Постанова № 76106706, 20.08.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/5149/18 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М. Провадження № 22-ц/773/950/18 Категорія: 27 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів Федонюк С.Ю., Русинчука М.М.,

з участю секретаря - Лимаря Р.С.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «БМ Банк» про визнання недійсним кредитного договору за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

04 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом, обгрунтовуючи позовні вимоги тим, що 09.04.2008 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 4/55/090408 про надання на власні потреби коштів в сумі 60 000 доларів США. Зазначає, що вказаний договір укладений в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, оскільки банк не надав повну інформацію щодо сукупної вартості кредиту, умов кредитування тощо. Вважає запропонований банком ануїтетний метод погашення кредиту невигідним перед класичним методом, що підтверджується відповідними математичними розрахунками. Вказує, що не підписував повідомлення позичальника про умови кредитування.

Просить суд на підставі вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України визнати недійсним укладений між сторонами кредитний договір № 4/55/090408 від 09.04.2008 року та застосувати наслідки недійсності правочину.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «БМ Банк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 цього Кодексу передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції встановлено, що 09.04.2008 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «БМ Банк» (який в подальшому змінив назву на ПАТ «БМ Банк») укладено кредитний договір № 4/55/090408, за яким позивачу надано кредит у розмірі 60000 доларів США строком погашення до 06.04.2018 року під 14 % річних шляхом перерахування вказаних коштів на відповідний розрахунковий рахунок для поточних потреб (а.с. 59-70).

Для забезпечення виконання взятих зобов?язань по кредитному договору, між сторонами було укладено договір іпотеки № 4/55/090408 від 29.04.2008 року (а.с.73-77).

Судом також встановлено, що 07.04.2008 року позивачем підписано та подано відповідачу заяву на отримання кредиту із застосування ануїтетного способу та повідомлення позичальника про умови кредитування ТзОВ «БМ Банк» (а.с. 78-81).

Отже, підписавши спірний кредитний договір з додатками, позивач підтвердив своє волевиявлення на умови повернення кредиту, що конкретно зазначені у даному правочині та його додатках.

Крім того, за змістом повідомлення про умови кредитування від 08.04.2008 року позивач отримав від банку інформацію, зазначену в ч. 2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Із матеріалів справи також вбачається, що в якості додатків до кредитного договору позивач отримав графік погашення платежів та інформацію про сукупну вартість кредиту (а.с. 65-70).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Підставами для визнання недійсним укладеного між сторонами кредитного договору ОСОБА_1 зазначив його невідповідність п. 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що виразилося у ненаданні йому відповідачем у повному обсязі інформації про умови кредитування, однак такі доводи позивача спростовуються дослідженими судом доказами та положеннями законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на момент укладення оспорюваного договору, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

В частині 4 статті 11 даного Закону зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Перед укладенням сторонами кредитного договору відповідач у письмовій формі надав позивачу у повному обсязі усю необхідну інформацію, щодо умов надання кредиту.

При укладені договору про надання споживчого кредиту сторони узгодили всі його істотні умови. У договорі вказана сума кредиту, дата видачі кредиту, річна відсоткова ставка, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядку плати за кредит, порядку зміни та припинення дії договору, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

На час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений з умовами кредитування, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і волевиявлення учасників договору було вільним.

Виконання банком зазначених умов підтверджено позивачем, який особисто підписав кредитний договір, чим засвідчив отримання вищевказаної інформації та те, що він погодився з умовами договору.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції встановивши, що банк належним чином з дотриманням вимог закону при укладенні кредитного договору повідомив позивача про усю необхідну інформацію щодо кредиту, позивач погодився з умовами кредитного договору, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до порушення банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: ненадання ОСОБА_1, як споживачу, інформації у письмовій формі про наявні форми кредитування. Зокрема, на підтвердження факту підробки підпису позичальника ОСОБА_1 у повідомленні йому про умови кредитування, позивачем під час перегляду справи в апеляційному порядку заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 02.08.2018 року. Згідно зазначеного висновку підпис від імені позивача у вказаному повідомленні позичальника виконаний не ОСОБА_1, а іншою особою.

Однак, непідписання позичальником повідомлення про умови кредитування не є підставою для визнання кредитного договору недійсним з огляду на таке.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання інформації, яка зазначена у частині 2 даної статті, банк несе відповідальність, яка встановлена ст.ст. 15 та 23 цього Закону. Тобто споживач має право на відшкодування завданих такими діями збитків, однак закон не передбачає можливості визнання недійсними у даному випадку кредитного договору.

На момент укладення кредитного договору ОСОБА_1 не навів жодних зауважень щодо змісту цього правочину, після його підписання не скористався своїм правом відмовитись від договору, а також виконав повністю свої зобов'язання за даним кредитним договором.

Таким чином, суд першої інстанції в даному випадку, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 червня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді