Постанова № 76125272, 28.08.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року м. Чернівці

Справа №725/1317/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Литвинюк І.М., Яремка В.В.

секретар Андрушків С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за користування приміщенням, за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 червня 2018 року, (головуючий у 1-й інстанції Галичанський О.І.),

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці звернувся до суду позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за користування приміщенням.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 1 жовтня 2015 року з відповідачем укладено попередній договір оренди, до якого вносились відповідні зміни на підставі додаткової угоди №1.

За умовами зазначеного договору зі змінами позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме військове майно, а саме 266,65 кв.м. в будівлі №4 (літ. А) військового містечка АДРЕСА_1. За користування вказаним майном відповідач зобов'язувався сплачувати на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 5333 грн щомісячно, у тому числі 888 грн 83 коп. ПДВ.

Сторонами визначено строк дії попереднього договору з 1.10.2015 року по 30.09.2016 року з умовою протягом 12 місяців з моменту його підписання укласти основний договір.

Вказував на те, що відповідач орендоване приміщення у встановлений договором строк не повернув, а тому відповідно до положень ст. 785 ЦК України ним нараховано неустойку у розмірі 50648 грн 62 коп. Про

______________

Провадження 22ц/794/817/18 Категорія 23

необхідність погашення вказаної суми ОСОБА_1 повідомлявся відповідними листами, на які належним чином не відреагував.

Згідно збільшених позовних вимог просив стягнути з відповідача на його користь неустойку за користування указаним нежитловим приміщенням у розмірі 50648 грн 62 коп. та судові витрати.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Свої доводи мотивує тим, що неустойка, що неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Суд, ухвалюючи рішення, не дослідив обставини справи, і те, чи є наявна вина (умисел) зі сторони відповідача у поверненні приміщень. Одним з принципів цивільних відносин є оплатність використання чужого майна, чого судом не було враховано.

Просив скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 червня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що стягнення неустойки як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникнути на підставі договору найму, який між сторонами укладено не було.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 1 жовтня 2015 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці та ОСОБА_1 укладено попередній договір оренди нерухомого військового майна за адресою: АДРЕСА_1 №284/2015-п. Згідно умов вказаного договору позивач зобов'язався протягом 12 місяців з моменту підписання договору провести процедуру укладення в майбутньому основного договору оренди нерухомого військового майна, а саме нежитлових вбудованих приміщень площею 21,10 кв.м. (а.с.6-10).

Згідно акту приймання-передачі нерухомого військового майна - нежитлових вбудованих приміщень площею 21,10 кв.м., які розташовані в будинку №4 (літ. А) військового містечка АДРЕСА_1 сторони погодили передачу вказаних приміщень згідно попереднього договору оренди від 1 жовтня 2015 року (а.с.10 зворот).

29 квітня 2016 року сторони уклали додаткову угоду №1 до попереднього договору оренди №284/2015-п від 1 жовтня 2015 року. Згідно умов вказаної угоди позивач зобов'язався протягом 12 місяців з моменту підписання договору провести процедуру укладення в майбутньому основного договору оренди нерухомого військового майна, а саме нежитлових вбудованих приміщень, площею 266,65 кв.м., які розташовані в будинку №4 (літера «А») військового містечка АДРЕСА_1

Згідно актів приймання-передачі нерухомого військового майна - нежитлових вбудованих приміщень площею 217,95 кв.м. та 45,9 кв.м., які розташовані в будинку №4 (літ. А) військового містечка АДРЕСА_1 сторони погодили передачу вказаних приміщень згідно попереднього договору оренди від 1 жовтня 2015 року №284/2015-п (а.с.12-13).

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно частини 1 статті 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 року N 1075-XIV військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Згідно зі статтею 3 вказаного Закону військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).

З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року, N 2269-XII відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України».

Статтею 7 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 року, N 1076-XIV передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України.

Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року N 2269-XII істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна.

Відповідно до статті 11 цього Закону оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди.

Судом встановлено, що між сторонами укладено лише попередній договір найму, після закінчення строку якого основний договір не укладено, а істотні умови використання майна на період до укладення основного договору не визначені.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що оскільки договір найму, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, визначена у попередньому договорі сума плати за користування майном не може бути підставою для нарахування та стягнення з відповідача неустойки.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у позові про стягнення з відповідача неустойки відповідно до попереднього договору оренди від 1 жовтня 2015 року №284/2015-п.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами 1, 3 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Системний аналіз вищевказаних норм права дає підстави зробити висновок про те, що неустойкою може забезпечення виконання зобов'язання, яке виникло на підставі основного договору, укладеного відповідно до вимог закону.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

Таку правову позицію Верховний Суд виклав в постанові від 11 липня 2018 року у справі №128/3249/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, у результаті укладення між сторонами 1 жовтня 2015 року попереднього договору оренди №284/2015-п у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді: