Ухвала суду № 76118449, 28.08.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 1416/7899/12

Номер провадження 4-с/489/30/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року м. Миколаїв,

вул. Космонавтів,81/16 (81/17),

зал судових засідань №11

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Тихонової Н.С.,

секретар судового засідання - Мазницька Н.Ю.,

за участю:

представника скаржника – ОСОБА_1,

державного виконавця - Іванченка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_2 про визнання дій державного виконавця Інгульського відділу Державної виконавчої служби міста ОСОБА_3 територіального управління юстиції у Миколаївській області неправомірними, скасування Постанов, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2018 року ОСОБА_2 звернулася зі скаргою на дії державного виконавця Інгульського ВДВС міста ОСОБА_3 ГТУЮ у Миколаївській області, згідно якої просить суд визнати: неправомірними дії державного виконавця Інгульського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.10.2016 року; скасувати постанову про арешт майна боржника від 29.01.2018 року; скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 23.02.2018 року; скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 23.02.2018 року; скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.02.2018 року, а також поновити строк на оскарження; визнати неправомірними діями державного виконавця Інгульського відділу ДВС м. Миколаїв ГТУЮ щодо винесення постанови про закриття виконавчого провадження № 52482997 та не скасування арешту; зобов’язати державного виконавця Інгульського відділу ДВС м. Миколаїв ГТУЮ вчинити дії щодо порушення прав.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилався на те, що:

-Постанова про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем винесена неправомірно, оскільки стягувачем пропущено строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання, а подані на виконання документи взагалі не містили інформації пред’ялення виконавчого документу на виконання раніше;

-виконавчий лист щодо скаржника містив вчинення двох виконавчих дій – реалізація майна та виселення, через що державний виконавець не мав відкривати виконавче провадження;

-всупереч вимог ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець при відкритті виконавчого провадження не наклав арешт на майно боржника;

-під час виконавчого провадження державний виконавець не вчинив виконавчих дій з примусового виконання виконавчого документа;

-рішення суду про звернення стягнення на майно боржника та його виселення не може виконуватись під час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;

-постанова про арешт майна винесена неправомірно, оскільки накладає обмеження на майно боржника в розмірі 62043,21 доларів США та 1 500 грн., тоді як виконавчий лист містить суму боргу 39 242,80 доларів США та 1 500 грн.;

-стягнення з боржника виконавчого збору є неправомірним, оскільки державним виконавцем не проводилось стягнення сум з боржника, при стягненні з боржника виконавчого збору без реального стягнення суми боргу державним виконавцем створюються умови для подвійного стягнення або стягнення виконавчого збору без стягнення присудженої суми боргу;

-матеріали справи не містять жодних відповідних доказів на підтвердження понесення державним виконавцем виконавчих витрат для забезпечення проведення виконавчого провадження;

- постанова про закінчення виконавчого провадження є неправомірною, оскільки не відображає фактичних підстав та дій, вчинених державним виконавцем для його закінчення.

Державний виконавець проти поданої скарги заперечував та вказував, що:

- він здійснював дії під час виконавчого провадження в межах повноважень наданих йому законодавством та скаржником пропущено строк оскарження оспорюваної постанови;

-При відкритті виконавчого провадження державному виконавцю разом із заявою було надіслано оригінал виконавчого документа, який містив інформацію про пред’явлення виконавчого листа до виконання раніше;

-Виконавчий документ був пред’явлений із дотриманням відповідних строків передбачених ЗУ «про виконавче провадження»;

-ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» забороняє безпосередню реалізацію майна, що відбувається вже після відкриття виконавчого провадження, що закон безпосередньо не забороняє при виконанні рішень суду;

-Постанова про арешт майна боржника накладена в межах сум боргу, а тому є законною, та зняття арешту після закінчення виконавчого провадження в даному випадку було неможливо, оскільки боржником не сплачено виконавчий збір та виконавчі витрати;

-Постанова про стягнення виконавчого збору та витрат повинна окаржуватись шляхом подання адміністративного позову, оскільки виходить за межі виконавчого провадження.

Представник скаржника в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги.

Державний виконавець Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області в судовому засіданні проти задоволення скарги заперечував.

Дослідивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини, суд виходить з такого.

28.11.2011 року Ленінським районним судом м. Миколаєва було ухвалено Рішення по справі за позовом ПАТ «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_4В, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення мешканців з квартири, відповідно до якого позовні вимоги задоволено частково.

21.02.2013 року по даній справі судом було видано виконавчий лист № 2/1416/3393/2012, із строком пред’являння до виконання один рік.

Як вбачається з матеріалів справи, у встановлений законом строк виконавчий лист було пред'явлено стягувачем до примусового виконання декілька разів і постановою державного виконавця Ленінського ВДВС ММУЮ повернуто стягувачу відповідно до вимог ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про в виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. ст. 25, 26 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення такого документа до виконання.

У разі пропуску встановленого строку пред’явлення документів до виконання, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, про що виносить відповідну постанову.

Згідно ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст.22 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 р.) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається, зокрема, пред'явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу.

З матеріалів справи вбачається, що востаннє стягувачу виконавчий лист повернуто 21.05.2016 р. За заявою стягувача від 26.09.2016 р., державний виконавець від 04.10.2016 року відкрив ВП № 52482997. Тобто, що оскаржувана постанова винесена в межах річного строку, який відраховується вже з 21.05.2016 року.

Таким чином, оскаржувана постанова від 04.10.2016 року, винесена державним виконавцем у встановлений законом строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки після повернення повторним пред'явленням його до виконання в вересні 2016 р. такий строк перервався і після винесення постанови про повернення відраховується заново. Отже вона є правомірною.

Між тим, скаржник посилається на те, що не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження, не заперечуючи факту отримання конверту, який містив, на його твердження, лише виклик до державного виконавця, через що просив поновити строк звернення до суду із скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження від 04.10.2016 року.

Натомість матеріали виконавчого провадження та , відповідно, матеріали справи містять дані про те, що копію постанови державним виконавцем за вих. № 42861 від 06.10.2016 року направлено сторонам виконавчого провадження та саме ці документи було отримано боржником в жовтні 2016 року, про що свідчить зворотнє повідомлення від 15.10.2016 року (т.2 а.с.44-46).

Відповідно до ст.449 ЦПК України скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, прийняті/вчинені під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно ст.127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документ тощо), щодо якої пропущено строк. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала.

Суд вважає, що скаржником пропущено строк звернення із скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження без поважних причин, через що строк поновленню не підлягає та скарга в зазначеній частині підлягає залишенню без розгляду.

Посилання скаржника на те, що в Постанові про відкриття допущено арифметичні помилки, що є підставою для її скасування не заслуговують на увагу, оскільки сторонами не спростовується той факт, що в Постанові допущено арифметичні помилки, а їх наявність не є підставою для визнання постанови неправомірною та її скасування.

Щодо оскарження дій державного виконавця з винесення постанови про накладення арешту та закінчення виконавчого провадження, суд вважає, що в задоволенні цих вимог необхідно відмовити з огляду на таке.

29 січня 2018 року державцем виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, відповідно до якого накладено арешт на все майно боржника в межах сум звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів в розмірі 62043,21 доларів СШАта пеня 1850 грн. Доводи скаржника щодо накладення арешту не в межах суми боргу не знаходяться свого підтвердження, оскільки в постанові чітко вказано, що арешт накладений в межах суми стягнення 39242, 80 дол. США, пеня 1850 грн.

Доводи скаржника про те, що на час винесення постанови про арешт майна боржника вказане майно не перебувало в іпотеці банку, оскільки дану квартиру було продано та виключено з іпотеки за листом ПАТ «ПУМБ» та те, що Рішення суду не можливо виконати із тих обставин, що на теперішній час діє ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Також 23.02.2018 р. державцем виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі повідомлення стягувача, що боржник не має заборгованості за кредитним договором №5668892 від 11.09.2017 р., тобто стягувачем виконавчий лист виконано в повному обсязі.

Разом з тим, слід зазначити, що 23.02.2018 р. державним виконавцем було винесено Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, що в свою чергу дає державному виконавцю підстави не знімати арешт з майна боржника.

Згідно ч. 1 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що постанова про накладення арешту та постанова про закінчення виконавчого провадження винесені державним виконавцем у відповідності до вимог ЗУ «Про виконавче провадження» та є правомірними.

Відтак вимоги скаржника щодо неправомірності дій державного виконавця при накладенні арешту та закінченні виконавчого провадження не можуть бути задоволені, через їх безпідставність.

Щодо вимог скаржника про визнання дій державного виконавця з винесення постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про стягнення виконавчих витрат а рамках виконавчого провадження №52482997, то суд вважає, що в цій частині заявлені вимоги також не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції, що діяла на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) передбачено, що державний виконавець протягом 3 робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій указує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до 7 днів з моменту винесення постанови та зазначає, що в разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення зі стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим законом.

З матеріалів справи вбачається, що скаржнику було надано строк для добровільного виконання рішення суду – до 11.10.2016 р. При цьому, отримавши постанову у жовтні 2016 року, боржником рішення суду було виконано лише лютому 2018 року ( більш ніж через 2 роки).

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які в цьому випадку не вчинялися.

Відповідно до вимог ч.ч., 2, 3 ст. 27 Закону України "Про виконавчий збір", виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи.

Аналіз зазначеної норми Закону дає підстави вважати, що виконавчий збір стягується в будь-якому випадку, якщо судове рішення не виконано боржником до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому добровільне виконання боржником судового рішення після відкриття провадження не тягне за собою відсутності обов'язку боржника сплатити виконавчий збір.

Крім того, положеннями ч.3 ст.27 зазначеного закону передбачено, що в разі отримання документального підтвердження повного виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Однак, боржником рішення суду виконано після початку примусового виконання рішення суду з тривалим проміжком часу (більше двох років), що вказує на правомірність дій державного виконавця при винесенні постанов про стягнення виконавчого збору та виконавчих витрат.

До того ж, вимоги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця при завершенні виконавчого провадження та зобов’язання його вчинити певні дії, не підлягають задоволенню, оскільки судом встановлено, що державний виконавець діяв в межах повноважень та згідно вимог ЗУ «Про виконавче провадження».

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги скаржника в частині оскарження дій державного виконавця щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження підлягають залишенню без розгляду, а решта вимог підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. 447 ЦПК України суд –

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_2 в частині визнання неправомірними дії державного виконавця Інгульського ВДВС м. Миколаїв ГТУЮ щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.10.2016 року - залишити без розгляду.

В задоволенні скарги ОСОБА_2 в частині скасування постанови про арешт майна боржника від 29.01.2018 року; скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 23.02.2018 року; скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 23.02.2018 року; скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 23.02.2018 року; визнати неправомірними дії державного виконавця Інгульського відділу ДВС м. Миколаїв ГТУЮ щодо винесення постанови про закриття виконавчого провадження № 52482997 та не скасування арешту; зобов’язання державного виконавця Інгульського відділу ДВС м. Миколаїв ГТУЮ вчинити дії щодо порушення прав - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається Апеляційному суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення або з дня складання повного тексту ухвали. Учасник справи, якому повне ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвал, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття ухвали суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали складено 29.08.2018 року.

Суддя Н.С. Тихонова