Постанова № 7607924, 30.10.2009, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-5803/09/1770

30 жовтня 2009 р. 09год. 17хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд під головуванням судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Василевич І.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_2

відповідача: Мамай І.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФізична особа -підприємець ОСОБА_1

доДержавна податкова інспекція в м.Рівне

про визнання нечинним податкове повідомлення-рішення , -

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1. звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №2001291742/0 від 12.05.2009 року.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, обґрунтував вимоги неправомірністю зроблених під час перевірки висновків щодо неперерахування позивачем до бюджету податку з доходів фізичних осіб в сумі 33926,47 грн. у зв'язку із завищенням суми валових витрат. Висновки податкового органу, які покладено в основу спірного рішення, щодо відсутності у фізичної особи-підприємця підстав відносити до складу витрат амортизаційні відрахування згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року вважає неправомірними, позаяк таке право прямо передбачене ч.3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року та положеннями Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ України №12 від 21.04.1993 року. На таких підставах просить позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнала, зазначивши про правомірність висновків податкового органу щодо порушення позивачем ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року в частині віднесення у перевіряємому періоді до складу валових витрат амортизаційних відрахувань. Свої заперечення обґрунтувала положеннями абз.4 додатку №7 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ України №12 від 21.04.1993 року, згідно з яким дозволяється додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України. Ствердила, що оскільки позивач не є платником на прибуток, то він не має обов'язку вести бухгалтерський облік складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, а відтак нараховувати амортизацію законодавчих підстав також не має. На таких підставах, в задоволенні адміністративного позову просить відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що з 17.02.2009 року по 21.04.2009 року Державною податковою інспекцією у м.Рівнепроведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період його діяльності з 01.07.2007 року по 31.12.2008 року, за результатами якої складено акт №71/17-119/2571800172 від 27.04.2009 року (а.с.7-20).

На підставі вказаного акту, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001291742/0 від 12.05.2009 року, яким позивачу відповідно до пп.17.1.5 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності" в сумі 33926,47 грн.

Вказана сума податкового зобов'язання нарахована позивачу на основі висновків акту перевірки про порушення ним у перевіряємому періоді абз.2 ст.13, п."б" ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, пп.7.1 ст.7, пп.9.12.1 п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року.

Так, в акті перевірки (а.с.16-17) зазначено, що валові витрати позивача за ІІ півріччя 2007 року за даними перевірки складають 33549597,27 грн., що на 66724,54 грн. менше ніж задекларовано, валові витрати позивача за 2008 рік за даними перевірки складають 86953474,13 грн., що на 159452,01 грн. менше, ніж задекларовано. Розбіжність у валових витратах виникла в зв'язку з тим, що позивачем до їх складу віднесено амортизаційні відрахування на основні засоби.

При цьому, актом перевірки констатовано, що позивач є зареєстрованим суб'єктом підприємницької діяльності та платником податків, в тому числі ПДВ, і протягом ІІ півріччя 2007 року та всього 2008 року, займався гуртовою та роздрібною торгівлею паливно-мастильних матеріалів, будівельних матеріалів, роздрібною торгівлею продовольчими товарами, алкогольними напоями, тютюновими виробами, надавав транспортні послуги. Для здійснення господарської діяльності використовував власні та орендовані об'єкти нерухомого майна, АЗС, резервуари для ПММ, транспортні засоби, оргтехніку тощо (а.с.8-11).

У перевіряємому періоді позивач здійснював облік балансової вартості основних фондів по групам та нараховував амортизацію, застосовуючи відповідні норми до кожної з груп основних фондів. Даний факт підтверджується матеріалами справи (а.с. 47-93) та не заперечується відповідачем.

Однак за висновками податкового органу, той факт, що позивач не є платником на прибуток, позбавляв його обов'язку вести бухгалтерський облік основних фондів, що підлягають амортизації, а відтак і права нараховувати амортизацію.

Суд вважає вказані висновки такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Так, відповідно до ч.2 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, який втратив чинність, крім розділу IV у частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень п.9.12 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року та діє до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Частиною 3 ст.13 розділу IV вказаного Декрету передбачено, що до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року.

Згідно з положеннями Додатку №7 "Про склад валових витрат виробництва (обігу), що виключаються з валового доходу платників податку - фізичних осіб" до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ України №12 від 21.04.1993 року, яка визначає порядок застосування положень вищезазначеного Декрету, фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком ст.5 "Валові витрати" та відповідно до ст.8 "Амортизація" Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року з деякими особливостями.

Так, положення ст.5 Закону застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями, за результатами або за участю яких у податковому періоді безпосередньо отриманий дохід. До податкової декларації за звітний податковий період, включаються тільки прямі валові витрати, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально. А відповідно до ст.8 Закону можливо додатково зменшити валовий дохід на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що при визначенні сукупного чистого доходу, як об'єкту оподаткування, до розрахунку приймаються фактично отримана у звітному періоді фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності сума валового доходу та фактично витрачена у зв'язку з отриманням цього доходу сума витрат. До складу витрат можливим є включення амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.

Тлумачення податковим органом норми ч.2, ч.3 ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року таким чином, що статус суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, як особи, що не має обов'язку вести бухгалтерський облік складу основних фондів, які підлягають амортизації, позбавляє її права нараховувати амортизацію, є хибним. Буквальний зміст вказаної норми зводиться до того, що нарахування амортизації суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою допустимо, але під умовою ведення нею бухгалтерського обліку складу основних фондів та застосуванням відповідних норм амортизації до певних груп основних фондів, а також використання таких об'єктів у підприємницькій діяльності при отриманні доходу.

Як встановлено під час податкової перевірки, позивачем нараховувалась амортизація по основним фондам згідно належного йому на праві власності на праві користування майна, яке використовувалось ним у господарській діяльності з метою одержання доходу. Нарахування амортизації здійснювалось позивачем по групах основних фондів (1-4 групи) із застосуванням відповідних норм, що свідчить про ведення підприємцем бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів, що підлягають амортизації. Правильність самих розрахунків амортизаційних нарахувань доводиться не лише матеріалами справи, а й визнається податковим органом.

Таким чином, враховуючи, що валові витрати мають характер реальних витрат платника податку та повинні враховуватися в тому ж податковому звітному періоді, що і доходи, з отриманням яких ці витрати безпосередньо пов'язані, позивачем були правомірно включені до валових витрат нараховані амортизаційні відрахування за ІІ півріччя 2007 року в сумі 66724,54 грн. та за 2008 рік в сумі 159452,01 грн.

За таких обставин, висновки відповідача викладені у акті перевірки №71/17-119/2571800172 від 27.04.2009 року щодо неправомірного віднесення підприємцем до складу валових витрат суми амортизаційних відрахувань у відповідних розмірах не відповідають чинному законодавству. Заниження позивачем оподатковуваного доходу у вказаних розмірах спростовується матеріалами справи у зв'язку з чим відсутні підстави для визначення йому суми зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на суму 33926,47 грн.

За змістом ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вимогам ст.71 КАС України, відповідачем не були доведені ті обставини, на яких ґрунтувались його заперечення на позов.

З огляду на викладене, та враховуючи вимоги п.1) ч.2 ст. 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення, та норми матеріального права, що визначають порядок набрання та втрати чинності лише стосовно нормативно-правових актів, що кореспондується з нормою ч.11 ст.171 КАС України, а позивачем фактично оскаржується правовий акт індивідуальної дії, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в спосіб визнання податкового повідомлення-рішення №2001291742/0 від 12.05.2009 року протиправним та його скасування.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення рішення суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції в м.Рівне від 12 травня 2009 р. за № 0001291742/0 - визнати протиправним та скасувати

Присудити на користь позивача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження було подано, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10-ти днів з дня складання постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя Друзенко Н.В.

Постанова складена в повному обсязі 03.11.09р.