив позивачу та про все розповів, на що позивач попросив віддати ці документи йому назад, що він і зробив.

Заслухавши в судовому засіданні учасників справи, свідків, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд виходить з такого.

Із досліджених в судовому засіданні доказів слідує, що позивачем подана заява до відповідача про звільнення з 17.07.2017 з адміністративної посади заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури за власним бажанням. Така заява датована 12.06.2017 (а. с. 64).

Вказана заява про звільнення надійшла через відділ документального забезпечення до відділу кадрової роботи прокуратури Рівненської області 13.06.2017, що підтверджується записом №344 в книзі обліку вхідної кореспонденції за 2017 рік (а. с. 44-46).

12.06.2017 позивачем подана заява про надання невикористаної щорічної відпустки.

Наказом прокуратури Рівненської області №421 від 13.06.2017 позивачу надана відпустка з 14.06.2017 по 14.07.2017 включно (а. с 43).

17.07.2017 о 9:28год. засобами електронного зв’язку на електронну адресу відділу роботи з кадрами прокуратури області позивачем направлена заява про відкликання заяви про звільнення та заява про продовження терміну відпустки у зв’язку з перебуванням на лікарняному.

Наказом прокуратури Рівненської області №568 від 17.07.2017, позивача звільнено з 17.07.2017 з посади заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури України у зв’язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (а. с. 31).

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час виникнення спору, далі - Закон № 1697-VII).

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 11 Закону №1697-VII, керівник регіональної прокуратури призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом.

За змістом абзацу 6 частини 1 статті 41 Закону №1697-VII, звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 4 та 5 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором, з адміністративної посади, передбаченої пунктами 9, 10, 12, 13 частини першої статті 39 цього Закону, - керівником регіональної прокуратури, а з адміністративної посади, передбаченої пунктами 14 та 15 частини першої статті 39 цього Закону, - керівником місцевої прокуратури з підстав, передбачених абзацом першим частини першої цієї статті.

За правилами пункту 7 частини 1 статті 50 Закону №1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням.

Обґрунтовуючи позовні вимоги із урахуванням додаткових письмових та усних пояснень, позивач посилається на ту обставину, що написання заяви про звільнення у червні 2017 року відбулось без зазначення дати написання та дати звільнення, під психологічним тиском, тобто без добровільного наміру залишити посаду. Також посилається на те, що він намагався завчасно відкликати заяву про звільнення.

Відповідно до статті 222 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена статтею 16 Закону №1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, а також притягнення до дисциплінарної відповідальності.

В силу положень частини 4 статті 16 Закону №1697-VII, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Згідно правової позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що призначення особи на посаду прокурора і звільнення прокурора із займаної посади може відбуватися виключно з підстав та у порядку, передбаченому Законом №1697-VII, проте зважаючи на відсутність врегулювання вказаним Законом порядку звільнення прокурорів за власним бажанням, суд застосовує норми КЗпП України.

Сторонами не заперечується, що позивач до моменту звільнення, працював на посаді заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури Рівненської області.

Частиною 1 статті 38 КЗпП України встановлено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (частина друга статті 38 КЗпП України).

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року визначено, що по справах про звільнення за ст.38 КЗпП, суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП).

Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

Отже, наведеними вище положеннями КЗпП України визначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення (переїзд на нове місце проживання, вступ до навчального закладу, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість тощо).

У постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1269цс16, Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору, суди повинні з'ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін.

Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов'язується із вчиненням фактичних дій.

Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб'єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Судом встановлено, що у заяві позивача про звільнення з адміністративної посади та органів прокуратури міститься дата її написання - «12.06.2017» та дата звільнення – «17.07.2017».

Однак, суд приймає до уваги доводи позивача, що він цих дат не вказував, при цьому звертає увагу на те, що позивачем, з метою з’ясування обставин щодо встановлення особи, яка внесла зазначені вище реквізити до заяви, було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи на що відповідач заперечував.

В судовому засіданні позивач власноруч писав експериментальні зразки почерку для проведення експертизи, був поінформований про оплатність проведення такої експертизи. Вказане свідчить про те, що позивач усвідомлював наслідки її проведення, які могли бути як позитивними, так і негативними для позивача.

Як слідує із висновку експертів (а. с. 158-164), встановити, чи виконані рукописні цифрові записи «17.07.2017» та «12.06.2017», які містяться у заяві від 12.06.2017, складеній від імені ОСОБА_1 про звільнення з адміністративної посади заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури Рівненської області та з органів прокуратури України, самим ОСОБА_1, або іншою особою, не виявилось можливим через простоту будови та відносно малий обсяг графічного матеріалу у цих досліджуваних цифрових записах.

В подальшому, ознайомившись із вказаним висновком експертів, позивачем заявлено клопотання про долучення до справи в якості речового доказу ручки із гелевим стержнем та клопотання про проведення криміналістичної експертизи технічного дослідження матеріалів документів.

Із викладеного слідує, що позивач відчайдушно, свідомо, використовуючи всі можливі правові заходи та можливості намагається довести, що дати, вказані у заяві про звільнення написані не ним, а іншою особою. Таким чином, позивач також намагається довести, що його волевиявлення на звільнення не було. Те, що суд відмовив у проведенні такої експертизи, не спростовує доводів позивача. За наведених обставин суд не має сумнівів у тому, що позивач дійсно не вказував спірні дати у своїй заяві про звільнення.

Вказане підтверджується також тим, що спірна заява не містить не тільки поважної причини, з якої позивач мав намір звільнитися, а й взагалі будь-якої. В судовому засіданні позивач вказав, що в органах прокуратури, до моменту звільнення, працював 11 років без жодного дисциплінарного стягнення, що не заперечувалось відповідачем. На час звільнення з посади у нього було двоє малолітніх дітей, чекав на появу третьої дитини. Маючи на утриманні сім’ю, будучи єдиним її годувальником, отримуючи стабільну заробітну плату, у позивача не було причин та підстав для звільнення з посади. Доказів зворотного відповідачем суду не надано. Станом на час розгляду справи у суді позивач не працевлаштований. Також свідок ОСОБА_7 підтвердив, що чув розмову позивача по телефону із якої можна було зробити висновок, що останнього змушують звільнитися з органів прокуратури. Зважаючи на викладене, суд приймає пояснення та доводи позивача, що заяву про звільнення було написано ним під впливом психологічного тиску.

В той же час, покази свідків відповідача про те, що вони не чули та не знають про тиск на позивача стосовно його звільнення, не спростовують доводів позивача, оскільки вказані працівники не були присутні під час написання такої заяви позивачем, тому можуть і не знати всіх обставин, які призвели до її написання.

Суд не погоджується також із доводами відповідача про те, що позивач пропустив двотижневий строк для подачі заяви про відкликання заяви про звільнення.

Як встановлено судом, з 14.06.2017 по 14.07.2017 позивач знаходився у відпустці. При цьому, знаючи, що заява про звільнення написана ним без відповідних дат, позивач був упевнений у тому, що після відпустки він вийде на роботу у визначений день. Тобто, підстав для подання у двотижневий строк заяви про відкликання заяви про звільнення у позивача не було в зв’язку з тим, що заява про звільнення не містила ні дати її написання, ні дати звільнення.

Водночас судом встановлено, що про своє звільнення 17.07.2017, позивач дізнався лише 14.07.2017, коли прибув до відповідача з метою подання заяви про продовження відпустки у зв’язку із тимчасовою непрацездатністю. Покази свідка ОСОБА_4, що позивач 14.07.2017 року подавав їй лише листи тимчасової непрацездатності, суд оцінює критично. Крім того, із свідчень цього ж свідка слідує, що листки непрацездатності подаються до бухгалтерії відповідача, а не до відділу кадрів. Тобто свідчення про те, що позивач подавав у відділ кадрів 14.07.2017 листи тимчасової непрацездатності без заяви про продовження відпустки у зв’язку з перебуванням на лікарняному є не логічними та суперечливими і спростовуються самим же свідком.

Водночас в судовому засіданні позивачем не доведено належними доказами, що заява від 14.07.2017 про відкликання заяви про звільнення подавалась ним саме 14.07.2017. Ці обставини не підтверджуються також і показами свідків.

Разом з тим, судом встановлено, що 17.07.2017 така заява надійшла засобами електронного зв’язку на електронну адресу відділу роботи з кадрами прокуратури області о 9:28год. одночасно із заявою про продовження відпустки в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Вказана обставина не заперечується відповідачем. Як зазначив представник відповідача, робочий день починається о 9:00год. Таким чином, відповідач був поінформований про надходження такої заяви від позивача з самого ранку. В той же час, із показів свідка ОСОБА_4 слідує, що на момент надходження заяви про відкликання заяви про звільнення, наказ про звільнення позивача вже був підписаний. Суд уважає такі свідчення сумнівними з огляду на малий проміжок часу між початком робочого дня та часом надходження заяви про відкликання заяви про звільнення засобами електронного зв’язку. Окрім того, суд звертає увагу на те, що в оригіналі така заява надійшла через відділення Нової Пошти у першій половині дня 17.07.2017. Тобто, відповідач достеменно знав про те, що добровільного волевиявлення на звільнення з роботи у позивача не було. Станом на 17.07.2017 на його місце не була запрошена інша особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації. Отже, нічого не заважало відповідачу, навіть при виданні наказу про звільнення, врахувати надходження заяви позивача про відкликання заяви про звільнення та прийняти рішення про скасування спірного наказу.

Право громадянина на працю та гарантії захисту від незаконного звільнення, а також створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею, рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, та забезпечення гарантій захисту працівника від незаконного звільнення закріплено статтею 43 Конституції України.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України, Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Приймаючи рішення про звільнення позивача за власним бажанням, відповідач повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З вказаного слідує, що саме прокуратура Рівненської області в особі її представника зобов’язана була довести, що ОСОБА_1 дійсно бажав звільнитись із займаної адміністративної посади та з органів прокуратури України за власним бажанням, власноручно написав про це заяву на звільнення, зробив це саме 12.06.2017 року, датою звільнення визначив – 17.07.2017 року.

Проте, в ході судового розгляду вказані факти представником відповідача належними та допустимими доказами не доведені, покази свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є суперечливими.

Зважаючи, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факт подання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням із зазначенням дати звільнення - 17 липня 2017 та дати підписання - 12 червня 2017 року, не спростував твердження позивача про складання ним цієї заяви під психологічним тиском, задовго до дня звільнення та відсутність наміру припинити повноваження як на адміністративній посаді так і на посаді прокурора, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування спірного наказу відповідача про звільнення позивача та поновлення останнього як на посаді заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури, так і на посаді прокурора в органах прокуратури.

За правилами частини 2 статті 235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком.

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, (далі – Порядок), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, – календарних днів за цей період.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (абз. 1 п. 8 Порядку).

Із довідки прокуратури Рівненської області від 01.09.2017 №18-3/4 вих-17 (а. с. 57) вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на момент звільнення (17.07.17), яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995року №100, складає 972,26 гривень. Згідно чинного законодавства з усіх нарахованих доходів утримуються наступні обов’язкові платежі до бюджетів: - військовий збір у розмірі 1,5%, тобто 972,26x1,5%=14,58грн.; - податок з доходів фізичних осіб у розмірі 18%, тобто 972,26x18%=175,01грн. Середньоденна заробітна плата після утримання обов’язкових відрахувань становить: 972,26-14,58-175,01=782,61 грн. (сімсот вісімдесят дві гривні 61 копійка).

Згідно з п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є, відповідно, обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу визначена без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 18.07.2017 по 27.08.2018 складає 270288,28грн. (972,26х278), де 972,26грн. - середньоденна заробітна плата; 278 – кількість робочих днів у періоді вимушеного прогулу.

Окрім того, за правилами ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на викладену норму права, середній заробіток у межах суми стягнення за один місяць, який підлягає до негайного виконання складає 29167,80грн. (972,26х30).

Підсумовуючи вище викладене в його сукупності суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору по зазначеній категорії справ, тому підстави для його відшкодування відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Рівненської області від 17 липня 2017 року №568 "Про звільнення ОСОБА_1М." в повному обсязі.

Зобов'язати Прокуратуру Рівненської області поновити ОСОБА_1 на посаді заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури Рівненської області з 18 липня 2017 року.

Стягнути з Прокуратури Рівненській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 липня 2017 року по 27 серпня 2018 року в сумі 270288,28грн. (з урахуванням податків та обов'язкових платежів).

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 29167,80грн. (з урахуванням податків та обов'язкових платежів) звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 (35000, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Костопіль, вул. Степанська, 8, РНОКПП НОМЕР_1);

2) Прокуратура Рівненської області (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 52, код ЄДРПОУ 02910077).

Повний текст рішення складено 31 серпня 2018 року.

Суддя Комшелюк Т.О.