Вирок № 76145187, 29.08.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/3901/18

н.п. 1-кп/415/596/18

ВИРОК

Іменем України

29 серпня 2018 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Старікової М.М.

за участю: секретаря Демченко Е.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області об’єднане кримінальне провадження у відношенні

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, розлученого, не є особою з інвалідністю, не працюючого, судимого: 30.03.2018 року Лисичанським міським судом Луганської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, звільненого від відбуття призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора Зайченка І.А.

обвинуваченого ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В:

05 січня 2018 року, у вечірній час доби, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не надалося можливим, ОСОБА_1, знаходячись біля будинку № 4 по вулиці Шушенська міста Лисичанська, де у нього виник умисел на таємне викрадення чужого майна, переконавшись в тому, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи повторно, переліз через дерев’яну хвіртку на подвір’я вищевказаного будинку, де, через вхідні двері проник до незачиненого будинку, звідки таємно викрав 4 пічні плити, 3 металеві колосники та пічні металеві дверцята, що належать потерпілій ОСОБА_2, якими розпорядився на власний розсуд, спричинивши останній майнової шкоди на суму 249 гривень 40 копійок.

Таким чином, ОСОБА_1, вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло.

17 лютого 2018 року, у вечірній час доби, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не надалося можливим, ОСОБА_1, знаходячись біля будинку № 4 по вулиці Шушенська міста Лисичанська, де у нього виник умисел на таємне викрадення чужого майна, переконавшись в тому, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи повторно, переліз через дерев’яний паркан до подвір’я вищевказаного будинку, де, шляхом розбиття віконного скла, проник до будинку, звідки таємно викрав 3 пічні плити, загальною вагою 33 кг, що належать ОСОБА_3, якими розпорядився на власний розсуд, спричинивши останньому майнової шкоди на суму 207 гривень 90 копійок.

Таким чином, ОСОБА_1, вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України, при обставинах, викладених в обвинувальних актах, визнав повністю, від надання пояснень у вільній формі відмовився. Відповідаючи на питання суду зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованих їй органом досудового розслідування злочинів, описаних в обвинувальних актах, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Дійсно 05.01.2018 року та 17.02.2018 року, у вечірній час доби, проник до будинку № 4 по вулиці Шушенська міста Лисичанська, звідки викрав 4 пічні плити, 3 металеві колосники та пічні металеві дверцята, належні ОСОБА_2 та 3 пічні плити, належні ОСОБА_3 У скоєному щиро розкаявся, свою вину усвідомив. Викрадене майно здав до пункту прийому металобрухту, а гроші витратив на власні потреби. Завдані потерпілій ОСОБА_2 матеріальні збитки було відшкодовано у сумі 500 гривень, а потерпілому ОСОБА_3 у сумі 210 гривень. Просив суд не позбавляти його волі і надати шанс на виправлення.

Потерпілі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилися, надали суду заяви, в яких просили суд розглядати дане кримінальне провадження за їх відсутністю. Покарання обвинуваченому ОСОБА_1 просили призначити на розсуд суду. Згідно наданих суду розписок, заподіяна в наслідок вчинення злочинів майнова шкода їм відшкодована, претензій до обвинуваченого вони не мають.

Враховуючи те, що обвинувачений в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованих йому органом досудового розслідування кримінальних правопорушень при обставинах, викладених в обвинувальних актах, та, беручи до уваги те, що прокурор також не оспорював фактичні обставини події, і судом встановлено, що учасники зазначеного кримінального провадження, в тому числі і обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз’яснивши учасникам процесу положення ч. 3 ст. 349 КПК України, відповідно до яких останні будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч. 3 ст.349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

За таких обставин, суд допитавши обвинуваченого ОСОБА_1, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням у житло, повністю доведена, а його дії, суд кваліфікує за ч. 3 ст. 185 КК України.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України, стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов’язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п. 3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд, на підставі ст. 65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчинених злочинів, які, відповідно до ст. 12 КК України, відносяться до категорії тяжких злочинів;

- особу винного, який не працює, має постійне місце проживання, не є особою з інвалідністю, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває (а.с.66,67,74,75), у побуті за місцем мешкання характеризується задовільно (а.с.66,75), судимий (а.с.63-65,71-73);

- та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом’якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття та визнання вини, добровільне відшкодування завданих злочином збитків.

При цьому, суд враховує, що щире каяття, характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб’єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з її вини.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 67 КК України, суд не вбачає.

Суд не визнає у якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 рецидив злочинів, зазначену в обвинувальному акті, оскільки відповідно до п. 19 Постанови № 7 Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки», якщо рецидив злочинів утворює одночасно їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК України, як повторність, так і рецидив злочинів, суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, яка його обтяжує.

Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, враховуючи вимоги ст. 65 КК України, про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого та його репутацію, який ніде не працює, єдиного джерела доходів не має, за місцем мешкання характеризується задовільно, при цьому скоїв умисний злочин проти власності, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч. 3 ст. 185 КК України.

Підстав для застосування ст. 69 КК України, чи приписів ст. 69-1 КК України, до обвинуваченого, суд не вбачає, у зв’язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

Разом з тим, приймаючи до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання являється не тільки карою за вчинений злочин, а має мету виправлення та перевиховання засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів, враховуючи обставини, що пом’якшують покарання обвинуваченого, визнання вини, щире каяття винного та добровільне відшкодування завданих злочином збитків, усвідомлення характеру своєї протиправної поведінки і її наслідків, вік обвинуваченого та його поведінку після вчинення злочину, який під час досудового розслідування, так і в судовому засіданні надав правдиві свідчення про обставини вчинених злочинів, враховуючи думки потерпілих, викладених у письмових заявах, які просили призначити покарання обвинуваченому на розсуд суду, майнова шкода їм відшкодована в повному обсязі, претензій до обвинуваченого вони не мають, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1 можливе без відбування покарання із застосуванням вимог ст.75 КК України, - зі звільненням від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку та з покладенням ряду обов’язків, передбачених ч. 1 ст.76 КК України, що, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання, адже ефективність покарання залежить не лише, і, не в першу чергу, від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь. Таке покарання, суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_1

Крім того, у зв’язку з тим, що обвинувачений ОСОБА_1 вчинив злочини, передбачені ч. 3 ст.185 КК України, викладені у даному вироку, до постановлення вироку Лисичанського міського суду Луганської області від 30 березня 2018 року, яким останнього було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 остаточного покарання, суд вважає за необхідне застосувати положення ст.70 ч.4 КК України, призначивши обвинуваченому остаточне покарання, за сукупністю злочинів: шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 суд не вбачає, клопотання про обрання запобіжного заходу від сторони обвинувачення на розгляд суду не надходили, ухвала слідчого судді Лисичанського міського суду Луганської області від 11.05.2018 року про застосування відносно останнього запобіжного заходу у виді особистого зобов’язання (а.с.82), втратила свою дію.

Цивільні позови у встановленому законом порядку потерпілими ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не пред’явлені, у зв’язку з повним відшкодуванням завданих збитків.

Відповідно до ст.122, ч. 2 ст. 124 КПК України, витрати на залучення експертів, у зв’язку з проведенням під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження відносно ОСОБА_1 судових товарознавчих експертиз: № 19/113/9-673е від 23.04.2018 року у сумі 429 гривень (а.с.55); № 19/113/9-777е від 29.05.2018 року у сумі 143 гривні (а.с.53), а всього на загальну суму 572 гривні - підлягають стягненню з обвинуваченого в дохід держави (одержувач - УК у м. Лисичанську/м.Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ 37800278, банк Казначейство України (ЕАП), р/р 31112115012051, МФО 899998, код класифікації доходів бюджету 24060300).

Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ч. 3 ст.349, ст.ст. 368-370, ст.373, ст.374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців.

На підставі ст.70 ч.4 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 30 березня 2018 року, більш суворим покаранням, призначеним за даним вироком, визначити обвинуваченому ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_1 наступні обов’язки:

- періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати, пов’язані з залученням експертів за проведення судових товарознавчих експертиз: № 19/113/9-673е від 23.04.2018 року у сумі 429 гривень; № 19/113/9-777е від 29.05.2018 року у сумі 143 гривні, а всього на загальну суму 572 (п’ятсот сімдесят дві) гривні (одержувач - УК у м. Лисичанську/м.Лисичанськ/24060300, код ЄДРПОУ 37800278, банк Казначейство України (ЕАП), р/р 31112115012051, МФО 899998, код класифікації доходів бюджету 24060300).

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд Луганської області.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити потерпілим ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова