Ухвала суду № 7612934, 26.01.2010, Апеляційний суд Вінницької області

А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д В І Н Н И Ц Ь К О Ї О Б Л А С Т І

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2010 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Щолокової О.В., Морозовського В.І.,

при секретарі: Зозулі Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу відповідача – товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Гарант» на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 жовтня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Гарант» про стягнення коштів згідно договорів позики, розписки, додаткової угоди, -

в с т а н о в и л а :

В липні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ СП «Гарант» м. Могилів-Подільський на його користь коштів згідно договорів позики в сумі 78147 доларів США та понесених ним судових витрат.

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 жовтня 2009 року позов задоволено. Ухвалено стягнути з ТОВ СП «Гарант», що знаходиться за адресою м. Могилів-Подільський Вінницької області, просп. Незалежності,1524 р/р 26002035539800 ВФ АКІБ «Укрсиббанк» м. Могилів-Подільський, МФО 351005, код 13317336, на користь ОСОБА_1 кошти згідно договорів позики №1, №2 від 09 листопада 2005 року, №3 від 11 січня 2006 року та додаткової угоди від 01 червня 2009 року в розмірі 625957 грн., а також понесені ним судові витрати в розмірі 1950 грн., а саме: держмито в розмірі 1700 грн. та кошти на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 250 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про стягнення з ТОВ СП «Гарант» на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 122179 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин, які мають значення для справи.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09 листопада 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ СП «Гарант» було укладено договори позики №1 та №2, згідно яких позивач надав відповідачеві позику в сумі 9000 доларів США та 20983 доларів США строком до 01 вересня 2006 року (а.с. 5,6) та договір позики №3 від 11 січня 2006 року, згідно умов якого ОСОБА_1 надав ТОВ СП «Гарант» позику в сумі 22000 доларів США строком до 01 вересня 2006 року (а.с. 7).

Факт передачі коштів ТОВ СП «Гарант» підтверджується розписками в.о. директора, голови ТОВ СП «Гарант» ОСОБА_2 за №1, №2 від 09 листопада 2005 року (а.с. 10,11) та №3 від 11 січня 2006 року (а.с.9).

Обов’язок щодо повернення коштів за вищевказаними договорами позики відповідач у визначений строк не виконав, що підтверджується додатковими угодами сторін про збільшення боргу за період з 01 червня 2006 року по 01 травня 2009 року (а.с. 135-143).

Відповідно до додаткової угоди (а.с. 8) станом на 01 червня 2009 року загальний борг позичальника становить 78147 доларів США.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з довідкою Могилів-Подільського відділення №263 ВАТ «Державний Ощадний банк України» від 06 жовтня 2009 року №1117 офіційний курс долара США по відношенню до української гривні становив за 100 доларів США – 801, 00 (а.с. 157), а тому сума боргу на день розгляду справи судом першої інстанції становила 625 957 грн.

Доводи відповідача про те, що сума загальної заборгованості перед ОСОБА_1, яка зазначена в договорах №№1,2,3 та додатковій угоді не відповідає сумі реально отриманих від позивача коштів не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки надані відповідачем розписки до договорів №№1,2 від 09 листопада 2005 року №3 від 11 січня 2006 року свідчать про укладення договору позики та про тримання коштів ТОВ СП «Гарант». Разом з тим, належних доказів про повернення суми боргу відповідачем надано не було.

Посилання відповідача на те, що додаткова угода від 01 червня 2009 року не містить чіткого визначення щодо яких саме договорів позики вона стосується, оскільки боргові зобов’язання існували не тільки між ОСОБА_1 та ТОВ СП «Гарант», але й між позивачем та ОСОБА_2 як фізичною особою та ТОВ «Могилів-Подільський ТОК» також не приймаються судом до уваги, оскільки вищезазначена додаткова угода від 01 червня 2006 року підписана сторонами, зокрема відповідачем ТОВ СП «Гарант» в особі в.о. директора ОСОБА_2 та засвідчена відбитком печатки даного підприємства, а тому свідчить про позикові зобов’язання перед позивачем саме ТОВ СП «Гарант».

За таких обставин, суд першої інстанції правильно визначився щодо правовідносин, які виникли між сторонами, та норм матеріального права, які підлягають до застосування при вирішені даного спору, надав належну оцінку наявним у справі доказам, а тому обґрунтовано задоволив позов.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, керуючись, ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Гарант» відхилити.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 06 жовтня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення та з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців .

Головуючий: (підпис)

Судді: (підписи)

З оригіналом вірно: