Постанова № 76141562, 28.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №334/6456/17 Головуючий у 1 інстанції: Гнатюк О.М.

Провадження № 22-ц/778/2351/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«28» серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Бурима В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2018 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживача шляхом скасування рішення про визнання нікчемним правочину зарахування коштів на рахунок, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживача шляхом скасування рішення про визнання нікчемним правочину зарахування коштів на рахунок, зобов’язання вчинити певні дії.

Просив скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» про визнання нікчемним правочину зарахування коштів на рахунок ОСОБА_3 у ПАТ «Банк Михайлівський» від ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» від 19 травня 2016 року в розмірі 50 000 грн., зобов’язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_4Ю, ОСОБА_5 внести зміни до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а сам Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити інформацію про рахунок № 26202515925002, відкритий на ім’я ОСОБА_3 у ПАТ «Банк Михайлівський» в сумі 50 000 грн. до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2018 року закрито провадження у справі.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на зверненням до суду за захистом порушених прав, що виникли із цивільно-правової угоди, просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що судом першої інстанції досліджена реальна правова природа відносин, що виникла між сторонами та вірно встановлено, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Учасники справи у судове засідання не з’явились, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України в редакції, яка діяла на час подачі апеляційної скарги, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки). Аналогічні положення містяться у ст.. ст.. 128, 130 ЦПК України, який набув чинності 15 грудня 2017 року.

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 371, 372 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з «питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є характер спору. Публічно-правовим спором, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спір між учасниками публічно-правових відносин, що стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить. Спір є приватноправовим навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

За приписами статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд є не органом державної влади, а установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку він ухвалює обов'язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 заявлені вимоги про скасування рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» про визнання нікчемним правочину, зобов’язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» ОСОБА_4Ю, ОСОБА_5 внести зміни до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб - включити інформацію про рахунок до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Відповідна правова позиція відображена у постановах ОСОБА_6 Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 910/17448/16 від 16 травня 2018 року.

Згідно із частинами 1, 2 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути більшою 200 000 гривень.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Статтею 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" та Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є основними правовими актами в регулюванні відносин щодо визнання банку неплатоспроможним.

Таким чином, спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" граничного розміру відшкодування за вкладами.

Аналогічні правові позиції висловлені в постановах ОСОБА_6 Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 та від 04 липня 2018 року у справі № 820/1648/17.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують вказаних висновків суду першої інстанції.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2018 року про закриття провадження у цій справі

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 30 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді: