Рішення № 7609082, 11.01.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

11 січня 2010 р. Справа 7/231-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю-підприємство "АВІС", м. Вінниця.

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1.

про стягнення 85 900 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Волошенюк О.В. - довіреність № 1 від 04.01.2010 року.

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою від 10.11.2009 року порушено провадження у справі № 7/231-09 за позовом ТОВ підприємство "АВІС" до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 85900,00 грн. боргу та призначено до розгляду на 17.12.2009 року.

В судовому засіданні 17.12.2009 року було оголошено перерву до 24.12.2009 року з метою забезпечення явки в судове засідання відповідача та надання сторонами витребуваних ухвалою про порушення провадження у справі доказів.

24.12.2009 року до суду надійшло клопотання позивача про накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачеві.

Однак у зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 22.12.2009 року. до 25.12.2009 року на лікарняному судове засідання 24.12.2009 року не відбулося.

З урахуванням викладеного ухвалою від 28.12.2009 року справу було призначено до розгляду на 11.01.2010 року.

Одночасно розгляд клопотання позивача про накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача було перенесено до наступного судового засідання.

В судовому засіданні 11.01.2010 року оголошувалась перерва до 12.01.2010 року з метою надання позивачем додаткових доказів.

Однак відповідач в судове засідання не з'явився та не надав документів, які витребовувались від нього попередніми ухвалами.

Слід зауважити, що ухвали від 10.11.2009 року та від 28.12.2009 року відповідачу надіслано рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві АДРЕСА_1). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № НОМЕР_2 серія АГ місцем проживання ФОП ОСОБА_1 є наступна адреса: АДРЕСА_1, яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій надсилались процесуальні документи відповідачу.

При черговій неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу - підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал від 10.11.2009 року про порушення провадження у справі та ухвали про призначення розгляду справи від 28.12.2009 року, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Крім того відповідач про судове засідання 11.01.2010 року повідомлявся телефонограмою, яку було отримано безпосередньо ним 30.12.2009 року.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.12.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю - підприємство "АВІС" (Продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) був укладений Договір № 271, відповідно до пункту 1.1 якого Продавець надає Покупцеві замовлену ним продукцію, відповідно до накладних, забезпечуючи кожну партію всіма необхідними відвантажувальними документами і документами, що засвідчують його якість.

Пунктом 1.2 Договору на Відповідача покладено обов'язок прийняти і оплатити поставлений йому товар у відповідності з умовами цього Договору.

В подальшому позивачем було здійснено поставку Товару на адресу Відповідача за такими видатковими накладними: від 24.12.2008 року № АУ-0059451 на суму 21 078,96 грн., від 25.12.2008 року № АУ-0059646 на суму 7 752,61 грн., від 27.12.2008 року № АУ-0059881 на суму 13 863,31 грн., від 30.12.2008 року № АУ-0060153 на суму 5 225,42 грн., від 05.01.2009 року № АУ-0000116 на суму 23 950,13 грн., від 06.01.2009 року № АУ-0000316 на суму 11 148,00 грн. та від 09.01.2009 року № АУ-0000425 на суму 6 980,42 грн., всього на суму 89 998,85 грн..

Відповідно до пункту 2.1 Договору Відповідач зобов'язаний провести повний розрахунок за кожну отриману партію Товару згідно отриманої накладної протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів, рахуючи з дати отримання Товару.

Відповідачем був повернутий Товар на суму 367,72 грн., що підтверджується накладними на повернення: від 01.02.2009 року № АУ-0000163 на суму 206,42 грн., від 10.02.2009 року, № АУ-0000246 на суму 161.30 грн., всього на суму: 367,72 грн..

Також Відповідачем була проведена оплата за отриманий Товар у сумі 3 731,13 грн., що підтверджується такими прибутковими касовими ордерами: від 05.02.2009 року № АУ-001864 на суму 500,00 грн.; від 09.02.2009 року № АУ-002043 на суму 150,00 грн.; від 11.02.2009 року № АУ-002260 на суму 100,00 грн.; від 12.02.2009 року № АУ-002336 на суму 200,00 грн.; від 13.02.2009 року № АУ-002423 на суму 250,00 грн.; від 16.02.2009 року № АУ-002548 на суму 150,00 грн.; від 18.02.2009 року № АУ-002728 на суму 250,00 грн.; від 20.02.2009 року № АУ-002917 на суму 190,00 грн.; від 23.02.2009 року № АУ-003009 на суму 200,00 грн.; від 27.02.2009 року № АУ-003414 на суму 200,00 грн.; від 02.03.2009 року № АУ-003509 на суму 141,13 грн.; від 06.03.2009 року № АУ-003857 на суму 200,00 грн.; від 10.03.2009 року № АУ-004018 на суму 150,00 грн.; від 11.03.2009 року № АУ-004146 на суму 100,00 грн.; від 13.03.2009 року № АУ-004321 на суму 100,00 грн.; від 18.03.2009 року № АУ-004606 на суму 150,00 грн.; від 20.03.2009 року № АУ-004806 на суму 200,00 грн.; від 14.10.2009 року № АУ-019291 на суму 500.00 грн..

Слід вказати, що 23.06.2009 року між сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого борг відповідача складає 86400,00 грн., однак до вказаного акту не було включено прибутковий касовий ордер від 14.10.2009 року № АУ-019291 на суму 500.00 грн..

Отже, сума основного боргу становить 85 900,00 грн. (89998,85 - 367,72 - 3731,13).

На підтвердження існування боргу у вказаному розмірі позивачем, окрім документів вказаних вище надано довідку від 11.01.2010 № 14, оборотно-сальдову відомість з контрагентом ФОП ОСОБА_1 за період з 01.12.2008 року по 11.01.2010 року які підписані генеральним директором та головним бухгалтером ТОВ-підприємство "Авіс", а також скріплені гербовою печаткою підприємства.

В зв'язку з непроведенням відповідачем розрахунків позивачем 09.10.2009 року було заявлено вимогу № 1233 про погашення заборгованості отримання якої підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення № 2105000060171.

Відсутність відповіді на вимогу та непогашення боргу спонукало позивача звернутись з позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст.530 ЦК України вказано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вказувалось вище відповідач зобов'язувався провести повний розрахунок за кожну отриману партію Товару згідно отриманої накладної протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів, рахуючи з дати отримання Товару. Крім того позивачем 09.10.2009 року було направлено на адресу відповідача вимогу про сплату боргу, однак відповіді на неї відповідачем не було надано.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги про стягнення 85900,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Виходячи з матеріалів справи, наданих позивачем первинних бухгалтерських документів (видаткові накладні, довіреність) суд дійшов висновку про доведеність позивачем боргу в розмірі 85900,00 грн..

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Також судом розглянуто клопотання позивача про забезпечення позову в якому останній просить суд накласти арешт на майно та грошові суми, що належать відповідачеві та визначити у резолютивній частині спосіб і порядок виконання рішення, а саме, що у разі недостатності на рахунку ФОП ОСОБА_1 грошових коштів, звернути стягнення на рахунок іншого належного відповідачу майна в тому рахунку рухомого і нерухомого майна за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Як зазначається в п.3 роз'яснення ВГСУ від 23.08.19994 року № 02-5/611 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. До предмета доказування в даному випадку входять:

а) факти про наявність у боржника - відповідача майна (зокрема, грошових сум, цінних паперів тощо), або наявність такого майна, що належить боржнику, в інших осіб;

б) ймовірність припущення, що майно (зокрема, грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

Окрім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову.

Враховуючи, що позивач не обґрунтував належним чином необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, не надав доказів в обґрунтування необхідності вжиття таких заходів суд дійшов висновку про відхилення вказаного клопотання в повному обсязі.

Відхиляючи вимогу позивача про вжиття заходів до забезпечення позову суд зауважує, що на заяву про забезпечення позову, в задоволенні якої було відмовлено не поширюється заборона повторно звертатись до господарського суду.

Крім того, стосовно вимоги позивача викладеної в п.2 клопотання суд зауважує, що така вимога не узгоджується з приписами чинного господарського процесуального законодавства.

Так, п.4 ч.1 ст.84 ГПК України вказує, що резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

У п. 9 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року № 02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно).

З врахуванням викладеного, клопотання позивача від 24.12.2009 року № 1633 відхиляється судом в повному обсязі.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

За письмовим клопотанням позивача 12.01.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст.ст.11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст.614, ч.1 ст. 625, ст.ст. 631, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.2 ст. 49, ст.ст. 75, 78, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1. - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "АВІС", вул. Пирогова, 150, м. Вінниця, 21037 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 13304871) - 85900 грн. 00 коп. боргу, 859 грн. 00 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 18 січня 2010 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Пирогова, 150, м. Вінниця, 21037.

3 - відповідачу - АДРЕСА_1, 21032.

4 - відповідачу - АДРЕСА_2.