Постанова № 76069190, 23.08.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №469/322/17 23.08.2018

Провадження №22-ц/784/1274/18

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

Категорія 47

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року м. Миколаїв

справа № 469/322/17-ц

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Цуркан І.І.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради

Березанського району Миколаївської області про

визнання права власності на земельну частку (пай)

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Березанського районного суду Миколаївської області, ухвалене 30 травня 2018 року суддею Гапоненко Н.О. в приміщенні цього ж суду (повний текст судового рішення складено 4 червня 2018 року),

У С Т А Н О В И Л А:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області про визнання права на земельну частку (пай).

Позивачка зазначала, що з червня 1959 по 1966 рік, та з серпня 1997 по лютий 1999 року була членом КСП «Червоний партизан» с. Комісарівка Березанського району Миколаївської області. 27 вересня 1995 року КСП отримало державний акт на право колективної власності на землю в межах території Дмитрівської сільської ради для подальшого розпаювання. Проте у доданому до акту списку осіб, які мають право на одержання земельної частки (паю), вона була пропущена, тому сертифікату на землю не отримала.

Посилаючись на порушення свого права як члена КСП на одержання земельної частки (паю), та на відмову Дмитрівської сільської ради усунути це порушення шляхом видачі їй земельної ділянки з земель запасу, просила поновити строк позовної давності на звернення до суду та визнати за нею право на земельну частку (пай) в розмірі 6, 75 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) в межах території Дмитрівської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Позивачка також зазначала, що дізналась про порушення свого права у 2011 році, неодноразово зверталась за виділенням землі, а в 2016 році довідалась про задоволення аналогічних позовів судами.

Представник Дмитрівської сільради позов не визнав (а.с.59), посилаючись на те, що позивачку дійсно не було включено до списку осіб, які мають право на одержання земельної частки (паю), але як працівник соціальної сфери вона згодом отримала 1,5 га землі з резервного фонду.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги, посилаючись на ті ж обставини, якими обґрунтовувала позов.

Відзив на апеляційну скаргу відповідач не надав.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Пунктом 2 Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" (далі - Указ) визначено, що право на земельний пай мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами цього підприємства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Отже, право громадян як співвласників колективної власності на землю набувається з дня видачі в установленому порядку державного акта на право колективної власності на землю з обов'язковим додатком - списком громадян, які є членами сільськогосподарського підприємства.

Зі змісту наведеного вбачається, що особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві й була його членом.

Згідно з частиною 1 статті 1, статті 5 Закону України від 14 лютого 1992 року № 2114 "Про колективне сільськогосподарське підприємство" членство в колективному сільськогосподарському підприємстві, яке є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство, ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу зі складу його членів. Таким чином, членство у вказаному підприємстві не виникає автоматично на підставі трудових відносин, воно може виникнути після проявлення волевиялення особи стати членом такого підприємства та оформлення в установленому статутом порядку свого статусу

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з червня 1959 по грудень 1960 року, з січня 1962 року по жовтень 1966 року, працювала в КСП «Червоний партизан» с. Комісарівка Березанського району Миколаївської області (а.с.19).

У період з серпня 1985 року по вересень 1994 року вона працювала вчителем середньої школи №15 у м. Миколаєві.

Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Червоний партизан» отримало 27 вересня 1995 року (а.с. 4-5). До списку членів КСП «Червоний партизан», який додавався до акту, ОСОБА_1 не внесена (а.с. 8-12).

У серпні 1997 року ОСОБА_1 прийнято у члени КСП «Червоний партизан» на посаду заступника голови, з якої звільнено за власним бажанням у 1998 році.

Таким чином, на момент одержання КСП «Червоний партизан» державного акта на право колективної власності на землю (27 вересня 1995 року) ОСОБА_1 не працювала та не була членом цього підприємства, а тому не набула права на земельну частку (пай) при паюванні колективних земель.

Відповідно до статті 5 ЗК України 1990 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, на території сільських і селищних рад створювались резервні фонди земель у розмірі до 15 процентів площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних

населених пунктів. Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Пунктом 7 Указу також передбачено створення (під час передачі земель у колективну власність) резервного фонду, який використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Умови та порядок перерозподілу земель резервного фонду містять Рекомендації щодо порядку перерозподілу земель резервного фонду з метою використання їх за цільовим призначенням, схвалені НТР Держкомзему України від 21 серпня 1998 року ( далі -Рекомендації).

За пунктом 2.1 Рекомендацій рішення про передачу у колективну власність земельної ділянки мав приймати орган місцевого самоврядування, що ґрунтувалось на чинному тоді земельному законодавстві. Підставою слугували заяви новоприйнятих членів сільськогосподарського підприємства та клопотання комісії по перерозподілу. Розмір такої ділянки складався з сум площ середніх земельних часток цих громадян.

Рекомендації (пункти 2.2 - 2.6) також передбачали особливості юридичного та технічного процесу передачі у власність земель з резервного фонду для задоволення потреб осіб, які мали право на отримання цієї землі.

Аналіз цих особливостей та відмінності земельних прав осіб, які мали право на земельну частку (пай) в процесі розпаювання, та осіб, перелічених у пункті 7 Указу, дає підстави для висновку, що права останніх (при дотриманні інших умов) могли бути поновлені не шляхом визнання права на земельну частку (пай), а шляхом визнання права на земельну ділянку з резервного фонду у розмірі, встановленому рішенням місцевої ради.

Така правова позиція та судова практика підтримана Верховним Судом України (Практика розгляду судами земельних спорів, Вісник Верховного Суду України, №3(37)2003).

Отже, вимоги позивачки, які ґрунтуються на праві новоприйнятого члена КСП отримати землю з резервного фонду, не можуть бути задоволені шляхом визнання за нею права на земельну частку (пай) у розмірі, який визначався для членів КСП станом на час розпаювання у 1995 році.

Крім того, за нині діючи законодавством землі сільськогосподарського призначення, розташовані поза межами населених пунктів, є державною власністю, розпорядником якої є центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи (стаття 122 ЗК). Таким органом наразі є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр).

Позовні вимоги до належного відповідача не заявлялись, до участі у справі Держгеокадастр не залучався.

Факт отримання у 2015 році земельної ділянки площею 1,5 га як працівник соціальної сфери (вчитель) з резервного фонду ОСОБА_1 не заперечує.

Таким чином, колегія суддів вважає недоведеним порушення прав ОСОБА_1 на отримання земельної частки (паю) як члена товариства станом на вересень 1995 року, а також права, як новоприйнятого члена, на отримання земельної частки (паю) з резервного фонду. Отже позов, заявлений ОСОБА_1, окрім того і до неналежного відповідача, задоволенню не підлягає.

При цьому, колегія суддів не може погодитись з посиланнями апелянта на те, що факт її членства в КСП підтверджено показаннями свідків. Як зазначалось вище, факт виконання позивачкою певних трудових обов'язків в КСП (вихователь, вчитель, заступник голови), що підтвердили свідки, не може вважатись достатнім доказом її членства. До того ж ці відомості суперечать записам у трудовій книжці позивачки (а.с. 17-18).

Оскільки основні висновки суду відповідають обставинам справи, вимогам земельного законодавства та не спростовуються доводами апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

…………………………………………………….

Повний текст постанови складено 23 серпня 2018 року