Рішення № 76157742, 22.08.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2018 р. Справа№805/4885/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., при секретарі судового засідання Заїченко Я.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації м. Донецьк, пр. Комсомольський, б. 41, кв. 89, РНОКПП НОМЕР_1) до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження:вул. Центральна, 154, м. Покровськ, Донецька область, 85327, код ЄДРПОУ 37869345) про визнання протиправними дії, скасування рішення від 03 квітня 2018 року про відмову в призначенні пенсії, зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання протиправними дії ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 викладенні в рішенні від 03 квітня 2018 року

- скасування рішення від 03 квітня 2018 року щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1.

- зобов’язання ОСОБА_3 об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити пенсію із зменшенням пенсійного віку згідно абз. 2 ч. 3 ст. 114 розділу ХІV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” врахувавши до стажу періоди роботи на підземних роботах на ДП “Макіїввугілля” ОСОБА_4 “Бутівська” з 01 грудня 1992 року по 28 липня 2000 року.

В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що рішенням відповідача від 03 квітня 2018 позивачу відмовлено у призначенні пенсії та при цьому відповідачем не зараховано до пільгового стажу окремі періоди роботи. Позивач вважає зазначене рішення протиправним та таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства у сфері пенсійного забезпечення.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що управління не мало законних підстав для врахування вказаних періодів до пільгового стажу у зв’язку з відсутністю у позивача необхідного пільгового стажу, оскільки довідка, яка могла б свідчити про наявність пільгового стажу роботи видано та підписано підприємством яке знаходиться на тимчасово окупованій території. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, представник Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області надав до суду відзив на позовну заяву позивача, в якому, зокрема, відповідач просив суд замінити відповідача ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на правонаступника Покровське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

В обґрунтування заяви заявник зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 2011 року № 803 “Про утворення територіальних органів Пенсійного фонду України”, припиняється діяльність юридичних осіб - Управління Пенсійного фонду України в м. Красноармійську та Управління Пенсійного фонду України. В подальшому Управління ПФУ в м. Красноармійську та ОСОБА_2 районі Донецької області перейменоване на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1055 “Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України” в ОСОБА_3 об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2017 року № 821 “Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України” з 1 червня 2018 року ОСОБА_3 об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області та Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області реорганізовані шляхом злиття у Покровське об’єднане управління Пенсійного Фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ управління – 42169323).

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов’язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку щодо задоволення клопотання представника Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та заміни відповідача ОСОБА_3 об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області на правонаступника Покровське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Ухвалою від 26 червня 2018 року судом відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

Позивач та представник відповідача до судового засідання не з’явились, про дату, час і місце судового засідання повідомленні належним чином.

Позивачем до суду надано заяву про розгляд справи без його участі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив.

Позивач – ОСОБА_1 місце реєстрації м. Донецьк, пр. Комсомольський, б. 41, кв. 89, РНОКПП НОМЕР_1 звернулась до ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку згідно абзацу 2 ч. 3. ст.114 розділу ХІV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”

Рішенням ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03 квітня 2018 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного стажу на підземних роботах з 01 грудня 1992 року по 31 грудня 1998 року.

Згідно рішення відповідача від 03 квітня 2018 до спеціального трудового стажу не зараховано періоди роботи з 01 грудня 1992 року по 28 липня 2000 року на підприємстві ДП «Макіїввугілля» ОСОБА_4, оскільки відповідач вважає недійсною та не може врахувати надані довідку про підтвердження спеціального стажу, оскільки вони не створюють правових наслідків , тобто відсутнє підтвердження пільгового стажу у позивача. Зазначена шахта знаходиться на тимчасово окупованій території в місті Макіївка.

Відповідач зазначив, що відповідно до частини першої статті 44 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” заява про призначення ( перерахунок ) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Виходячи з положень п.п. 2 п.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, вбачається що при призначенні пільгової пенсії необхідно додати довідку яка уточнює особливий характер роботи, а також зайнятість робочого часу.

Згідно з даними, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «Макіїввугілля» ОСОБА_4 знаходиться за адресою: 86113, м. Макіївка, Донецька область, Червоногвардійський район. Тобто, місцезнаходження шахти, що видала довідку про підтвердження пільгового стажу, знаходиться на непідконтрольній Уряду території.

Відповідач зауважив суду, що надана позивачем довідка № 209 від 21 липня 2015 видана підприємством яке діє під керівництвом окупаційної адміністрації Російської Федерації, а отже створено в супереч Конституції та законів України. Таким чином, дана довідка не може вважатися документом, що підтверджує факт роботи позивача на пільговій професії у період з 01.12.1992 по 28.07.2000 роки на підприємстві ДП «Макіїввугілля» ОСОБА_4.

Таким чином, довідки надані позивачем видані підприємствами, що фактично знаходяться в зоні АТО, а отже, на думку відповідача, не можуть вважатися достовірними до проведення перевірки на підприємстві.

Отже, підсумовуючи, відповідач зазначив, що вимоги позивача про визнання періоду роботи на пільговій професії з 01.12.1992 по 28.07.2000 роки на підприємстві ДП «Макіїввугілля» ОСОБА_4 задоволенню не підлягають, оскільки для підтвердження пільгового стажу роботи позивач має надати уточнюючи довідки, після чого необхідно провести її перевірку, бо підприємство на яких працював позивач знаходяться в зоні АТО на не підконтрольній владі території.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

Позивач – ОСОБА_1, громадянин України ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2 є особою, що претендує на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку згідно абз. 2 ч. 3 ст. 114 розділу ХІV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідач – Покровське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 41247274) є суб’єктом владних повноважень – органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.

Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об’єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).

Відповідно до записів трудової книжки серії БТ-ІІ № 2295414 на ім’я ОСОБА_1 позивач у спірні періоди працювала:

01 грудня 1992 року – прийнята на работу до ОСОБА_4 «Бутовська» ДП «Макіївугілля» на посаду нормувальник гірничий дільничий;

28 липня 2000 року – звільнений за власним бажанням на піставі наказу № 420 від 28 липня 2000 року.

26 березня 2018 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку згідно абз. 2 ч. 3 ст. 114 розділу ХІV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Як підтверджено матеріалами справи та не заперечується сторонами, одночасно із зверненням до відповідача, позивачем були надані наступні документи: заяву, копію паспорту, ідентифікаційного номеру, копію трудової книжки, копію військового квитка, копію диплому, довідку, що уточнює пільговий характер роботи з ОСОБА_4 «Бутовська» ДП «Макіївугілля».

Як вбачається зі змісту рішення відповідача для визначення права на пенсію на пільгових умовах не враховано періоди роботи позивача з 01.12.1992 по 28.07.2000 роки на підприємстві ДП «Макіїввугілля» ОСОБА_4, у зв’язку з тим, що підприємства, на яких працював позивач в означених періодах знаходяться на території, що тимчасово не контролюється українською владою.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не врахування відповідачем для призначення пільгової пенсії довідок, виданих підприємствами, розташованими на непідконтрольній українській владі території.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Закон України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.

Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв’язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього закону громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Особливості пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії визначені нормами статті 14 зазначеного закону.

Так, згідно положень частини першої зазначеної статті працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.

При наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок за кожний повний рік цих робіт пенсійний вік, встановлений статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", знижується на 1 рік.

Нормами статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Пунктом 7 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до п. 7 параграф “б” цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Пункт 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток N 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

З аналізу зазначеного суд доходить висновку, що використання норм постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

Водночас, як встановлено судом, у трудовій книжці позивача наявні записи про роботу за періоди роботи з 01.12.1992 по 28.07.2000 роки на підприємстві ДП «Макіїввугілля» ОСОБА_4 та зазначено посаду на якій працював позивач із зазначенням, що він виконував зазначені роботи повний робочий день під землею/в шахті.

Окрім того, судом встановлено, що на підтвердження факту роботи на посадах, що дають право на пільгове призначення пенсії, позивачем надавались додаткові докази (довідки про підтвердження наявного трудового стажу).

Щодо не врахування зазначених документів при призначенні пенсії на пільгових умовах суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

Відповідно до Додатку 1 Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р місто Донецьк відноситься до території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Абзац 7 пункту 20 Порядку № 637 доповнено постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1028 наступного змісту: в разі розміщення підприємств, установ, організацій на тимчасово окупованій території України або в районах проведення АТО можливе підтвердження спеціального стажу за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Суд погоджується, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Однак, як зазначив відповідач, провести перевірку достовірності документів не має можливості тому, що підприємства знаходяться на непідконтрольній українській владі території і не здійснили перереєстрацію юридичної адреси на підконтрольну України територію.

На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі – Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно норм пункту 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Проте, суд зауважує, що відсутність можливості проведення перевірки не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Як встановлено раніше, позивачем при зверненні до пенсійного органу для призначення пенсії були надані документи, необхідні для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Щодо позиції /висновку відповідача, викладеній у його рішенні, про визнання наданих позивачем довідок недійсними та такими, що не створюють правових наслідків, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

У практиці Міжнародного суду ООН сформувались так звані “Намібійські винятки”. Згідно ним, документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах “Лоізіду проти Туречиини” (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), “Кіпр проти Туреччини” (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та “Мозер проти Республіки Молдови та Росії” (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). “Зобов’язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать” При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Отже, з огляду на зазначену практику Європейського суду з прав людини суд доходить висновку, що зазначені довідки, як виняток, можуть братись до уваги та оцінюватись разом з іншими документами в їх сукупності та взаємозв’язку при призначенні пенсії на пільгових умовах.

Таким чином суд погоджується з доводами позивача, що відповідач діяв без дотримання пропорційності та дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для його прав, свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямовано рішення відповідача та зауважує наступне.

Нормами статті 2 КАС України встановлено, що адміністративні суди при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, серед іншого, перевіряють чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь – якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) та з урахуванням принципу верховенства права.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зауважує, що відповідач користуючись наданими широкими межами розсуду та можливістю вибору різними способами та засобами для дотримання своїх зобов'язань, взагалі не врахував ступінь втрати однієї сторони, в нашому випадку позивача, його конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 114 Закону № 1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до положень частини першої, третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За таких обставин, суд доходить висновку, що не зараховуючи позивачеві пільговий стаж згідно наданих довідок, відповідач діяв необґрунтовано, отже, порушені права позивача підлягають захисту, шляхом зарахування відповідних періодів його роботи до страхового та пільгового стажу.

При цьому, суд не обраховує дійсний пільговий стаж роботи позивача, що виключає можливість зобов’язання відповідача призначити позивачеві пільгову пенсію.

Нормами абзацу 2 частин четвертої статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню, шляхом визнання протиправним та скасування рішення пенсійного органу про відмову в призначенні пенсії, зарахування відповідного пільгового стажу позивача та зобов’язання повторно розглянути його заяву про призначення пенсії на пільгових умова, з урахуванням зарахованого стажу та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно наявних матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до адміністративного суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Нормами частини першої статті 139 КАС встановлено, що при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У виняткових випадках, згідно положень частини третьої статті 243 КАС України залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п’ять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації м. Донецьк, пр. Комсомольський, б. 41, кв. 89, РНОКПП НОМЕР_1) до Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місцезнаходження:вул. Центральна, 154, м. Покровськ, Донецька область, 85327, код ЄДРПОУ 37869345) про визнання протиправними дії, скасування рішення від 03 квітня 2018 року про відмову в призначенні пенсії, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Скасувати рішення ОСОБА_2 об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 03 квітня 2018 року про відмову в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку абз. 2 ч. 3 ст. 114 розділу XIV Закону України «Про Загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1.

Зобов’язати Покровське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву про призначення та виплату пенсії ОСОБА_1 за нормами абз. 2 ч. 3 ст. 114 розділу XIV Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням встановлених обставин у справі щодо пільгового стажу період роботи на підземних роботах на ДП “Макіїввугілля” ОСОБА_4 “Бутівська” з 01 грудня 1992 року по 28 липня 2000 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань Покровського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (Сiмсот чотири) грн. 80 коп.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошено у судовому засіданні 22 серпня 2018 року.

Повний текст рішення складено та підписано 27 серпня 2018.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Шинкарьова І.В.