Постанова № 76112885, 27.08.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/4769/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сапіги В.П.,

суддів: Довгої О.І., Затолочного В.С.,

за участі секретаря судових засідань Ігнатищ Л.М.,

позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Подлісної І.М. в м. Тернополі, повний текст якого складено 07.05.2018, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Кременецького відділу поліції головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Національної поліції України у Тернопільській області, Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про визнання дій незаконними, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся в суд до Кременецького відділу поліції головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, Головного управління Державної казначейської служби України в Тернопільській області з вимогами про визнання незаконними дій Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області, які виразились у неодноразовій фальсифікації даних, неналежному розгляді заяв та скарг, тяганини судового слідства, стягнення з Головного управління Національної поліції в Тернопільській області 20000 грн матеріальної та 50000 грн моральної шкоди.

31.01.2018 позивач подав до суду заяву про зміну підстав позову, в якій просить визнати неправомірними дії та бездіяльність Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області, які полягають у наступному: не внесенні без поважних причин в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомостей про скоєне кримінальне правопорушення; внесення до офіційних документів, зокрема висновку про результати розгляду заяви від 31 березня 2016 року неправдивих відомостей, зокрема про надходження заяви по телефону; ненадання інформації щодо ходу розгляду заяв позивача працівниками поліції ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та уникнення спілкування із заявником; невжиття заходів із встановлення фактичного місця перебування автомобіля НОМЕР_1; затягування досудового розслідування, не вчинення необхідних дій для відновлення порушеного права позивача.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 26.04.2018 частково задоволено адміністративний позов. Визнано неправомірними дії Кременецького відділу поліції ГУНП в Тернопільській області щодо не реєстрації 29.03.2016 заяви ОСОБА_3 та невнесення в ЄРДР відомостей про скоєне кримінальне правопорушення, а також ненадання позивачу інформації про хід розгляду його заяви.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Національної поліції у Тернопільській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржуване судове рішення винесено з порушенням норм матеріального права та всупереч фактичним обставинам справи, а тому просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову у зв'язку із безпідставністю.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги відзив представника позивача ОСОБА_7 на апеляційну скаргу у зв'язку з тим, що такий подано поза межами п'ятиденного строку, встановленого ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі №819/2066/17 про відкриття апеляційного провадження, оскільки згідно рекомендованого повідомлення про вручення наведена ухвала отримана особисто ОСОБА_3 19.07.2018, при тому відзив надісланий поштовим зв'язком лише 08.08.2018, що підтверджується поштовим штриховим ідентифікатором 4700302171722. Також всупереч ч. 5 ст. 304 КАС України до відзиву на апеляційну скаргу не додано докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши апеляційну скаргу в межах її доводів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Суд першої інстанції встановив, що працівниками Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області вчинено неправомірні дії, зокрема щодо не реєстрації 29 березня 2016 року заяви ОСОБА_3 про злочин, а саме, що ОСОБА_8 викрала автомобіль НОМЕР_1, 1999 р.в., зареєстрований за ОСОБА_9, яким позивач має право користуватись та розпоряджатись згідно з довіреністю, та невнесення в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомостей про скоєне кримінальне правопорушення, а також ненадання позивачу як заявнику інформації про хід розгляду його заяви.

Судом також встановлено, що позивач неодноразово звертався до Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області, а згодом і до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області та просив повідомити про результати та хід розгляду поданої ним заяви, однак Кременецького ВП ГУНП відповіді на його заяви у встановлений законом строк не надавали, працівники Кременецького ВП уникали зустрічі з позивачем, чим порушили його права як учасника кримінального провадження.

28 вересня 2016 року старший слідчий СВ Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області старший лейтенант поліції Павлюк В.А. виніс постанову про закриття кримінального провадження.

Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 грудня 2016 року скаргу ОСОБА_11 задоволено, а постанову ст.слідчого СВ Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області ст.лейтенанта поліції Павлюк В.А. від 28.09.2016 скасовано. Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що досудове слідство проведено не повно, без врахування обставин здобутих на досудовому слідстві і слідчим зроблено поспішний висновок про закриття кримінального провадження.

Крім того, при розгляді заяви ОСОБА_11 працівниками Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області були допущені порушення вимог КПК України, які знайшли своє підтвердження у висновках службових розслідувань за фактами, викладеними у зверненнях ОСОБА_3

З врахуванням встановленого суд першої інстанції прийшов до висновків, що вимоги позивача частково знайшли своє підтвердження, зокрема в неправомірності дій Кременецького відділу поліції ГУНП в Тернопільській області щодо не реєстрації 29.03.2016 заяви ОСОБА_3 та невнесення в ЄРДР відомостей про скоєне кримінальне правопорушення, а також ненадання заявнику інформації про хід розгляду його заяви. Водночас місцевий суд дійшов переконання, що частина вимог позивача щодо визнання дій незаконними щодо неодноразової фальсифікації даних, тяганині судового слідства неналежному розгляді заяв та скарг ОСОБА_3 під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №12016210120000352 стосується норм КПК України та підлягає закриттю, оскільки справу в цій частині не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Також суд вказав вимоги про стягнення на користь позивача матеріальної шкоди та моральної шкоди не можуть бути задоволені, оскільки якщо шкода і була спричинена, то вона є похідною від дій відповідача щодо розслідування кримінального провадження №12016210120000352 і порядок її відшкодування повинен вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції частково вірним. Разом з тим не погоджується з визнанням неправомірними дій Кременецького відділу поліції ГУНП в Тернопільській області щодо не реєстрації 29.03.2016 заяви ОСОБА_3 та невнесення в ЄРДР відомостей про скоєне кримінальне правопорушення, а також ненадання заявнику інформації про хід розгляду його заяви виходячи з наступного.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1-2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За правилами вказаних норм КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Імперативний припис п. 2 ч. 2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_12 про офіційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. В цьому ж рішенні Конституційний Суд наголосив, що здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що предметом позову у цій справі є визнання незаконними дій Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області, які виразились у неодноразовій фальсифікації даних, неналежному розгляді заяв та скарг, тяганини судового слідства у кримінальному провадженні №12016210120000352. Позивач вказує на не внесенні без поважних причин в Єдиний реєстр досудових розслідувань відомостей про скоєне кримінальне правопорушення; внесення до висновку про результати розгляду заяви від 31 березня 2016 року неправдивих відомостей щодо надходження заяви по телефону; ненадання інформації щодо ходу розгляду заяв позивача працівниками поліції ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та уникнення спілкування із заявником; невжиття заходів із встановлення фактичного місця перебування автомобіля НОМЕР_1; затягування досудового розслідування, не вчинення необхідних дій для відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства визначаються виключно законами. Правосуддя в Україні здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України.

Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне провадження на території України здійснюється з підстав та в порядку, передбачених цим Кодексом, незалежно від місця вчинення кримінального правопорушення.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ст. 3 КПК України).

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено параграфом 1 глави 26 КПК України.

Так, за приписами п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Отже, правовідносини, щодо розгляду заяв про вчинення кримінального правопорушення за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що спір, який виник між сторонами у справі, підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, оскільки захист прав заявника, з урахуванням обов'язковості дотримання вимог частини ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагав би від адміністративного суду, до якого надійшов такий позов, перевіряти та надавати оцінку обставинам, не властивим суду адміністративної юрисдикції, дотримання відповідачем приписів, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 року у справі "Zand v. Austria" зазначив, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "всю організаційну структуру судів, включно з… питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, який, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Враховуючи вимоги, наведені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., Верховний Суд України неодноразово, зокрема, в постановах від 24.04.2012 р. по справі № 21-989во10, від 16.09.2015 р. по справі № 21- 1666а15, вказував на те, що спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні, не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Також у рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 р. № 6-рп/2001 зазначено, що захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської сфери.

Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у рішенні від 14.12.2011 р. № 19-рп/2011, в якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що спір, який виник між сторонами в цій справі підлягає розгляду в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.

Колегія суддів зазначає, що вимоги позивача про визнання незаконними дій Кременецького відділу поліції ГУНП в Тернопільській області щодо не реєстрації 29 березня 2016 року заяви ОСОБА_3 та невнесення в Єдиний реєстр судових розслідувань відомостей про скоєне кримінальне правопорушення, а також ненадання позивачу інформації про хід розгляду його заяви повинні бути розглянуті в межах кримінального, а не адміністративного судочинства.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу, що за правилами ст. 12 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року №393/96-ВР дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень», Кодексом адміністративного судочинства України", законами України «Про засади запобігання і протидії корупції», «Про виконавче провадження», а тому правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами, не можуть бути ним врегульовані.

Відповідно до ст. 60 Кримінального процесуального кодексу України заявником є фізична або юридична особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим.

Частиною 2 статті 60 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що заявник має право отримати інформацію про закінчення досудового розслідування.

Згідно з ч. 1 ст. 214 Кримінального процесуального кодексу України слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Позивач є заявником в розумінні ст. 60 Кримінального процесуального кодексу України, який може оскаржити дії, рішення та бездіяльність слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.

Отже, спори, які стосуються перевірки правомірності дій (рішень) правоохоронних органів, вчинених (прийнятих) при досудовому розслідуванні не відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином, при визначенні юрисдикції у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень має значення, в тому числі, і предмет спору. У разі, коли він виник чи пов'язаний з кримінальним провадженням, то на такі правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності відповідачів, яка регламентована нормами Кримінального процесуального кодексу України, а тому даний спір не відноситься до компетенції адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Частиною 1 ст. 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та закриття в цій частині провадження у справі.

Керуючись статтями 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Тернопільській області задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року у справі № 819/2066/17 скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти постанову, якою провадження в цій частині закрити, а в решті залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. П. Сапіга судді О. І. Довга В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 29.08.2018.