Рішення № 7609685, 15.01.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.10                                                                                 Справа № 8/294

          За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донснабзбуд», м. Донецьк,

до Закритого акціонерного товариства «Лисичанський м’ясокомбінат», м. Лисичанськ Луганської області, -

про стягнення 33431 грн. 32 коп.

Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Момот О.В. –представник, - довіреність №б/н від 14.01.10 року;

від відповідача –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

          суть спору: позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення з нього:

          основного боргу за поставлений товар у сумі 25000,00 грн., інфляційних нарахувань у сумі 1563,57 грн., 3% річних у сумі 629,81 грн., пені у сумі 6237,94 грн., - мотивуючи позов неналежним виконанням з боку відповідача умов договору поставки №12, укладеного між сторонами 12.01.09 року;

          судових витрат.

          До початку судового засідання представник позивача звернувся до суду з клопотанням про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його задоволено судом.

          У судовому засіданні позов він підтримав у повному обсязі.

          Відповідач відзив на позов та переважну частину витребуваних судом документів не надав, але звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи по суті за його відсутності (вих. №09-08 від 11.01.10 року), подавши до суду акт взаємозвірки розрахунків між сторонами за цим позовом станом на 01.10.09 року, згідно якому визнав факт наявності у нього перед позивачем основного боргу за поставлений товар у сумі 25000,00 грн.

          Представник позивача не заперечив проти розгляду спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача.

          Суд, розглянувши клопотання відповідача, вважає, що воно не суперечить вимогам ст. 22 ГПК України, а тому підлягає задоволенню.

          І.Заслухавши представника позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

          12.01.09 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір постачання №12, відповідно до якого постачальник зобов’язується продати, а покупець прийняти та оплатити на умовах цього договору продукцію (далі –товар) (п.1.1), найменування, кількість, ціна та вартість якого узгоджуються сторонами та вказуються у накладних, які є невід’ємною частиною цього договору (п.1.2).

          Покупець зобов’язаний перерахувати на користь постачальника 100% вартості узгодженої сторонами партії товару на його поточний рахунок впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання товару (п.2.2).

          За невиконання або неналежне виконання своїх зобов’язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (п.5.1); винна сторона повинна відшкодувати іншій стороні спричинені нею збитки (п.5.2); покупець за неналежне виконання грошових зобов’язань повинен сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,1% від вартості неоплаченого у строк товару за кожну добу прострочення, включаючи день фактичного виконання зобов’язання (п.5.3).

          Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.09 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань за цим договором (п.6.1).

          Відносини, не врегульовані цим договором, регулюються чинним законодавством України (п.9.1).

          Згідно наданим доказам, позивач, на виконання умов договору поставив на користь відповідача товар на суму 62018,80 грн., що підтверджується видатковими накладними:

          №193 від 28.01.09 року на суму 16050,00 грн.;

          №51 від 13.01.09 року на суму 2568,80 грн.;

          №907 від 30.03.09 року на суму 20000,00 грн.;

          №908 від 30.03.09 року на суму 18200,00 грн.;

          №1139 від 17.04.09 року на суму 2800,00 грн.;

          №2331 від 28.07.09 року на суму 2400,00 грн.

          Відповідач частково –на суму 37018,00 грн. - сплатив вартість отриманого товару, у зв’язку з чим залишок основного боргу становить 25000,00 грн.

          Як стверджує позивач, він спрямував на адресу відповідача претензію з вимогою повного погашення боргу (до справи не додана), однак, відповідач не вчинив таких дій.

З огляду на це позивач, керуючись умовами договору та чинним законодавством, на суму боргу у розмірі 25000,00 грн. нарахував:

інфляційні нарахування у сумі 1563,57 грн.,

3% річних у сумі 629,81 грн.,

пеню у сумі 6237,94 грн., - а всього 33431,32 грн., які просить стягнути з відповідача.

Відповідач позов не оспорив та не спростував.

ІІ.Заслухавши представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно частинам 1-2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.           Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦКУ).           Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до купівлі-продажу.

          Згідно ст.655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.662 та 663 ЦКУ, - тобто передав відповідачу обумовлену договором кількість товару.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору.

Так, статтею 691 ЦКУ встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу.

Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Положення цієї частини про визначення ціни товару застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання.

Отримавши від позивача товар, відповідач повинен був дотримуватися як вимог вищецитованої статті, так і умов договору.          

          Позивач повністю дотримався вимог закону та умов договору, а відповідач, отримвавши товар, сплатив його вартість лише частково.

          Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язання).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки. Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          Згідно частинам 1 та 3 статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

          Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України(далі –ГКУ), встановлено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців після виникнення права на нарахування таких санкцій.

          Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦКУ для стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлено річний термін.

          Позивач дотримався усіх перелічених вимог закону щодо визначення суми пені.

          При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Спосіб захисту порушеного права сторонами за цим спором обрано у відповідності до вимог ст. 16 ЦКУ.           

          Таким чином, оцінивши доводи позивача та наявні у справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Що стосується судових витрат, то суд, керуючись ст.ст.44,47-1 та ч.2 ст.49 ГПК України, покладає їх на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведено до суду.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 16,509, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 655,663-666 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36,43,44,47-1, частиною 2 ст. 49 та ст.ст.75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Лисичанський м’ясокомбінат», ідентифікаційний код 00443192, яке знаходиться за адресою: місто Лисичанськ, вул. Артемівська, 25 Луганської області, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донснабзбут», ідентифікаційний код 36253181, яке знаходиться за адресою: місто Донецьк, просп. Київський, 1-б, - основний борг у сумі 25000 (двадцять п’ять тисяч) грн. 00 коп., інфляційні нарахування у сумі 1563 (одна тисяча п’ятсот шістдесят три) грн. 57 коп., 3% річних у сумі 629 (шістсот двадцять дев’ять) 81 коп., пеню у сумі 6237 (шість тисяч двісті тридцять сім) грн. 94 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 334 (триста тридцять чотири) грн. 31 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          На підставі ст. 85 ГПК України у судовому засіданні 15.01.10 року за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 19 січня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа