Постанова № 76121858, 27.08.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/35/18 Номер провадження 22-ц/786/1908/18Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Кузнєцової О.Ю.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2018 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення процентів за банківським вкладом за період прострочення повернення вкладу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на те, що 13.03.2008 року між сторонами по справі укладено договір №20/02-02/17 на вклад Універсальний.

Зазначає, що того ж дня ним розміщено у відділенні відповідача депозит у сумі 30000,00 дол. США строком на 12 місяців під 25% річних, по закінченню строку вкладу Банк мав сплатити ОСОБА_2 37500,00 дол. США., однак вказані кошти позивачу повернуті не були.

У подальшому, рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.01.2014 року стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму вкладу разом з передбаченими договором відсотками.

Вказує, що зазначене рішення суду відповідачем виконане 07.03.2014 року шляхом зарахування коштів на картковий рахунок ОСОБА_2 При цьому, рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року його позовні вимоги про стягнення процентів за період прострочення повернення банківського вкладу з 18 травня 2013 року по 07 березня 2014 року задоволено частково.

Вважає, що банк зобов'язаний був нараховувати відсотки на вклад після закінчення дії договору з 13 березня 2009 року по 13 травня 2013 року та вказаний період не був предметом розгляду по цивільній справі №541/3475/14-ц за його позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Враховуючи, що договором передбачено сплату 25-ти відсотків річних, а сума вкладу складала 30000,00 дол. США, відповідач за прострочення повернення вкладу позивачу протягом 1528 днів має сплатити 31397,26 дол. США.

З урахуванням наведеного прохав стягнути з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його користь проценти за період прострочення повернення банківського вкладу з 13.03.2009 року по 18.05.2013 року в сумі 31397,26 дол. США, що на день підписання позову за офіційним курсом є еквівалентним 881233,90 грн.( а.с.1-4).

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2018 рокувідмовлено в повному обсязі у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення процентів за банківським вкладом за період прострочення повернення вкладуз 13.03.2009 року по 18.05.2013 року (а.с.70-75).

З цим рішенням не погодився позивач, який, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що висновок місцевого суду стовно того, що позивачем пропущено строк позовної даності є хибним та зробленим внаслідок неправильного застосування ст.264 ЦК України та ігнорування положень укладеного між сторонами договору.

Вказує, що, посилаючись на ст.568 ЦК України, місцевий суд дійшов висновку, що зобов'язання банку за договором з позивачем припинилась у встановлений ним строк, проте, відповідно до п.5.2 договору, він втрачає силу з моменту виплати Банком всієї суми вкладу і відсотків за ним. З урахуванням наведеного вважає, що зобов'язання відповідача за договором не припинились 13.03.2009 року, а тривали до його повного виконання.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 13 березня 2008 року між позивачем ОСОБА_2 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є відповідач в особі Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", укладено договір №20/02-02/17 на вклад «Універсальний» (а.с.5).

Згідно умов даного договору позивачем розміщено у зазначеному відділенні відповідача депозит у сумі 30000,00 дол. США строком на 12 місяців під 25% річних, як було обумовлено сторонами, що підтверджується прибутковим валютним ордером від 13.03.2008 року (а.с.7).

Відповідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.01.2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_2 по договору на вклад «Універсальний» №20/02-02/17 від 13.03.2008 року 299737,50 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на користь держави судовий збір в сумі 2297,37 грн. (а.с.8).

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 20.02.2014 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.01.2014 року залишено без змін (а.с.9-130).

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про стягнення процентів за банківським вкладом за період прострочення повернення вкладу, задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на користь ОСОБА_2 проценти за користування коштами за період з 19.05.2013 року по 06.03.2014 року у сумі 2,4 дол. США, що на день ухвалення рішення суду. за офіційним курсом є еквівалентним 59,71 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" понесені судові витрати в сумі 2702,38 грн., пропорційно до розміру позовних вимог у яких відмовлено (а.с.66-68).

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 27.09.2016 року рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16 червня 2016 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" понесених судових витрат, в іншій частині рішення залишено без змін (а.с.35).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29.11.2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення апеляційного суду Полтавської області від 27.09.2016 року залишено без змін (а.с.34-37).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правомірно виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_2 є частково обґрунтованими та він має право на отримання 88,47 дол. США процентів, проте, оскільки ним пропущено строк позовної давності, у позові необхідно відмовити.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

статті 629 ЦК України

Відповідно до , договір є обов'язковим до його виконання.

Згідно вимог чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст.ст.526, 527, 530 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав.

Згідно п.1.1. договору №20/02-02/17 на вклад «Універсальний» від 13 березня 2008 року, днем закінчення строку дії вкладу є 13 березня 2009 року. При цьому пунктом 5.4 договору визначено, що закінчення строку дії договору є підставою для закриття рахунку вкладника та, відповідно до п.2.4.5 договору - банк не нараховує відсотки після закінчення строку вкладу, визначеного у пункті 1.1 договору, тобто після 13 березня 2009 року. Окрім того, у пункті 6.2 договору зазначено, що строк дії цього договору не продовжується, а після закінчення строку вкладу згідно з пунктом 1.1 сторони можуть укласти новий договір на умовах, що пропонуються банком на момент його укладення.

Також, пунктом 3.4.1 договору передбачено, що вкладник зобов'язаний був чітко дотримуватися умов та положень цього договору. У підпункті 3.2.3 договору визначено, що після закінчення строку договору на вклад позивач повинен був отримати всі належні йому суми коштів за цим договором готівкою або шляхом безготівкового перерахування на його рахунки і таке перерахування мало здійснюватися шляхом оформлення вкладником письмової заяви встановленого зразка.

З аналізу умов договору №20/02-02/17 на вклад «Універсальний» від 13 березня 2008 року вбачається. що ним не передбачено його автоматичної пролонгації (без додаткового погодження між сторонами) та зміни умов в односторонньому порядку.

Відповідно до вищевикладеного колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги стосовно того, що зобов'язання відповідача за договором не припинились 13.03.2009 року, а тривали до його повного виконання, оскільки з урахуванням положень статті 598 ЦК України зобов'язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором, а саме 13.03.2009 року.

Згідно з частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Так, вказаний договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії, тому проценти за користування грошовими коштами позивача підлягають стягненню у розмірі за вкладом на вимогу.

Так, матеріалами справи, зокрема, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 29.11.2017 року, встановлено,що Банком рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08.01.2014 року про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 суми вкладу у розмірі 299737,50 грн. виконано 07.03.2014 року шляхом зарахування коштів на картковий рахунок останнього.

З наведеного вбачається, що відповідач неправомірно утримував кошти позивача та не повертав суму вкладу протягом 1528 днів, а тому Банк має сплатити передбачені проценти за користування коштами банківського вкладу за цей період з урахуванням процентної ставки у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Так, місцевим судом було вірно зазначено, що сума вкладу складала 30000,00 дол. США, при цьому, відповідач за прострочення повернення вкладу протягом 1528 днів (13.03.2009р. по 18.05.2013р.) має сплатити 88,47 доларів США.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції представником Банку було подано заяву про застосування строку позовної давності (а.с.38-40).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється лише на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.

Так, предметом даних позовних вимог ОСОБА_2 є стягнення з ПАТ "Райффайзен Банк Аваль» процентів за банківським вкладом, які нараховуються на вклад по закінченню терміну дії договору, а тому до даних позовних вимог застосовується загальна позовна давність у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням наведених вище вимог закону, місцевим судом було вірно зазначено, що перебіг строку позовної давності для вимог ОСОБА_2 про стягнення відсотків почався з моменту, коли він отримав відповідь банку з відмовою повертати вклад та нараховані відсотки. Як вказує позивач у позовній заяві та було встановлено судом відповідь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» він отримав 18 травня 2013 року. Отже строк позовної давності на вимоги позивача про стягнення відсотків на вклад «Універсальний» від 13.03.2008 року розпочав перебіг саме 18 травня 2013 року.

За приписом ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 звертався до Миргородського міськрайонного суду з позовними заявами до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»: - 06 червня 2013 року про стягнення депозитного вкладу на підставі договору від 13 березня 2008 року № 20/02-02/17 на вклад «Універсальний»; - 19 грудня 2014 року про стягнення процентів за вказаним договором в період прострочення повернення вкладу за період з 19 травня 2013 року по 06 березня 2014 року (а.с.65).

З наведеного, вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції, що строк позовної давності був перерваний 19 грудня 2014 року та почав обраховуватись заново з наступного дня тобто 20 грудня 2014 року. А тому строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_2, що є предметом даного судового розгляду, сплинув о 24-00 год. 20 грудня 2017 року.

Оскільки з даним позовом до суду ОСОБА_2 звернувся лише 29 грудня 2017 року, що підтверджується печаткою відділення поштового зв'язку на конверті та інформацією із сайту Укрпошта, доданою до матеріалів справи, тобто поза межами визначено законом трирічного строку позовної давності (а.с.64,14).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що позивачем пропущено строк позовної давності за його вимогами, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що строк позовної давності мав обраховуватися не з для подачі ОСОБА_2 позову 19 грудня 2014 року про стягнення процентів за вказаним договором в період прострочення повернення вкладу за період з 19 травня 2013 року по 06 березня 2014 року, а з дня ухвалення судом рішення по даній справі, є безпідставними та ґрунтуються на хибному тлумаченні норм права, оскільки початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться фактично до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст.ст.368, 375, 382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, - залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 15 червня 2018 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ : /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ : /підпис/ С.М. Бондаревська /підпис/ О.Ю. Кузнєцова

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун