Постанова № 7610284, 26.01.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2010 р.Справа № 19-24/140-09-4309

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тофана В.М.,

суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.,

за участю представників:

від позивача: Корчевний О.В., за довіреністю

від відповідача: Ярмоленко А.О., за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Жилстрой”

на рішення господарського суду Одеської області від 30 листопада 2009 року

у справі №19-24/140-09-4309

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Раф-Плюс”, м.Одеса

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Жилстрой”, м.Одеса,

про стягнення 15350,58 грн.

встановив:

ТОВ „РАФ-ПЛЮС” (далі –позивач) звернулось у місцевий господарський суд Одеської області до ТОВ „Альянс-Жилстрой” (далі - відповідач) про стягнення з останнього 15350,58 грн., у тому числі 12300 грн. заборгованості за надані послуги з вивозу будівельних і великогабаритних відходів (далі - БВВ) з території відповідача (замовника) по укладеному між позивачем і відповідачем договору №2130/1/К 00/1/С від 16.08.2007 р., а також 1449,40 грн. пені за прострочку оплати наданих послуг, 246,68 грн. три проценти річних і 1354,50 грн. індексу інфляції, посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов`язань по оплаті наданих послуг по договору. Індекс інфляції і 3% річних позивач відніс до штрафних санкцій.

У письмовому клопотанні відповідач просив суд зменшити позов на розмір штрафних санкцій і розстрочити виконання рішення суду строком на чотири місяці без вказання, в якій частині здійснювати стягнення щомісячно, не обґрунтувавши це клопотання належними доказами, але посилався в ньому на важкий фінансовий стан у зв`язку із кризою.

Судом відхилено це клопотання відповідача як необґрунтоване, що вбачається із описової частини судового рішення.

Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на позовну заяву з обґрунтуванням своїх заперечень, але із наданого клопотання, як було зазначено вище, вбачається, що з позовними вимогами відповідач згоден, крім пені, у стягненні якої відповідач просив відмовити, посилаючись при цьому на важкий фінансовий стан, що зв`язано з фінансовою кризою в будівельній галузі.

Слід зазначити, що відповідач у цьому клопотанні обґрунтував його нормами Господарського кодексу (ст. 233) і Цивільного кодексу (ст.551), які дають право суду зменшувати розмір неустойки при наявності для цього підстав, але не дають права суду відмовляти у стягненні штрафних санкцій (пені).

Рішенням місцевого господарського суду від 30.11.2009 р. позов задоволений у повному обсязі з огляду на його обґрунтованість, а клопотання відповідача про зменшення ціни позову на розмір неустойки, що є запереченням проти стягнення пені, і в наданні розстрочки у виконанні судового рішення, суд відхилив у зв`язку з відсутністю виняткових випадків, наявність яких відповідно до пунктів 3 і 6 ст.83 ГПК України дають право суду зменшити розмір неустойки і розстрочити чи відстрочити виконання судового рішення.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржене рішення суду в частині стягнення пені скасувати, вважаючи його необґрунтованим і незаконним, оскільки суд першої інстанції, як зазначає апелянт, не взяв до уваги, що фінансова криза негативно вплинула на будівельну галузь.

Представник позивача в засіданні апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача вважає безпідставною.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши представників позивача і відповідача, перевіривши юридичну оцінку судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 16 серпня 2007 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) був укладений договір №2130/1/К 00/1/С з додатком №1, згідно умов якого виконавець зобов`язався надати замовнику послуги з вивезення будівельних і великогабаритних відходів (далі - БВВ) з території замовника, а замовник –оплатити надані послуги. Строк дії договору встановлений до 31.12.2007 р. з продовженням строку дії, якщо ні одна із сторін не повідомить про його припинення не пізніше 20 днів до закінчення строку його дії.

У пункті 5.1. договору сторонами визначена вартість наданих послуг.

Пунктом 5.2. договору сторони передбачили, що оплата за надані послуги здійснюється протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

На виконання умов договору у жовтні 2008 року –лютому 2009 року ТОВ „Раф-Плюс” надало ТОВ „Альянс-Жилстрой” послуги з вивезення БВВ на загальну суму 15700,00 грн. що підтверджується наявними у матеріалах справи підписаними сторонами актами виконавчих робіт за період з жовтня 2008 р. по лютий 2009 р. (а.с. 15-20).

Надані послуги відповідачем були оплачені частково у сумі 3400,00 грн., а залишок заборгованості складає 12300,00 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензіями №357 від 04 квітня 2009 року, № 500 від 12 травня 2009 року (а.с. 22-23), які залишилися без відповіді та задоволення, що змусило позивача звернутися з позовом до господарського суду для примусового стягнення суми заборгованості, пені, індексу, інфляції 3 % річних, що передбачено умовами договору (п.п. 6.1, 9.1) і відповідними нормами Цивільного та Господарського кодексів.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач по суті позовних вимог не заперечував, але надав клопотання про зменшення ціни позову на розмір штрафних санкцій та розстрочення виконання рішення суду строком на чотири місяці без вказання графіку розстрочки заборгованості (а.с. 56-57), обґрунтувавши це клопотання важким фінансовим станом, що призвело до неуплати всієї суми за надані позивачем послуги по договору. Це клопотання відповідач в день прийняття рішення судом підтвердив звітом про фінансові результати за 9 місяців 2009 р. про збитковість підприємства у цей період.

Відповідно до положень статті 93 ГК України учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У зв`язку з цим позовні вимоги про стягнення 1354,50 грн. інфляційних втрат та 246,68 грн. 3-х процентів річних підлягали задоволенню судом у повному обсязі, оскільки індекс інфляції і 3% річних не є штрафними санкціями у розумінні ст.230 Господарського кодексу України, якими помилково вважає позивач у позовній заяві.

Що стосується клопотання відповідача в частині пені, в стягненні якої він просив суд відмовити, то слід зазначити наступне.

Слід звернути увагу відповідача, що, подаючи таке клопотання, він як у цьому клопотанні, так і в апеляційній скарзі посилався на норми чинного законодавства (ст.83 ГПК, ст.551 ЦК і ст. 233 ГК), які дають право суду при наявності обставин зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), а не відмовляти у позові про її стягнення, оскільки відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на Закон України „Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва”, згідно якого забудовники звільняються від сплати штрафних санкцій за порушення умов договорів по будівництву об`єктів нерухомості, є необґрунтованим, оскільки по цьому Закону забудовники звільнені від сплати штрафних санкцій за порушення умов договору по будівництву об`єктів нерухомості.

В даному випадку позивач і відповідач уклали договір у 2007 році про надання послуг з вивозу з території відповідача будівельних і великогабаритних відходів, а не договір на будівництво житлових об`єктів.

Крім того, на цей Закон не було посилання відповідача у клопотанні, яке було подано до суду. Також це клопотання не було обґрунтовано відповідачем належними доказами, оскільки звіт про фінансові результати за 9 місяців 2009 року про збитковість підприємства в цьому періоді був поданий відповідачем 30.11.2009р. у день прийняття оскарженого рішення судом, хоча, як вбачається із акту звірки розрахунків за надані послуги по вивозу БВВ, основна заборгованість відповідача за надані послуги складає за 2008 рік, а не за 2009 рік. За 2009 рік заборгованість відповідача складає тільки 1800 грн. (а.с. 21).

Натомість суд апеляційної інстанції вважає, що в зв`язку з фінансовою кризою на теперішній час, яка могла вплинути на господарську діяльність відповідача, і в зв`язку з наданим останнім вказаного вище звіту про його збитковість у 2009 році, то на підставі ст.233 ГК України суд першої інстанції вправі був зменшити розмір стягуваної з відповідача пені, що ним зроблено не було.

З зазначених вище обставин розмір пені, який пред`явлений до стягнення в сумі 1449,40 грн. підлягає зменшенню до 449 грн., але судові витрати, стягнуті судом першої інстанції, залишаються без змін у відповідності з Декретом Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.

Що стосується клопотання відповідача в частині надання розстрочки у виконанні рішення суду, то в цій частині суд першої інстанції правомірно відхилив таке клопотання відповідача, оскільки для цього не було підстав, так як відповідачем не було надано належних для цього доказів, про що зазначено вище.

Крім того, сума позову є незначною для надання розстрочки на чотири місяці, а також відповідач не надав суду першої інстанції графіку розстрочки, про що також було зазначено вище.

При таких обставинах оскаржене рішення суду в частині стягнення пені підлягає зміні, а в частині надання розстрочки у виконанні рішення суду слід залишити без змін.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд

постановив:

Апеляційну скаргу ТОВ „Альянс-Жилстрой” задовольнити частково .

Рішення господарського суду одеської області від 30 листопада 2009 року по справі №19-24/140-09-4309 змінити.

Резолютивну частину зазначеного рішення суду викласти в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Жилстрой” (65000, м.Одеса, вул. Ак. Корольова, 56-а, кв.3, п/р 2600942011 в „Райффайзенбанк Аваль” м.Одеси, МФО 380805, код ЄДРПОУ 32470359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Раф-Плюс” (65029, м.Одеса, вул. Ковалевського, 30-а, п/р 26001320371701 в АБ „Південний” м.Одеси, МФО 328209, код ЄДРПОУ 31185987) –12300 (дванадцять тисяч триста) грн. 00 коп. основного боргу, 449 (чотириста сорок дев`ять) грн. пені, 1354 (одну тисячу триста п`ятдесят чотири) грн. 50 коп. інфляційних втрат, 246 (двісті сорок шість) грн. 68 коп. три процента річних, 153 (сто п`ятдесят три) грн. 51 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

Видачу наказу доручити господарському суду Одеської області .

Клопотання ТОВ „Альянс-Жилстрой” в частині надання розстрочки у виконанні судового рішення відхилити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                            Тофан В.М.

          Судді                                                                                          Журавльов О.О.

                                                                                                    Михайлов М.В.