Постанова № 76063409, 22.08.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/586/2018(м)

265/5028/16-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2018 року Єдиний унікальний номер 265/5028/16-ц

Апеляційний суд Донецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткаченко Т.Б.,

суддів - Гаврилової Г.Л., Кочегарової Л.М.,

секретар - Герасимова Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 жовтня 2016 року, у складі судді Козлова Д.О.,

у справі за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_3, ОСОБА_4

про визнання недійсним договору купівлі-продажу, приведення сторін угоди до первинного стану, виселення та зняття з реєстрації,

В с т а н о в и в:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, загальною площею 49,4 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3, в інтересах якого діяв ОСОБА_5, та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Куркчі Г.І., від 09 червня 2015 року, номер в реєстрі 1064; привести сторони по недійсному договору в первісний стан: визнати за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок, загальною площею 49,4 кв.м., житловою площею 38,8 кв.м. по АДРЕСА_1 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 80 000 грн., сплачені за недійним договором купівлі - продажу; зобов'язати ОСОБА_4 виселитися і знятися з реєстрації житлового будинку АДРЕСА_1; стягнути в солідарному порядку з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати.

В мотивування позову зазначила, що вона та відповідач ОСОБА_3 з 29 квітня 2011 року перебувають у зареєстровано шлюбі, під час якого за спільні кошти придбали нежитлове приміщення загальною площею 49,4 кв.м. по АДРЕСА_1, право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_3, а тому зазначене майно належить їм на праві спільній сумісній власності.

Під час знаходження за межами м. Маріуполя у зв'язку із проведенням АТО, ОСОБА_3 без згоди позивача уповноважив свого батька ОСОБА_5 укладати угоди щодо належного йому майна.

ОСОБА_5, діючи на підставі вказаної довіреності, 09 червня 2015 року уклав договір купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 49,4 кв.м. по АДРЕСА_1 за 80000 грн., посвідчений приватним нотаріусом Куркчі Г.І. та зареєстровано в нотаріальному реєстрі № 1064 (далі - договір).

Позивач, як дружина ОСОБА_3 та власник спірного майна, не брала участі в укладенні цієї угоди від 09 червня 2015 року, не надавала згоди на продаж спільно нажитого майно. При укладенні та нотаріальному посвідченні договору купівлі - продажу від 09 червня 2015 року відповідно до вимог ст. 65 СК України, була відсутня її нотаріально завірена згода на продаж спірного майна.

Інформація, передбачена в п. 12 абз. 2 договору про те, що на час укладення договору продавець у зареєстрованому шлюбі не перебуває, не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачем.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 жовтня 2016 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Визнано договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (загальна площа 49,4 кв.м.) по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3, в інтересах якого за довіреністю діяв ОСОБА_5, та ОСОБА_4 9 червня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Куркчі Г.І., реєстр № 1064 від 09 червня 2015 року недійсним.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 (загальна площа - 49,4 кв.м., житлова площа - 38,8 кв.м.).

Зобов'язано ОСОБА_3 сплатити на користь ОСОБА_4 в строк до 31 грудня 2016 року отримані за умовами договору купівлі - продажу від 09 червня 2015 року грошові кошти в сумі 80000 грн.

Зобов'язано ОСОБА_4 протягом 6 місяців з моменту отримання від ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 80000 грн. знятися з реєстраційного обліку з житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, приведення сторін угоди до первинного стану, виселення та зняття з реєстрації закрито.

Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_1, як особа, яка не брала участі у справі, однак суд вирішив питання про її права, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 жовтня 2016 року та відмовити ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в затвердженні мирової угоди між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Зокрема зазначила, що у договорі від 09 червня 2015 року зазначено, що покупець ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 Однак судом не було її залучено до участі, про розгляд даної справи не була повідомлена, оскаржувану ухвалу не отримувала, з текстом мирової угоди не була ознайомлена.

ОСОБА_3 шляхом визнання за ним права власності повернуто не предмет договору, а створений в період спільного проживання об'єкт нерухомості - житловий будинок по АДРЕСА_1, тобто спірне домоволодіння за 80000 грн. (суму проданого нежитлового приміщення). Суд вийшов за межі позовних вимог та без залучення ОСОБА_1 вирішив питання про її права.

Житловий будинок збудовано під час шлюбу та є спільною сумісною власністю. Фактично за спільні кошти під час шлюбу було збудовано будинок загальною площею 49,4 кв.м., житловою площею 38,7 кв.м. з надвірними будівлями; площадкою літ. А, вбиральнею Д-1, металевим парканом №1. Сараї літ. Б-1, В-1, Г-1 переобладнані у літню кухню, гараж, альтанку. Інвентаризаційна оцінка спірного домоволодіння на 2015 рік складає 52 205 грн.

Матеріали справи не містять відомості про те, що позивач разом із ОСОБА_3 придбала спірне нежитлове приміщення, відсутні відомості про укладення шлюбу позивача та ОСОБА_3, дату його реєстрації, а також відомості, які підтверджують її право на спірне нежитлове приміщення. З оскаржуваного судового рішення не вбачається, що позивач претендує на житловий будинок, остання не зазначала спірне майно як предмет спору.

19 грудня 2016 року ОСОБА_3 зареєстрував в реєстрі нерухомості право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та 21 грудня 2016 року продав його ОСОБА_7, матері ОСОБА_4

Вказані дії ОСОБА_4 одноособово здійснив під час переговорів про добровільний поділ майна за участю представників з метою виведення будинку із спільної сумісної власності, фактично продовжуючи володіти спірним будинком, де він проживає та зареєстрований.

Вказані обставини свідчать про зловживання сторонами їх процесуальними правами.

На виконання ст. 360 ЦПК України ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що перед укладенням спірного договору з'ясувалось, що відчужуване нежитлове приміщення ОСОБА_3 придбав у період шлюбу з ОСОБА_8, однак її згода при укладенні договору була відсутня. Про ймовірні негативні наслідки укладення спірного договору без згоди ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 були обізнані. Представник продавця - ОСОБА_5 підтвердив, що нежитлове приміщення було придбано подружжям ОСОБА_3 31 грудня 2014 року в період шлюбу, який на час укладення договору від 09 червня 2015 року не було розірвано.

ОСОБА_4 згодом дізнався про те, що на час укладення спірного договору купівлі - продажу від 09 червня 2015 року в Орджонікідзевському районному суді м. Маріуполя знаходилась позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Спірний договір було укладено без згоди ОСОБА_2 через низьку ціну об'єкта нерухомості, що влаштовувало сторін.

Влітку 2016 року після звернення ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про намір звернення до суду з даним позовом, останній прийшов до висновку про врегулювання спору мирним шляхом.

Судом обґрунтовано не залучено ОСОБА_1 до участі у справі, оскільки вона не є стороною у договорі купівлі-продажу та оскаржуване рішення не впливає на її права, оскільки його наслідком є двостороння реституція.

Умови мирової угоди стосувались прав сторін та предмету позову та не порушували прав інших осіб.

Доводи апеляційної скарги щодо повернення ОСОБА_3 житлового будинку, який було збудовано за спільні кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не відповідають дійсності, оскільки за умовами мирової угоди ОСОБА_3 повернуто нерухоме майно в тому ж стані, в якому його придбав ОСОБА_4 09 червня 2015 року.

В результаті переводу нежитлового приміщення у житловий будинок фактично ніяких будівельних робіт не проводилось, житловий будинок та господарські споруди за спільні кошти не будувались та не переобладнувались, а були побудовані у 1953 році та на час видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 18 грудня 2015 року мали фізичний знос 55% та знаходились у тому ж технічному стані, що і на момент укладення спірного договору від 09 червня 2015 року. Змінилось лише цільове призначення спірного приміщення.

У позові ОСОБА_2 не заперечувала про повернення спільної власності у вигляді житлового будинку. Оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_1 не витрачали грошові кошти на реконструкцію та будівельні роботи (окрім незначних витрат пов'язаних із реєстрацією права власності), фактично ОСОБА_3 поверталось теж саме майно, та ОСОБА_4 не заперечував проти укладення мирової угоди з передбаченими умовами.

Умови морової згоди були виконані сторонами.

Відповідно договору купівлі-продажу від 21 грудня 2016 року, ОСОБА_3 продав ОСОБА_7 спірний житловий будинок за 100000 грн. Відповідно умовам договору, відчуження будинку здійснено з письмовою згодою дружини продавця - ОСОБА_2

На вказаний відзив на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 надала заперечення, в яких зазначила, що доводи ОСОБА_4 щодо наявності згоди ОСОБА_1 на укладення договору, будучи обізнаною про те, що спірне майно було придбано в період шлюбу та без згоди ОСОБА_9 є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, зокрема заявою ОСОБА_5 про те, що відчужуване майно не є спільною сумісною власністю та осіб, які б могли б ставити питання про визнання за ними право власності на відчужуване нежитлове приміщення, у тому числі у відповідності зі ст. ст. 64, 74, 97 СК України не мається. Крім того, представник продавця надав нотаріусу оригінал паспорта власника, в якому штамп про реєстрацію шлюбу був відсутній.

Стан нерухомого майна на час укладення договору купівлі - продажу від 09 червня 2015 року, як нежитлового приміщення, та час укладення мирової угоди, як житлового приміщення, значно відрізняються за технічними характеристиками та вартості, оскільки за час спільного життя з ОСОБА_4, для реконструкції його в житловий будинок останніми проведено будівельні роботи: щодо заміни даху з покриттям із андуліну, придбано та встановлено електричне опалення, проведено стяжку, закладення тріщин, зовнішнє утеплення, виконано ремонт та підключено водопостачання, електропостачання, каналізації, обладнано два санвузлів та ванної кімнати, встановлено стаціонарний камін, виконано зовнішня та внутрішня оздоблення кімнат, зокрема кімнати на другому поверсі, також збудовано гараж, літня кухня, встановлено паркан. Без виконання вказаних робіт неможливо б було отримати декларацію на реконструкцію нежитлового приміщення в жиле. Таким чином, будинок було побудовано в період шлюбу та є спільною сумісною власністю, що підтверджується свідоцтвом про право власності, в якому вказаний об'єкт нерухомості визначено як житловий.

Інші доводи заперечень аналогічні доводам, викладеними в апеляційній скарзі.

На виконання ст. 360 ЦПК України ОСОБА_2 також надала апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1, в якому просила апеляційну скаргу відхилити, оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін. При цьому зазначила, що предметом її позову є нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке на час відчуження було спільно набутим майном подружжя позивача та ОСОБА_10, та було продано останнім не в інтересах сім'ї та без згоди позивача.

Оскаржуване рішення не впливає на права ОСОБА_1, оскільки правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення та не створює юридичні наслідки, окрім двосторонньої реституції.

Повертаючи об'єкт нерухомого майна вже як житловий будинок, фактично ніякої реконструкції приміщень, будівництва або покращення нерухомого майна проведено не було. А тому фактично ОСОБА_3 було повернуто той же об'єкт нерухомого майна.

На адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_3, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. При цьому зазначив, що оскаржувана ухвала прийнята судом з додержанням норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_3 визнає позов ОСОБА_2 та не заперечує проти укладення мирової угоди. Також ОСОБА_3 не заперечував повернення спірного будинку в статусі житлового будинку, оскільки фактичних змін з моменту продажу та до часу повернення будинку не відбулося.

Оскаржувала ухвала, якою затверджена мирова угода вже виконана та спірний будинок 21 грудня 2016 року було відчужено ОСОБА_7

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи.ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своїх відзивах просили розглядати справу в їх відсутності.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_11, які просили апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди, заперечення відповідача ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_12, які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Затверджуючи мирову угоду, суд першої інстанції виходив з того, що сторони дійшли мирного вирішення спору по справі шляхом укладення угоди, яка стосується предмету спору, скріпивши таку угоду своїми підписами.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що з урахуванням змісту мирової угоди, волевиявлення сторін та обставин справи, затвердження мирової угоди не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, тому мирова угода підлягає затвердженню.

З такими висновками апеляційний не може погодитись враховуючи наступне.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 9 червня 2015 року, ОСОБА_3, від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_5, передає у власність, а ОСОБА_4 приймає і зобов'язується оплатити на викладених нижче умовах нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5, 43, 44).

На момент укладення цього договору покупець перебуває у зареєстрованому шлюбі із гр. ОСОБА_1, яка надала згоду на укладення цього договору (п. 1.2) .

Відповідно до заяви ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Маріупольського міського нотаріального округу Куркчи Г.І., ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_4 на купівлю за ціну та на умовах за своїм розсудом нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Також підтвердила, що гроші, які витрачаються її чоловіком на придбання цього майна є їх спільною сумісною власністю. Придбане майно також буде об'єктом спільної сумісної власності як таке, що набувається ними під час шлюбу (а.с.53).

Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 22 вересня 2015 року, проведено реконструкцію нежитлових будівель в житловий будинок та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).

Відповідно до вказаної декларації кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією 52,205 тис. грн., у тому числі: витрати на будівельно-монтажні роботи 32,205 тис. грн. Вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію 52,205 тис.грн. у тому числі: витрати на будівельно-монтажні роботи 32,205 тис.грн.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2015 року, ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.8).

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в установленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметом даного позову є визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 від 09 червня 2015 року недійсним.

Відповідно до положень ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, при визнанні договору недійсним поверненню підлягає саме те майно, що було одержано внаслідок укладення цього договору.

Між тим, зі справи вбачається, що предметом договору купівлі продажу від 09 червня 2015 року є нежитлова будівля АДРЕСА_1, а визнана судом мирова угода, передбачає повернення житлового будинку АДРЕСА_1, що є порушення вимог ст. 175 ЦПК України, в редакцій закону від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, чинній на час ухвалення оскаржуваної ухвали.

На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, що призвело до порушення норм процесуального права, що виявилось у передачі у власність ОСОБА_3 спірного житлового будинку, який не був предметом договору купівлі -продажу від 09 червня 2015 року.

Заперечення ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_12 з приводу того, що фактичних змін, будівельних робіт не виконувалось, спростовуються декларацією про готовність об'єкта до експлуатації від 22 вересня 2015 року.

Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, в редакцій закону від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, чинній на час ухвалення оскаржуваної ухвали, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо сторони уклали мирову угоду і вона визнана судом (п. 5).

Аналогічні положення містяться в п. 5 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, в редакції закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VШ.

Відповідно до ст. 175 ЦПК України, в редакції в редакцій закону від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, чинній на час ухвалення оскаржуваної ухвали, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету позову.

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При цьому затвердження судом мирової угоди, якою вирішується питання переходу права власності, передбачає необхідність з'ясування чи можливий такий перехід від однієї особи до іншої, чи не буде порушено право інших осіб та чи відсутні інші перешкоди для визнання такої угоди.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України, в редакції закону від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, чинній на час виникнення спірних правовідносин та визнання мирової угоди, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

.

Аналогічні положення містяться в ст. 12 ЦПК України, в редакції закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VШ, відповідно до яких, суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Виходячи з положень ст. 119 ЦПК України, в редакції закону від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, чинній на час виникнення спірних правовідносин, саме позивач, звертаючись до суду з позовом, визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідно до положень ст. ст. 33, 34, 35, 130 ЦПК України, в редакції закону від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, чинній на час виникнення спірних правовідносин та визнання мирової у попередньому судовому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі. На будь-якій стадії судового розгляду за клопотанням позивача, можливо залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача, а також вступ третіх осіб, якщо рішення в справі може вплинути на їх права та обов'язки.

Таким чином, на суд покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, суд має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

З матеріалів справи вбачається, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було розірвано на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 28 квітня 2016 року ( справа № 265/2199/16-ц) (а.с.103).

Після набрання чинності оскаржуваної ухвали суду про визнання мирової угоди, ОСОБА_3 19 грудня 2016 року зареєстрував право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Никоненко Т.В., реєстровий № 1295, ОСОБА_7, матері відповідача ОСОБА_4 (а.с.131,134).

Повертаючи за умовами мирової угоди ОСОБА_3 житловий будинок, який було придбано ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в період шлюбу, та який є спільною сумісною власністю подружжя, суд не залучив останню до участі у справі, та не з'ясував питання, чи не суперечать закону умови мирової угоди та чи не порушують права ОСОБА_1, оскільки фактично цим судовим вона була позбавлена права власності на майно, набуте в період шлюбу.

Визнана судом мирова угода не відповідає обставинам справи.

На викладене суд першої інстанції уваги не звернув, та затверджуючи мирову угоду між сторонами, не перевірив належним чином суб'єктний склад даної справи, що призвело до порушення прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1

Приймаючи судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, суд порушив норми процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для подальшого розгляду.

При цьому апеляційний суд наголошує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення «Пономарьов проти України», право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява N 52854/99, п. 52, ECHR 2003-X).

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року №11-рп/2007 визначено, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, основоположною метою та завданням перегляду справи судом апеляційної інстанції є усунення порушень норм матеріального та процесуального права суду першої інстанції, виправлення серйозних судових помилок та захист порушених прав.

На підставі викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що на виконання ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 18 жовтня 2016 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Г.Л.Гаврилова

Л.М.Кочегарова

Повний текст постанови складено 27 серпня 2018 року.

Суддя Т.Б.Ткаченко