Ухвала суду № 76078949, 28.08.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

28 серпня 2018 року Справа № 915/850/18

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши матеріали заяви

за позовом: Приватного підприємства “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС”, 54005, м.Миколаїв, вул. Потьомкінська, 116-А, в особі ліквідатора – арбітражного керуючого ОСОБА_1, адреса для кореспонденції: 03118, м.Київ, просп. В.Лобановського, 150, прим. 44,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Буцефал”, 54030, м.Миколаїв, вул. Пушкінська, 8.

про: визнання права власності на будівельні матеріали,

ВСТАНОВИВ:

06.08.2018р. за вх. №9808/18 ПП “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” в особі ліквідатора – арбітражного керуючого ОСОБА_1 звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за №02-1/44 від 01.08.2018р. до ТОВ “Буцефал”, в якій просить суд визнати за ним право власності на будівельні матеріали, використані при самовільному будівництві капітальних споруд по вул. Потьомкінській, 114 в м.Миколаєві.

Згідно протоколу від 06.08.2018 головуючим у справі №915/850/18 визначено суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою від 08.08.2018 судом відмовлено приватному підприємству “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” в особі ліквідатора – арбітражного керуючого ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, позовну заяву приватного підприємства “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” в особі ліквідатора арбітражного керуючого ОСОБА_1 вих. №02-1/44 від 01.08.2018р. залишено без руху, встановлено позивачу строк не пізніше 10 днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, роз'яснено позивачу, що при невиконанні вимог даної ухвали, позовна заява вважається неподаною та повертається заявнику.

Ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху мотивовано недотриманням позивачем при поданні позову вимог ст.162 та ст.164 ГПК України щодо надання суду документів, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, а також відсутністю у позовній заяві інформації щодо перебування оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до позовної заяви, у позивача або іншої особи.

Ухвалу господарського суду Миколаївської області від 08.08.2018 у справі №915/850/18 позивачем отримано 13.08.2018, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 09.08.2018 №915/850/18/6871/18.

23.08.2018 на електронну адресу суду надійшла заява ліквідатора ПП “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” – арбітражного керуючого ОСОБА_1 за вих. №02-1/45 від 23.08.2018 про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач просить суд відкрити провадження у справі за позовною заявою ПП “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” до ТОВ «Буцефал» про визнання права власності на будівельні матеріали.

На виконання вимог ухвали суду від 08.08.2018 позивачем надано суду квитанцію №ПН1159 від 23.08.2018 про сплату судового збору в розмірі 1762,00 грн.

Позивачем також зазначено, що з огляду на відсутність правовстановлюючих документів на будівельні матеріали, а отже будь-яких даних про вартість відповідних матеріалів, ціна позову позивачем зазначена з урахуванням вартості житлового будинку по вул.. Потьомкінська, 114 у м. Миколаєві, яка зазначена у Реєстрі прав власності на нерухоме майно – 76982,00 грн.

Стосовно інформації щодо перебування оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, у позивача або іншої особи, позивачем зазначено, що: оригінал постанови Одеського апеляційного господарського суду від 14.07.2009 у справі №16/679/08 має бути у Товариства з обмеженою відповідальністю «Буцефал»; оригінал акту приймання-передачі від 19.01.2018 наявний у арбітражного керуючого ОСОБА_1; інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна від 23.07.2018 роздруковано безпосередньо з Інтернет-ресурсу.

27.08.2018 на адресу суду надійшла заява ліквідатора ПП “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” – арбітражного керуючого ОСОБА_1 за вих. №02-1/45 від 23.08.2018 у паперовому вигляді, до якої додано оригінал квитанції №ПН1159 від 23.08.2018 про сплату судового збору в сумі 1762 грн.

Дослідивши матеріали позовної заяви та додані до неї документи, заяву про усунення недоліків позовної заяви та додані до неї документи, суд дійшов висновку про повернення позовної заяви без розгляду з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

В провадженні господарського суду Миколаївської області знаходиться справа №915/1740/15 про банкрутство Приватного підприємства “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС”.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.10.2015 (суддя Міщенко В.І.) порушено провадження у справі №915/1740/15 про банкрутство ПП “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС”.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 06.04.2016 ПП “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою від 19.10.2016, за результатами повторного автоматизованого розподілу, справу №915/1740/15 прийнято до свого провадження суддею Ржепецьким В.О.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2018 у справі №915/1740/15 ліквідатором ПП “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” призначено арбітражного керуючого ОСОБА_1 (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №1323 від 25.06.2013.

Статтею 30 ГПК України встановлено правила виключної підсудності і, зокрема, визначено, що справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Відповідно до п.п. 8, 9 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон про банкрутство), суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Пунктом 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 №01-06/606/2013 “Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI)”, з наступними змінами та доповненнями, роз’яснено, що частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Винятком є спори, пов'язані із визначенням та сплатою (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Крім названих у зазначеній статті Закону справ у спорах, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, слід відносити також спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника.

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).

При цьому, господарський суд зазначає, що зазначені положення Закону про банкрутство застосовуються при розгляді спорів з майновими вимогами до боржника належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, незважаючи на факт порушення відповідної справи про банкрутство до 19.01.2013 (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, в постановах у справі № 911/285/16 від 14 лютого 2017 року та у справі №925/1565/13 від 01 листопада 2016 року).

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд України у постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14, проаналізувавши зміни до статей 16 та 12 ГПК України в системному аналізі з положеннями Закону про банкрутство №2343-ХІІ (у редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року), зазначив про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Отже, висловивши таку правову позицію про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство майнових спорів боржника, Верховний Суд України змінив свою правову позицію зазначену у Постанові від 29.04.2015 року у справі №903/134/13-г про можливість розгляду окремих спорів (позовних вимог про витребування майна боржника до ліквідаційної маси за статтею 388 ЦК України) поза межами провадження у справі про банкрутство.

Встановивши виключну підсудність майнових спорів до боржника з 19.01.2013 року суду, який здійснює розгляд справи про банкрутство, законодавець тим самим розширив повноваження такого суду на предмет можливості визнання недійсними правочинів із цивільно-правових підстав та повернення майна боржнику в порядку статті 388 ЦК України, оскільки особи, права яких порушено такими правочинами, та власник, майно якого відчужено третім особам без його згоди, вже не може захистити свої права шляхом звернення з відповідними вимогами у позовному провадженні.

Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Відповідна правова позиція щодо підвідомчості спорів за участю боржника викладена у постановах Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 911/4212/14, від 13.04.2016 у справі №908/4804/14.

У даному випадку предметом судового розгляду є спір щодо визнання права власності на майно - будівельні матеріали, використані при самовільному будівництві капітальних споруд по вул. Потьомкінській, 114 в м. Миколаєві, який стосується питань формування ліквідаційної маси у справі про банкрутство, а тому безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, позов арбітражного керуючого про визнання права власності на майно, підлягає розгляду господарським судом з врахуванням виключної підсудності того суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Стосовно процесуального Закону, на підставі якого слід розглядати даний позов, господарським судом зазначається таке.

Як зазначено вище, на майнові спори за участі боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, розповсюджуються правила виключної підсудності, які витікають з положень п.п. 8, 9 ч. 1 ст. 20, ст. 30 ГПК України, ч. 4 ст. 10 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд у постанові від 20.02.2018р. у справі №910/10829/17, посилаючись на ч. 4 ст. 10 Закону зазначив, що особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Разом з тим, на думку суду, зміст даної норми не дозволяє дійти висновку про те, що спори, визначені ч. 4 ст. 10 Закону, мають ті чи інші специфічні риси правового регулювання, наявність яких дозволяла б дійти висновку про те, що їхній розгляд в межах провадження про банкрутство має здійснюватись винятково на підставі положень спеціального Закону.

Як витікає з ч. 6 ст. 12 ГПК України, положення якої наведено вище, у разі відсутності в Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” особливостей порядку розгляду справи, суд застосовує порядок, передбачений цим Кодексом для позовного провадження.

Таким чином, господарський суд вважає, що даний позов має бути розглянуто в межах провадження у справі про банкрутство але із застосуванням порядку, визначеного Розділом ІІІ Господарського процесуального кодексу України, в тому числі в частині правил оформлення та подання позовної заяви, підстав залишення її без руху, повернення позовної заяви тощо.

На користь даного висновку свідчить також позиція Вищого господарського суду України, висловлена в п. 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2013 №01-06/606/2013 “Про Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI)”, з наступними змінами та доповненнями, відповідно до якої, справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев'ята статті 16 ГПК). Такі майнові спори, за винятком спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника (абзац четвертий частини восьмої статті 23 Закону), розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, встановлених Законом, у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ. За наслідком розгляду зазначених майнових спорів по суті господарський суд виносить ухвалу (задоволення заяви, відмова у задоволенні заяви (повністю або частково).

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 2.2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» роз’яснено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК). На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій (стаття 38, пункт 4 статті 65 ГПК), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 163 ГПК України, ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Враховуючи ці положення Закону, позивач, усуваючи недоліки позовної заяви, пов’язані з несплатою судового збору у встановленому Законом порядку та розмірі, мав надати докази на підтвердження вартості майна, визнання права власності на яке є предметом позову.

За відсутності доказів дотримання положень ГПК щодо встановлення у позові його ціни, недоліки останнього в частині сплати судового збору у відповідному розмірі, не можуть вважатися усуненими.

При цьому, частиною 2 зазначеної статті передбачено, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред’явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

Позивачем не доведено обставин, з якими ця норма пов’язує можливість самостійного визначення судом розміру судового збору.

Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п’яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Таким чином, у зв’язку з тим, що позивачем у встановлений строк не виконано вимоги ухвали господарського суду від 08.08.2018 про залишення позовної заяви без руху, недоліки позовної заяви №02-1/44 від 01.08.2018 не усунуто, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає поверненню заявникові.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, повернення заяви або скарги.

Отже, сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню.

Частиною 8 ст. 174 ГПК України встановлено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

Керуючись ст. ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 4, 7 Закону України «Про судовий збір», ст. ст. 3, 12, 20, 30, 162, 163, 164, 174, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовну заяву Приватного підприємства “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” в особі ліквідатора – арбітражного керуючого ОСОБА_1 №02-1/44 від 01.08.2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Буцефал” – повернути позивачу.

2.Повернути Приватному підприємству “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” в особі ліквідатора – арбітражного керуючого ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ 33367984) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн., сплачений за квитанцією №ПН1159 від 23.08.2018.

3. Повернути Приватному підприємству “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” в особі ліквідатора – арбітражного керуючого ОСОБА_1 оригінал квитанції №ПН1159 від 23.08.2018.

4. Надіслати Приватному підприємству “ІНВЕСТСТРОЙ ПЛЮС” в особі ліквідатора – арбітражного керуючого ОСОБА_1 акт відділу документального забезпечення Господарського суду Миколаївської області від 23.08.2018 про відсутність додатку.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у 10-денний строк з дня складення повного тексту безпосередньо до Одеського апеляційного господарського суду або через Господарський суд Миколаївської області.

Суддя В.О.Ржепецький