Постанова № 76137327, 29.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 495/10632/17

Категорія: 10 Головуючий в 1 інстанції: Прийомова О.Ю. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду від 16 березня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання прийняти рішення та провести поновлення виплати раніше призначеної пенсії,-

В С Т А Н О В И Л А :

14 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом, в якому просив зобов'язати Головне управління ПФУ в Одеській області прийняти рішення яким поновити йому нарахування та виплату призначеної пенсії за вислугу років в розмірі, передбаченому чинним Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами та доповненнями на момент нарахування та виплати пенсії, з урахуванням матеріалів пенсійної справи, з жовтня 2017 року.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю відмови Головного управління ПФУ в Одеській області щодо поновлення позивачу пенсії за вислугу років.

Відповідач, заперечував проти позову, зазначаючи, що підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні, оскільки представник ОСОБА_3, яка звернулась з відповідною заявою, не є законним представником позивача.

Рішенням Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 березня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема апелянт зазначає, що представник позивача, який звертається з заявою про ГУ ПФУ в Одеській області, не є його законним представником, а діє на підставі довіреності, а тому для поновлення пенсії позивачу відсутні законні підстави.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, у зв'язку із поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

З 02 грудня 1997 року ОСОБА_2, згідно відомостей військового квитка, призначено пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

В вересні 2004 року ОСОБА_2 виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв'язку із чим йому припинено виплату пенсії.

У 2017 році ОСОБА_2, через представника за довіреністю ОСОБА_3, звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області з заявою про поновлення виплати пенсії з 01 січня 2005 року.

06 жовтня 2017 року листом № 1234/Я-11 відповідач повідомив ОСОБА_3, що для поновлення пенсії за даною заявою підстав не має, оскільки вона не є законним представником позивача в розумінні ст.242 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заяву про поновлення пенсії ОСОБА_2 подано уповноваженим представником, а отже відсутні підстави для відмови у поновленні пенсії.

Судова колегія частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України №25рп/2009 від 07 жовтня 2009 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, є неконституційними, положення п.2 ч.1 ст.49, ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечуються ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються в зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Тобто згідно п.2 ч.1 ст.49, ст.51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" конституційне право на соціальний захист залежало від факту укладання Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів в тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014р., у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 позивач має право на поновлення виплати пенсії за віком в розмірах, відповідно до чинного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується ОСОБА_2, він отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»

Відповідно до абз.2 п.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1, заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом за кордон, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні тощо, подається пенсіонером, або його законним представником особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання.

Отже, чинним законодавством передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу ПФУ особисто.

Колегія суддів звертає увагу, що до пенсійного органу звертався представник позивача на підставі довіреності з проставленим апостилем, що підтверджується переліком до заяви. Вказані обставини свідчать, що із заявою про поновлення виплати ОСОБА_2 пенсії звернулась уповноважена особа.

Відповідно до п.14 Порядку № 3-1, орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії або про відновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший і поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі обліку заяв про призначення пенсії згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (додаток 3).

Згідно з п.7 Порядку № 3-1 для призначення пенсії за вислугу років і по інвалідності подаються такі документи: заява про призначення пенсії (додаток 1); грошовий атестат, або довідка про розмір грошового забезпечення, і довідка про додаткові види грошового забезпечення, які заявник отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби; військово-медичні документи про стан здоров'я звільненої особи (за винятком осіб, які не проходили військово-лікарську комісію); документи про страховий стаж (при призначенні пенсії згідно з пунктом "б" статті 12 Закону); довідка МСЕК про визнання особи інвалідом; копія документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку у паспорті); довідка ВАТ "Ощадбанк" або інший документ, що підтверджує відкриття рахунку, назву та номер відділення ВАТ "Ощадбанк"; копія паспорта.

Як вбачається з листа ГУ ПФУ від 06 жовтня 2017 року, представником ОСОБА_2 до заяви не були додані наступні документи:

- довідки АТ «Ощадбанк» або інший документ, що підтверджує відкриття рахунку, назву та номер відділення АТ «Ощадбанк»,

- документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків.

На підтвердження відсутності зазначених документів при зверненні з відповідною заявою свідчить і той факт, що до позовної заяви залучено копію договору про відкриття поточного рахунку ОСОБА_2 лише 22 листопада 2017 року, що є значно пізніше, ніж відмова управління ПФУ в прийнятті заяви про поновлення пенсії. Крім того, подана представником ОСОБА_2 заява не відповідає формі додатку 1 Порядку № 3-1.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з доводами апелянта, що при зверненні з відповідною заявою про поновлення виплати пенсії, представником позивача не додані до неї всі необхідні документи, в зв'язку з чим відповідач правомірно відмовив у поновлені виплати пенсії за цією заявою.

Суд першої інстанції надав невірну правову оцінку обставинам справи, в зв'язку з чим прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до п.3, п.4 ч.1 ст.317 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 в повному обсязі.

Судова колегія зазначає, що відмова у позові не позбавляє представника ОСОБА_2 повторно звернутися до пенсійного органу із належно оформленою заявою про відновлення виплати пенсії з додаванням відповідного переліку документів.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 14 грудня 2017 року, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст.328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягають.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити.

Рішення Білгород - Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 березня 2018 року - скасувати та ухвалити постанову про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 30 серпня 2018 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко