Постанова № 76136951, 28.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/5437/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Рибачука А.І.

при секретарі судового засідання Пильо І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БП-Монтаж» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року (суддя - Карп`як О.О., м. Львів) у справі за адміністративним позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «БП-Монтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИЛА:

Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів 02.04.2018 звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БП-Монтаж» про стягнення з відповідача заборгованості за 2015 рік в загальній сумі 33771,22 грн, що складається з адміністративно-господарських санкцій - 27184,00 грн. та пені - 6587,22 грн, за 2016 рік в загальній сумі 36291,67 грн, що складається з адміністративно-господарських санкцій - 33672,00 грн та пені - 2619,67 грн. В обґрунтування позовних вимог, наводячи норми ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон №875-XII), стверджує, що відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочого місця у 2015 та 2016 роках не виконано, самостійно не розраховано і не сплачено у встановлені Законом №875-XII строки адміністративно-господарські санкції за невиконання такого нормативу,у зв'язку з чим сума таких адміністративно-господарських санкцій та пеня за порушення термінів їх сплати підлягають стягненню в судовому порядку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року у справі №813/1243/18 позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, вказує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням ч.2 ст.122 КАС України, відповідно до вимог якої для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, якщо не встановлено інше, та обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «БП-Монтаж» не виконало нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів у 2015 та 2016 роках та в установлені законодавством строки не сплатило адміністративно-господарські санкції в розмірі середньої річної заробітної плати за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, відповідних доказів, які б спростовували наявність заборгованості чи доводів позивача, відповідачем суду не надано.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, є помилковими, такими, що суперечать нормам процесуального права, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, Головним управлінням Держпраці у Львівській області у період з 03.07.2017 по 05.07.2017 проведено перевірку додержання ТОВ «БП-Монтаж» законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зокрема, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, за результатами якої складено акт №13011151644. Вказаним актом встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2015 році становила 13 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2015 році для відповідача становив 1 особа. Отже, відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2015 рік у кількості 1 особа. Також, зазначено, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2016 році становила 11 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів 0 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2016 році для відповідача становила 1 особа. Отже, відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особа.

Акт перевірки з вказаними порушеннями надіслано до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 14.07.2017.

Позивачем 17.07.2017 ТОВ «БП-Монтаж» виставлено претензію №01-7/599-04 щодо сплати у термін до 31.07.2017 адміністративно - господарських санкцій за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2015 та 2016 роки та пені за порушення термінів їх сплати.

У зв'язку з невиконанням ТОВ «БП-Монтаж» нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2015 та 2016 роках, несплатою ним самостійно адміністративно - господарських санкцій та пені, невиконанням вимог виставленої претензії, Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів самостійно розрахувало йому суму несплачених адміністративно - господарських санкцій та пені в розмірі 70062,89 грн., та звернулося до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом №875-XII.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частиною 3 ст.18 цього ж Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1, 2, 3 ст.19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, контролю за виконанням нормативів робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч.7, 9, 10 Закону №875-XII).

Відповідно до ст.20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами ч.1 ст.122 КАС України (у редакції на час звернення до суду) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст.122 КАС України (у редакції на час звернення до суду) визначено, що для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення у позивача права на звернення до суду з адміністративним позовом) для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

У постанові від 21.02.2011 у справі №21-9а11 Верховний Суд України дійшов висновку, що за змістом ст.20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачуються (нараховуються, застосовуються) підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 цього Закону. На думку Верховного Суду України, саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. При цьому на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений КАС України. Частина 4 ст.20 Закону №875-ХІІ, за змістом якої до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст.250 ГК України, не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки в останній нормі визначено строки застосування адміністративно-господарських санкцій, а не їх стягнення.

З урахуванням положень Закону №875-XII, відповідач зобов'язаний був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів у 2015 в строк до 15.04.2016, а тому саме з 16.04.2016 у позивача виникло право на стягнення несплачених самостійно відповідачем сум санкцій у судовому порядку, за невиконання нормативу робочих місць з працевлаштування інвалідів у 2016 відповідач зобов'язаний був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції в строк до 15.04.2017, а тому саме з 16.04.2017 у позивача виникло право на стягнення несплачених самостійно відповідачем сум санкцій у судовому порядку. При цьому на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений ст.99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення у позивача права на звернення до суду з адміністративним позовом).

Посилання позивача на ту обставину, що строк звернення до суду повинен обчислюватися з моменту отримання ним інформації про невиконання ТОВ «БП-Монтаж» нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів є необґрунтованими, оскільки початок перебігу строку звернення до суду з адміністративним позовом пов'язаний саме з днем виникнення підстав, що надали позивачу право на пред'явлення передбачених законом вимог, а не з днем, коли позивач дізнався про існування такої заборгованості. Отже, позивач, звернувшись 02.04.2018 до суду про стягнення санкцій за незайняті інвалідами у 2015 та 2016 роках робочі місця, не дотримався шестимісячного строку звернення, встановленого ч.2 ст.99 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). За таких обставин позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, через що заявлений позов підлягає залишенню без розгляду.

Вказане узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 (справа № 811/2242/15), від 21.02.2018 (справа №813/1897/17), від 05.07.2018 (справа №809/1933/16).

Частиною 1 ст.319 КАС України (в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи) передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених ст.240 цього Кодексу.

Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема з підстав, визначених ч.3 та 4 ст.123 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи наведене, оскільки позивачем не було подано заяви про поновлення пропущеного строку та не надано суду доказів на підтвердження обставин, які б об'єктивно перешкоджали поданню позову та свідчили б про поважність причин пропуску строку звернення до суду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відповідно до наведених приписів КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, вирішив скасувати рішення суду першої інстанції і залишити позовну заяву без розгляду у зв'язку із тим, що таку подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду.

Керуючись: ч.3 ст.243,308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БП-Монтаж» задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «БП-Монтаж» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда А. І. Рибачук Повне судове рішення складено 29 серпня 2018 року.