Рішення № 7609678, 15.01.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.10                                                                                 Справа № 8/279

          За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагер», м. Луганськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська інженерно-будівельна компанія», м. Алчевськ Луганської області, -

про стягнення 49002 грн. 37 коп.

          Суддя господарського суду Луганської області Середа А.П.,

при секретарі судового засідання Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Ямпольський Г.В., - представник за довіреністю № б/н від 09.07.09 року;

від відповідача –представник не з’явився, -

розглянувши матеріали справи, -

в с т а н о в и в:

суть спору: позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача:

заборгованості за надані автотранспортні послуги у сумі 39298,48 грн., 3% річних у сумі 948,81 грн., інфляційних нарахувань у сумі 2348,46 грн., збитків від зайво сплачених процентів за договором кредитної лінії № 82/1 від 05.12.06 року у сумі 5724,16 грн. та збитків від вимушено сплаченої за тим же договором неустойки у сумі 682,46 грн.;

судових витрат.

          На підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено з 22 грудня 2009 року до 15 січня 2010 року –у зв’язку з неявкою відповідача.

До початку судового засідання, призначеного на 15.01.10 року, представником позивача заявлено клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його судом задоволено.

У судовому засіданні він позов підтримав у повному обсязі, мотивуючи його неналежним виконанням з боку відповідача вимог чинного законодавства про оплату вартості наданих послуг з автомобільного перевезення, що, у свою чергу, призвело до порушення з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагер»(далі - ТОВ «Вагер», - позивач) умов договору кредитної лінії №82/1, укладеного 05.12.06 року між ТОВ «Вагер»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Східно-промисловий комерційний банк» (далі –ТОВ «СПКБ») та сплату позивачем на користь останнього процентів за вищеназваним договором у сумі 5724,16 грн. та неустойки у сумі 682,46 грн.

Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не надав, явку свого повноважного представника до судового засідання не забезпечив, про причини неявки до суду не повідомив, заяву про розгляд спору за його відсутності до суду не спрямував, хоча належним чином був поставлений до відома про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно довідці державного реєстратора виконавчого комітету Луганської міської ради №4740923 від 18.12.09 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська інженерно-будівельна компанія»(далі –ТОВ «Луганська ІБК») мало юридичну адресу: місто Алчевськ, вул. Чайковського, 43 Луганської області, а починаючи з 11.05.05 року та до цього часу, –місто Алчевськ, вул. Ленінградська, 12 (а.с.32-34).

Судом на вказану адресу 03.12.09 року за вих. №1144 та 23.12.09 року за вих. №1229 спрямовано ухвали про призначення справи до слухання.

Перше поштове відправлення оператором поштового зв’язку 14.12.09 року вручене уповноваженій особі відповідача, однак, він. незважаючи на це, з невідомих причин не з’явився до судового засідання, призначеного на 22.12.09 року; станом на час вирішення цього спору по суті друге поштове відправлення до суду не повернуто.

Позивач стверджує, що відповідач фактично знаходиться у м. Алчевську, вул. Чайковського, 43, - на підтвердження чого надав до справи один з листів службового листування між позивачем та відповідачем станом на 03.08.09 року (вих. №03/08-1 від 03.08.09 року).

З урахуванням викладеного суд вважає, що ним вжито належних заходів, спрямованих на повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання.

Представник позивача просить вирішити спір по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного, обставин справи та наявних у ній доказів суд вважає за можливе здійснити розгляд спору по суті у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача, - на підставі наявних у справі доказів.

І.Заслухавши представника позивача, дослідивши наявні докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Сторони за цим спором свої правовідносини з надання позивачем на користь відповідача автомобільних послуг оформили у спрощений спосіб, - без укладення письмового договору, - що не суперечить вимогам ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України (далі –ЦКУ), у якій сказано, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом, та частині 1 ст. 181 Господарського кодексу України (далі –ГКУ), якою встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

          На підтвердження факту виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони склали та підписали акти приймання-здавання виконаних робіт та наданих послуг, а саме:

          №б/н від 20.10.08 року –про надання автопослуг на суму 700,00 грн.;

          №б/н від 03.11.08 року –про надання автопослуг на суму 2880,00 грн.;

          №б/н від 30.12.08 року –про надання автопослуг на суму 36298,48 грн., - а всього на суму 39278,48 грн. (а.с.12-14).

          З метою оплати відповідачем вартості наданих послуг позивач спрямував на його адресу рахунки:

          №777 від 20.10.08 року на суму 700,00 грн.;

          №740 від 27.10.08 року на суму 2880,00 грн.;

          №886 від 30.12.08 року на суму 36298,48 грн. (а.с.15-17), факт отримання яких відповідачем підтверджується документально, а саме: перший та другий рахунки –13.11.08 року, третій рахунок –10.02.09 року (а.с.18).

          Керуючись нормою, викладеною у ч.2 ст. 530 ЦКУ, де сказано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконанти свій обов'язок у 7-миденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не витікає з договору або актів цивільного законодавства, - позивач вважає, що термін сплати по першому та другому рахунках настав 0 21.11.08 року, а по третьому рахунку –з 18.02.09 року.

          Відповідач не сплатив вартість наданих йому автопослуг.

          На суму основного боргу всього в 39278,48 грн. позивач нарахував:

          3% річних у сумі 948,81 грн.;

          інфляційні нарахування у сумі 2348,46 грн., - які просить стягнути з відповідача.

Позивач стверджує, що з вини відповідача йому спричинено збитки на загальну суму 6406,62 грн., що мало місце у зв'язку зі сплатою позивачем на користь ТОВ «СПКБ» процентів за вищеназваним договором у сумі 5724,16 грн. та неустойки у сумі 682,46 грн., нарахованих йому цим банком у зв’язку з неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю «Вагер»умов договору кредитної лінії №82/1, укладеного 05.12.06 року між ним та ТОВ «СПКБ».

Позивач документально підтвердив факт укладення цього договору (а.с.19-24), а також факт порушення ТОВ «Вагер»його умов (претензія ТОВ «СПКБ»від 21.04.09 року за №03-81/1014 (а.с.25), внаслідок чого сторони за цим договором 30.06.09 року були змушені укласти додаткову угоду №9 до основного договору (а.с.24), а банк нарахував ТОВ «Вагер»пеню за порушення строку погашення кредиту за період з 01.04.09 року по 27.04.09 року у сумі 4094,59 грн. (а.с.26), яку позивач сплатив на користь банку (а.с.27).

Згідно умов договору кредитної лінії та додаткової угоди до нього ТОВ «Вагер», крім грошових коштів у сумі 4094,59 грн., за період з 22.11.08 по 30.11.09 року сплатило на користь банку відсотки за користування кредитом у сумі 1629,57 грн. (5724,16 грн. –4094,59 грн.) та неустойку пропорційно сумі несплаченого боргу у сумі 682,43 грн. (розрахунки наведені у позовній заяві), - а всього 6406,59 грн. (4094,59 грн. + 1629,57 грн. + 682,43 грн.).

Вказану суму збитків позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідач позов не оспорив та не спростував.

          ІІ.Заслухавши представника позивача, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

1.Згідно статті 11 Цивільного кодексу України зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, у т.ч. - укладення договорів та інших правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1 си. 202 ЦКУ).

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст. 218 Цивільного кодексу).

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

          Зобов'язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певні дії (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 ст.509 ЦКУ).

          Закон –ст.525 ЦКУ – не передбачає права сторони на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Як сказано у частині 1 ст. 530 ЦКУ, якщо у зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Правовідносини, які існують між сторонами за цим спором, належать до договору про надання автотранспортних послуг.

          Тобто відповідач, отримавши від позивача документальні докази факту надання автопослуг, повинен був у визначений сторонами строк оплатити їх вартість цього, однак не зробив цього.

          З обставин справи вбачається, що позивач надав відповідачу автопослуги не тільки з автоперевезення, але і інші послуги, пов’язані з використанням транспортного засобу (послуги автовишки та автокрану).

          Згідно загальним нормам ЦКУ про надання послуг за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов’язання (ст. 901).

Статтею 902 Цивільного кодексу встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦКУ).

          Що стосується надання послуг з автоперевезення, то згідно ст.908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

          Статтею 909 ЦКУ встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

          Згідно частинам 1 та 2 ст.916 ЦКУ за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування, визначається за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

          Що стосується транспортного експедирування, то згідно ст. 929 ЦКУ за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.           Закон (стаття 931 ЦКУ) визначає, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату. Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

          Позивач по справі належним чином виконав вимоги ст.ст.909, 917 та 919 ЦКУ, - тобто здійснив перевезення та видачу вантажу вантажоотримувачу.

Відповідач припустився порушення вимог чинного цивільного законодавства та умов договору, не повністю сплативши вартість наданих йому послуг з автоперевезень.          

Так, статтею 920 ЦКУ встановлено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

          А статтею 934 ЦКУ встановлено відповідальність експедитора за договором транспортного експедирування, згідно якій за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу (Правові наслідки порушення зобов’язань. Відповідальність за порушення зобов’язань).           Отже, з боку відповідача має місце неналежне виконання умов укладеного між сторонами договору (порушення зобов’язань).

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦКУ).

Згідно п.п.3 та 4 статті 611 Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

          Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          При вирішенні питання про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд керується ст. 625 ЦКУ, згідно якій боржник не звільняється від відповідальності за

неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.          

          Таким чином, позовні вимоги у частині стягнення основного боргу, інфляційних нарахувань та 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

          2.Вирішуючи спір в частині відшкодування відповідачем на користь позивача завданих йому збитків, суд виходить з того, що відповідно до частин 1-2 ст. 1166 ЦКУ майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

          Позивач у порядку та у спосіб, встановлені чинним законодавством, визначив розмір шкоди та довів вину відповідача у її заподіянні.

          Відповідач ці доводи не спростував та не оспорив.

          За таких обставин позов у частинів стягнення зподіяних збитків підлягає задоволенню у повному обсязі.

Що стосується судових витрат, то суд, керуючись ст.ст.44,45,47-1 та 49 ГПК України, покладає їх на відповідача як на сторону, яка порушила умови договору, вимоги чинного законодавства та з вини якої спір доведеного до суду.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 16, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623, 901-903,908,909,916,917,919,921,929,931,932,934,1166 Цивільного кодексу України, ст.180,181 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 4-3,22,32-34,36,43,44,45,47-1,49,75,82,84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1.Позов задовольнити у повному обсязі.

          2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська інженерно-будівельна компанія», ідентифікаційний код 33553744, яке зареєстроване за адресою: місто Алчевськ, вул. Чайковського, 43, кім. 1, Луганської області, - на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагер», ідентифікаційний код 21756498, яке знаходиться за адресою: місто Луганськ, вул. 7-й Лутугинський проїзд, 8, - основний борг за надані послуги з автоперевезення у сумі 39298 (тридцять дев’ять тисяч двісті дев’яносто вісім) грн. 48 коп., інфляційні нарахування у сумі 2348 (дві тисячі триста сорок вісім) грн. 46 коп.; 3% річних у сумі 948 (дев’ятсот сорок вісім) грн. 81 коп., збитки у загальній сумі 6406 (шість тисяч чотириста шість) грн. 59 коп., а також судові витрати: державне мито у сумі 490 (чотириста дев’яносто) грн. 02 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 15.01.10 року за згодою представника позивача оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 19 січня 2010 року.

Суддя                                                   А.П.Середа