Постанова № 76068504, 23.08.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/3836/16-ц 23.08.2018

Провадження №22-ц/784/1369/18

Єдиний унікальний номер судової справи № 489/3836/16-ц

Провадження № 22-ц/784/1369/18

Доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.

Постанова

іменем України

23 серпня 2018 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Прокопчук Л.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,

за участі: представника позивачів - ОСОБА_2,

- відповідача ОСОБА_3 та її представника - ОСОБА_4,

- представника третьої особи - Інгульського об'єднання управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області - Лененко Ю.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Тихонової Н.С., в приміщені цього суду, повний текст складено 25 червня 2018 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, Державна податкова інспекція в Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби України у Миколаївській області, Територіальна державна інспекція з питань праці в Миколаївській області, про покладення обов'язку подати звіти, нарахувати та сплатити страхові внески,

встановила

В серпні 2016 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулись до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.), який неодноразово уточнювали та обґрунтовували наступним.

ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували з ФОП ОСОБА_3 в трудових відносинах з 29 жовтня 2001 року та з 02 вересня 2002 року, відповідно, обіймаючи посади продавців.

28 квітня 2016 року вони звільнені із займаних посад на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

Звернувшись до органів пенсійного фонду позивачі дізнались, що відповідач не сплатила страхові внески за працівника ОСОБА_7 за грудень 2002 року, січень 2003 року, за період з квітня 2003 року по жовтень 2011 року включно та за листопад 2013 року; за працівника ОСОБА_6 за період з вересня 2002 року по лютий 2003 року включно, за період з квітня 2003 року по жовтень 2011 року включно та за листопад 2013 року.

-2-

Посилаючись на те, що не сплата відповідачем страхових внесків порушує права та законні інтереси щодо зарахування періоду роботи до страхового стажу для призначення пенсії, оскільки до страхового стажу зараховуються лише місяці за які сплачено не нижче розміру мінімального страхового внеску, уточнюючи позовні вимоги, позивачі остаточно просили покласти на відповідача обов'язок подати відповідні звіти про нарахування та сплату страхових внесків в розмірі не нижче мінімального страхового внеску до органів ПФУ та ДПІ ГУ ДФС: стосовно ОСОБА_7 за грудень 2002 року, січень 2003 року, за період з квітня 2003 року по жовтень 2011 року включно та за листопад 2013 року; стосовно ОСОБА_6 за період з вересня 2002 року по лютий 2003 року включно, за період з квітня 2003 року по жовтень 2011 року включно та за листопад 2013 року, а також покласти на відповідача обов'язок нарахувати і сплатити вищевказані страхові внески.

Представник відповідача ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у відзиві на позов заперечувала проти позову та зазначала, що відповідач є приватним підприємцем і інвалідом третьої групи, тому відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнена від сплати єдиного внеску. Крім того, вказаний позивачами спосіб захисту порушеного права, а саме покладення обов'язку сплати заборгованості зі страхових внесків не передбачений чинним законодавством. Відповідач не має заборгованості перед фондами, що підтверджується відповідями відповідних органів. Повноваженнями щодо перевірки правильності і повноти сплати внесків наділені, відповідно до закону, не позивачі, а органи Пенсійного фонду і Державної фіскальної служби, а останні не встановлювали порушень і не застосовували до відповідача жодних санкцій. До того ж, позивачами не доведено, що вони звертались до вищевказаних контролюючих органів з приводу проведення перевірки достовірності відомостей. Відповідач перебувала на спрощеній системі оподаткування, а відповідно до Указу Президента України від 03 липня 1998 року за № 727/98 фізичні особи - підприємці, що сплачують єдиний податок звільняються від обов'язку нараховувати, відраховувати чи перераховувати в державні цільові фонди збори, пов'язані з виплатою заробітної плати працівникам.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 02 травня 2018 року справу прийнято до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволені частково. Ухвалено:

- зобов'язати ФОП ОСОБА_3 подати відповідні звіти про нарахування та сплату страхових внесків, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з січня 2004 року до грудня 2010 року включно та єдиних внесків, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за період з січня 2011 року до жовтня 2011 року включно за найманого працівника ОСОБА_6 в розмірі не нижче мінімального внеску;

- зобов'язати ФОП ОСОБА_3 нарахувати та сплатити страхові внески, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з січня 2004 року до грудня 2010 року включно та єдині внески, передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за період з січня 2011 року до жовтня 2011 року включно за найманого працівника ОСОБА_6 в розмірі не нижче мінімального внеску.

-3-

- зобов'язати ФОП ОСОБА_3 подати відповідні звіти про нарахування та сплату страхових внесків, передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з січня 2004 року до грудня 2010 року включно та єдиних внесків, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за період з січня 2011 року до жовтня 2011 року включно за найманого працівника ОСОБА_7 в розмірі не нижче мінімального внеску;

- зобов'язати ФОП ОСОБА_3 нарахувати та сплатити страхові внески, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з січня 2004 року до грудня 2010 року включно та єдині внески, передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за період з січня 2011 року до жовтня 2011 року включно за найманого працівника ОСОБА_7 в розмірі не нижче мінімального внеску.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі по 1190 грн.20 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що не подача звітів та несплата відповідачем, як працедавцем, страхових внесків (єдиного соціального внеску) за позивачів порушує їх права щодо зарахування періоду роботи з січня 2004 до жовтня 2011 року до страхового стажу для призначення пенсії.

Суд дійшов до висновку, що поновити права необхідно у спосіб заявлений позивачами, який є тотожнім (синонімом) такому способу як «зобов'язання особи вчинити певні дії».

Покладення обов'язку на відповідача подати звіти та нарахувати і сплатити зазначені внески за період до 01 січня 2004 року та за листопад 2013 року суд вважав безпідставним.

Не погодившись з таким рішення суду, ФОП ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила його скасувати та винести постанову про відмову у задоволенні позову.

Скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 276, 277 ЦПК України розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, за відсутності такого клопотання позивача, що позбавило відповідача подати відзив. Крім того, позивачами не наведено норм законодавства, на підставі яких останні звернулися з даним позовом, не надано належних та допустимих доказів несплати страхових внесків, порушення відповідачем вимог Закону України «Про оплату праці», КЗпП України в частині нарахування заробітної плати. При цьому законодавством не передбачено такого способу захисту права, як зобов'язання роботодавця, на якого законом покладено обов'язок утримання обов'язкових платежів, в судовому порядку за позовом застрахованого працівника, який не працює на підприємстві, сплатити ненараховані внески з розміру іншого ніж вказаний у відповідних відомостях, поданих страхувальником до органі ПФУ та за відсутності доказів неправомірності даних, поданих у відомостях. До того ж, судом не зазначено правових підстав зобов'язання роботодавця подати відповідні звіти, відсутні докази звернення позивачів до уповноважених органів з приводу проведення перевірки достовірності відомостей про них як застрахованих осіб, результати такої перевірки відповідача.

Крім того, при винесенні рішення, суд не перевірив строки позовної давності для звернення з даним позовом, які на думку позивача були пропущені без поважних причин.

-4-

Відповідач не мав можливості подати заяву про застосування строків позовної давності, оскільки не був повідомлений належним чином про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посилаючись на безпідставність її доводів, просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 перебували з ФОП ОСОБА_3 в трудових відносинах з 29 жовтня 2001 року та з 02 вересня 2002 року, відповідно, обіймаючи посади продавців. 28 квітня 2016 року позивачів звільнено із займаних посад на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін (а. с. 3,7, 137 - 138, т. 1).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 20 квітня 2000 року, з основним видом діяльності - 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, з реєстраційний номером облікової картки платника податків - НОМЕР_1, що підтверджуються копією виписки. З 01 січня 2012 року відповідач є платником єдиного податку за ставкою 15 % - друга група, що підтверджується копією дублікату свідоцтва (а. с. 43-44, т.1).

З роздруківки «Індивідуальні відомості про застраховану особу» ОСОБА_7 установлено, що відповідачем не сплачувались за неї, як найманого працівника, страхові внески за грудень 2002 року, січень 2003 року, за період з квітня 2003 року по грудень 2003 року, єдиний внесок за період з січня 2011 року по жовтень 2011 року. За період з січня 2004 року до грудня 2010 року відомості відсутні (а. с. 4 - 5, 104-110, т. 1).

З роздруківки «Індивідуальні відомості про застраховану особу» ОСОБА_8 установлено, що відповідачем не сплачувався за неї, як найманого працівника, єдиний внесок за період з січня 2011 року по жовтень 2011 року. За період з вересня 2002 року по лютий 2003 року включно, за період з квітня 2003 року до грудня 2010 року відомості відсутні (а. с. 8-10, 98-103, т. 1). При цьому суд вірно взяв до уваги та послався на ці відомості стосовно ОСОБА_6, оскільки в персональній обліковій картці застрахованої особи ОСОБА_6 використовується постійний індивідуальний ідентифікаційний номер Державного реєстру фізичних осіб - платників податку.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що не подача звітів та несплата відповідачем, як працедавцем страхових внесків (єдиного соціального внеску) за позивачів порушує їх права щодо зарахування періоду роботи з січня 2004 до жовтня 2011 року до страхового стажу для призначення пенсії.

Колегія суддів не з усіма висновками суду першої інстанції погоджується.

Обов'язки відповідача як страхувальника і платника страхових внесків щодо обов'язковості їх сплати, своєчасності сплати, визначення їх розміру, подання звітності, відповідальності за порушення норм законодавства регламентовано нормами ст.20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

-5-

Як свідчать відомості з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів та утриманих податків, з першого кварталу 2004 року по жовтень 2011 року ОСОБА_7 і ОСОБА_6 були регулярно нараховані та виплачені доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, з яких нараховувався та перераховувався в бюджет податок з доходу за основним місцем роботи у СПД з податковим номером НОМЕР_1, який є податковим номером відповідача (а.с. 43, 133-136, т.1). Іншого відповідачем не доведено, хоча, за змістом ст. 116 КЗпП України обов'язок своєчасної виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку законом покладається саме на роботодавця, і саме він повинен довести зазначені обставини, шляхом надання письмових доказів про щомісячну виплату заробітної плати.

Між тим, як встановлено згідно індивідуальних відомостей про застрахованих осіб - ОСОБА_7 та ОСОБА_6, наданих Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області від 29 квітня 2016 року, інформація щодо позивачів за період з січня 2004 року до жовтня 2011 року в реєстрі застрахованих осіб - відсутня. Крім того, за поясненнями УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва від 27 лютого 2017 року стосовно спірного періоду з вересня 2002 року по жовтень 2011 року відповідачем звіти про нарахування страхових внесків (до 01 січня 2004 року - збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, з 01 січня 2011 року - єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) за найманих працівників не подавались, сплата страхових внесків не проводилась (а.с.84-86, т.1).

Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про покладення на ФОП ОСОБА_3 обов'язку подати звіти про нарахування та сплату страхових внесків передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за період з січня 2004 року до грудня 2010 року включно та єдиних внесків, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за період з січня 2011 року до жовтня 2011 року включно в розмірі не нижче мінімального внеску, є вірним.

Такий спосіб захисту прав позивачів узгоджується з п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 5 ЦПК України та є ефективним способом захисту порушеного права позивачів, що вірно констатував суд першої інстанції.

При цьому посилання ФОП ОСОБА_3 на те, що згідно п. 2 Указу Президента України від 03 липня 1998 року за № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малаго підприємництва» вона була звільнена від обов'язку нараховувати, відраховувати чи перераховувати в державні цільові фонди збори, пов'язані з виплатою заробітної плати працівникам, які знаходилися з нею у трудових відношеннях, сплати внесків в державні цільові фонди, не заслуговують на увагу, оскільки цим Указом, відповідач не була звільнення від обов'язку як страхувальник і платник страхових внесків подавати звітності до органі пенсійного фонду щодо найманих працівників.

Саме по собі не звернення позивачів до уповноважених органів з приводу проведення перевірки достовірності відомостей про них як застрахованих осіб, та відсутність результатів такої перевірки, також на думку колегії суддів, не заслуговують на увагу, оскільки не є підставою для відмови у задоволенні зазначених позовних вимог.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в цій частині на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

-6-

Разом з тим, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для покладення на відповідача обов'язку нарахувати і сплатити вищевказані страхові внески за позивачів є передчасними.

Так, з доказів наданих суду апеляційної інстанції, а саме податкового повідомлення №17/149 від 12 грудня 2014 року, квитанцій щодо сплати єдиного податку, податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 1 - 4 квартал 2004 року, 1 квартал 2005 року і 2007 року, слідує, що відповідач за себе і найманих працівників сплачувала єдиний податок, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування.

Отже, як встановлено, відповідач була страхувальником і платником зазначених внесків, проте як платник єдиного податку (у тому числі і за найманих працівників), відповідно до вищезазначеного Указу Президента України була звільнена від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах.

За таких обставини, висновок суду першої інстанції про доведеність підстав покладення на відповідача обов'язку нарахувати і сплатити страхові внески, є необґрунтованим та передчасним.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає скасуванню на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Посилання ФОП ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що суд в порушення вимог ст. ст. 276, 277 ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, чим позбавив її можливості подати відзив та заяву про застосування позовної давності, не заслуговують на увагу.

За змістом п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення є порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Отже, розглянув дану справу, що виникла з трудових відносин, в порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції не порушив вимог ст. ст. 276, 277 ЦПК України.

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що 04 серпня 2016 року відкрито провадження у даній справі, а 25 листопада 2016 року представником відповідача до суду були подані заперечення на позов. При цьому, тривалий розгляд справи (майже два роки) надавав відповідачу достатньо часу подати до суду будь-які заяви і клопотання.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вказували позивачі у запереченні на апеляційну скаргу і таке підтверджується матеріалами справи, про порушення свого права їм стало відомо 29 квітня 2016 року, після отримання від Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області індивідуальних відомостей про застраховану особу, які вони долучили до позовної заяви, а з позовом до суду вони звернулися 02 серпня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

-7-

За змістом апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про вчинення певних дій в інші періоди зазначені в позові, не оскаржувалось, а тому згідно положень ч. 2 ст. 367 ЦПК України в цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалось.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в розмірі 500 грн. кожній.

Керуючись ст. ст. 367, 374 - 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2018 року в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_3 нарахувати та сплатити страхові внески, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з січня 2004 року до грудня 2010 року включно та єдині внески, передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за період з січня 2011 року до жовтня 2011 року включно за найманих працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в розмірі не нижче мінімального внеску скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 500 грн. кожній.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: Л.М. Прокопчук

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 27 серпня 2018 року.