Рішення № 76157990, 28.08.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2018 р. № 814/1401/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, Залізничне Селище, 852, м. Миколаїв, 54040

до відповідача:Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018

про:визнання незаконним рішення від 20.04.2018 № 25/4-з та зобов’язання вчинити дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (далі - відповідач) про визнання незаконним рішення від 20.04.2018 № 25/4-з та зобов’язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 11.06.2018 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач обгрунтовуючи позовні вимоги зазначив, що відповідачем протиправно винесено рішення про відмову у призначенні пенсії з урахуванням страхового стажу, набутого в ПП "Максіко" в період з травня 2005 року по лютий 2008 року. Позивач вважає, що несплата страхових внесків за вказаний період відбулася через протиправну бездіяльність ПП "Максіко", що не може бути визнано законною підставою для відмови у включенні періоду його роботи на цьому підприємстві до загального страхового стажу, а обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату стархових внесків законом покладено на страхувальника, тобто на ПП "Максіко", але аж ніяк не на застраховану особу, тобто позивача.

Відповідач з позовними вимогами не згоден, про що виклав у відзиві на позовну заяву та заначив, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.02.2018р. по справі № 814/2880/17 з ПП "Максіко" присуджено до стягнення заборгованість зі сплати страхових внесків та фінансових санкцій у сумі 17642,43 грн. Крім того, позивач значиться засновником, підписантом та керівником вказаного вище підприємства, тобто твердження позивача про відсутність його вини у несплаті ПП "Максіко" страхових внесків, є безпідставним, оскільки саме на позивача покладався обов'язок забезпечення виконання підприємством усіх зобов'язань щодо сплати податків, зборів та обов'язкових платежів.

Відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

30.11.2017року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області із заявою про призначення йому пенсії за віком на загальних умовах відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).

Рішенням від 20.04.2018 № 25/4-3 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком, мотивуючи совю відмову тим, що у позивача відсутній необхідний страховий стаж - 15 років.

Позивач не погодившись з такою відмовою, звернувся до управління з додатковим роз'ясненням, які саме періоди його трудової діяльності не зараховані до страхового стажу.

Відповідач роз'яснив позивачу, що до його страхового стажу не зараховано період роботи у приватному підпиємстві "Максіко" з травні 2005 року по лютий 2008 року в зв'язку з несплатою піідприємством страхових внесків до Пенсійного фонду України.

ОСОБА_1 не згоден з поясненнями відповідача та пояснює це наступним.

В період його роботи на приватному підпиємстві "Максіко" з його заробітної плати щомісяця утримувались страхові внески, однак ці внески не перераховувались підприємством (страхувальником) до Пенсійного фонду України через незадововільний фінансовий стан підприємства. Позивач наголошує в позовній заяві, що несплата страхових внесків підприємством за період з травня 2005 року по лютий 2008 року через протиправну бездіяльність страхувальника, не може бути визнано законною підставою для відмови у включенні періоду роботи на цьому підприємстві до його страхового стажу.

Аналізуючи ситацію та вивчивши матеріали справи, суд важає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Згідно ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон - № 1058) страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Згідно з п. 1-3 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування позивачу у період з травня 2005р. по лютий 2008р. нараховувалась заробітна плата.

У зв'язку з несплатою підприємством страхових внесків до Пенсійного фонду України цей період не зараховується до страхового стажу позивача.

Крім того, як зазначає відповідач, Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято рішення від 05.02.2018р. у справі № 814/2880/17 про стягнення з ПП "Максіко" заборгованості зі сплати страхових внесків та фінансових санкцій у сумі 17642,43 грн. Вказане рішення набрало законної сили, а на його виконання судом видано виконавчий лист. Заборгованість за підприємством, як вказує відповідач у відзиві, на час розгляду справи № 814/1401/18 не погашена.

Про вказане вище рішення позивач теж знає, про що зазначає в позовній заяві та дадав до матеріалів справи копію такого судового рішення.

Також, суд звертає увагу на те, що згідно інформації з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 23.06.2018р. засновником, підписантом та керівником Приватного підприємства "Максіко" є сам позивач ОСОБА_1, юридична особа в процесі припинення не перебуває, отже підприємство є діючим та таким, що здійснює свою господарську діяльність (КВЕД 56.10, 56.30) (арк.справи 41-43).

Згідно Наказу засновника ПП "Максіко" від 14.11.2005 року позивача прийнято на посаду директора вказаного підприємства (арк.справи 18).

Отже, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 будучи засновником та директором ПП "Максіко", повинен був добсовісно та в установлені законом строки сплачувати всі зобов'язання щодо сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів визначених чинним законодавством України.

Відповідно до Статуту ПП "Максіко" на директора (власника) підприємства покладаються всі повноваження щодо здійснення господарської діяльності, фінансового, соціального та економічого розвитку підприємства.

Посилання позивача на висновки Вищого адміністративного Суду України, викладені в Інформаційному листі від 18.02.2014р. № 212/11/14-14, та правову позицію Верховного Суду, стосовно розгляду аналогічних справ, на які він посилається в позові, суд до уваги не приймає, оскільки в наведених справах страхувальником є підприємство, на якому особа працювала як найманий працівник, про її трудову діяльність вносились записи в трудову книжку, а сам найманий працівник не був директором та засновинком такого підприємства.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до положень ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, а в даному випадку - на ПП "Максіко" в особі його засновника та директора ОСОБА_1

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги є необгрунтованими та безпідставними, оскільки сам позивач навмисне не сплачував страхові внески за певний період, що в свою чергу призвело до ситуації, що склалася.

Тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (Залізничне Селище, 852, м. Миколаїв, 54040, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, м. Миколаїв, 54018, код ЄДРОПУ 41250753) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов