Рішення № 76055223, 09.08.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 серпня 2018 р. Справа № 0240/2168/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк А.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко А.В.

представника позивача: Антощука В.Д., Сироїжко Т.Г.

представника відповідача: Козлачкової Ю.В., Зінківської О.М., Шаталюка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку (загального або спрощеного) позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Приватного підприємства "Будівельник - А" (21007, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 79, кв. 2)

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7)

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося приватне підприємство «Будівельник - А» (далі - ПП «Будівельник - А», позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 27.04.2018 по 23.05.2018 відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку приватного підприємства «Будівельник - А» з питань дотримання податкового, валютного законодавства, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За результатами проведеної перевірки складено відповідний акт № 2389/1401/31415124 від 30.05.2018, яким зафіксовано порушення позивачем вимог чинного законодавства. На підставі акта перевірки № 2389/1401/31415124 від 30.05.2018 відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення № 0005501401 від 22.06.2018, податкове повідомлення - рішення № 0005521401 від 22.06.2018 та податкове повідомлення - рішення № 0005571401 від 22.06.2018.

Вказані податкові повідомлення - рішення позивач вважає протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Ухвалою від 10.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

25.07.2018 на адресу суду від представника позивача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ДФС у Вінницькій області просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Свою позицію мотивує тим, що в порушення п.п. 14.1.257 п. 14.1. ст.14 п.44.1, п.44.2 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст.134 Податкового Кодексу України ПП «Будівельник - А» не віднесено доходи по безоплатно отриманих виробничих запасах (будівельні матеріалів) на загальну суму 6 177 284 грн.; в порушення п. 198.5 ст.198 ПК України ПП «Будівельник - А» не нараховано податкові зобов'язання з вартості матеріалів, використаних не в господарській діяльності підприємства, що призвело до заниження податкових зобов'язань на загальну суму 2 169381 грн. Крім того, занижено інші операційні витрати на вартість матеріалів, які фактично не використовувались в виконанні робіт задокументованих в актах виконаних робіт (форма КБ-2в) але списані з балансу підприємства на загальну суму 12 571 465 грн.

На переконання відповідача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є правомірними, а відтак не підлягають скасуванню.

30.07.2018 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач зазначає, що відзив відповідача не містить спростувань змісту позовної заяви, а фактично наводить окремі факти, що висвітлені в акті перевірки.

Ухвалою від 03.08.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представники позивача в судовому засіданні 09.08.2018 позовні вимоги підтримали та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні 09.08.2018 проти позовних вимог заперечували, посилаючись на обставини, викладені в наданому до суду відзиві, та зазначили, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

На підставі наказу ГУ ДФС у Вінницькій області від 11.04.2018 № 2099 проведена планова виїзна документальна перевірка ПП «Будівельник - А» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

За результатами проведеної перевірки складено відповідний акт № 2389/1401/31415124 від 30.05.2018.

Відповідно до висновків акта під час перевірки встановлено, зокрема, порушення ПП «Будівельник - А»:

п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст.ст. 1-9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», а саме заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 1111911 грн., в т. ч.: за 2015 рік - 55836 грн., за 2016 рік - 641881 грн., за 2017 рік - 414194 грн., в т.ч. за І квартал 2017 року - 15656 грн., за II квартал 2017 року - 226738 грн., III квартал 2017 року - 56525 грн., IV квартал 2017 року - 115275 гри.;

п. 198.1., п. 198.2. п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п. 199.1 ст. 199, п. 201.1 ст. 201 ПК України, а саме заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 всього у сумі 3771350 грн., в т. ч. за березень 2015 року на 46049 грн., травень 2015 року на 353 грн., червень 2015 року на 38809 грн., серпень 2015 року на 1830 грн., жовтень 2015 року на 22511 грн., листопад 2015 року на 11605 грн., грудень 2015 року на 285797 грн., лютий 2016 року на 13782 грн., березень 2016 року на 116661 грн., квітень 2016 року на 1013645 грн., червень 2016 року на 96793 грн., липень 2016 року на 79569 грн., серпень 2016 року на 37745 грн., вересень 2016 року на 564239 грн., жовтень 20016 року на 138275 грн., листопад 2016 року на 30971 грн., грудень 2016 року на 265912 грн., березень 2017 року на 84421 грн., квітень 2017 року на 101846 грн., червень 2017 року на 489758 грн., серпень 2017 року на 129701 грн., вересень 2017 року на 325498 грн., жовтень 2017 року на 159511 грн., грудень 2017 року на 624350 грн.;

п. 198.5 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 120-1.2 ст. 120-1 ПК України, а саме відсутність виписки та реєстрації податкових накладних.

На підставі акта перевірки 22.06.2018 контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення № 0005501401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в загальному розмірі 1375930 грн., з них 1111911 грн. податкового зобов'язання та 264019 грн. штрафні (фінансові санкції); № 0005521401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в загальному розмірі 4651185 грн., з них 3720948 грн. податкового зобов'язання та 930237 грн. штрафні (фінансові санкції); № 0005571401, яким застосовано штраф на загальну суму 721557 грн. за платежем податок на додану вартість.

Не погодившись з висновками акта перевірки, вважаючи їх безпідставними, а податкові повідомлення-рішення, що прийняті на підставі висновків акта перевірки, - протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України. Зокрема ПК України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1 ст. 1 ПК України).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

В свою чергу, відповідно до п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст. 198 ПК України). А згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

З огляду на зазначені положення ПК України витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської діяльності є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Підставою для висновків акта перевірки про порушення позивачем норм податкового законодавства слугували, зокрема, обставини щодо господарських взаємовідносин ПП «Будівельник - А» із контрагентами-постачальниками товарів: ПП «Вінниця Трейд» та ФОП Джога В.В., які, на думку контролюючого органу, не були реальними та не відображені в бухгалтерському та податковому обліку, оскільки на думку відповідача не підтверджено походження товару, фактичне переміщення (транспортування) придбаного товару - будівельних матеріалів.

У зв'язку з цим, на переконання відповідача, не можливо підтвердити поставку будівельних матеріалів ПП «Вінниця Трейд» на ПП «Будівельник - А» за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 в сумі 4422700,07 грн. та поставку будівельних матеріалів ФОП Джога В.В. на ПП «Будівельник - А» за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 в сумі 1754583,42 грн. Відповідач робить висновок, що будівельні матеріали одержані не від вказаних контрагентів, а позивачем сформовано актив за рахунок надходження запасів з джерела невідомого походження, тому дані будівельні матеріали є безоплатно отриманими.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем ПДВ в сумі 1235456 грн. віднесено до податкового кредиту без підтвердження факту проведення господарських операцій, неможливості ідентифікувати товар, первинне введення в обіг (первинний продаж) якого не підтверджується фактом (законним джерелом) реального походження цих товарів (відсутнє дійсне формування активу) у попередніх ланках ланцюга нереальних господарських операціях при взаємовідносинах із ПП «Вінниця Трейд» та ФОП Джогою В.В.

При цьому, нереальність здійснення господарських операцій обґрунтовується податковою інформацією баз даних підсистеми «Аналітична система» інтегрованої інформаційної системи ДФС «Податковий блок», Єдиного реєстру податкових накладних, в тому числі у розрізі номенклатури товару, що була використана під час перевірки відносно постачальників позивача, відповідно до якої контрагенти не подають жодних звітів та декларацій, встановлено відсутність трудових ресурсів, технічних ресурсів, в зв'язку з чим первинні документи податкового обліку позивача податковий орган не визнав первинними в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Надаючи оцінку висновкам контролюючого органу щодо відсутності реального здійснення фінансово - господарських взаємовідносин між ПП «Будівельник - А» із контрагентами-постачальниками товарів: ПП «Вінниця Трейд» та ФОП Джога В.В., суд враховував таке.

Встановлено, що між ПП «Будівельник - А» та ПП «Вінниця Трейд» укладені договори № 23-10-15 від 23.10.2015 та № 30-03-17 від 30.03.2017, відповідно до яких ПП «Вінниця Трейд» -Продавець зобов'язується передати у власність Покупця Товар, найменування (асортимент) Товару, його кількість, ціна, загальна вартість, строки поставки узгоджуються Сторонами і вказуються у рахунках, які є невід'ємною частиною Договору. В Договорах також зазначено, що поставка Товару - відвантаження і надання Товару у розпорядження Покупця (одержувача) відбувається на умовах CPT склад покупця, якщо інше не обумовлено додатково. Ціна Товару визначається на базі діючого прайс-листа Покупця Сума Договорів складає 500000 грн. кожний.

Крім того, встановлено, що між ПП «Будівельник - А» та ФОП Джогою В.В. укладені договори № ДВ-24/03/1 від 24.03.2016 та №13/11/01 від 13.11.2015, відповідно до яких ФОП Джога В.В. - Постачальник зобов'язується передати Товар у власність Покупця, який зобов'язується прийняти даний товар і оплатити його вартість на умовах, передбачених договором. Умови поставки: шляхом само вивозу за рахунок Покупця.

На підтвердження виконання умов вказаних Договорів позивачем до перевірки надано видаткові накладні, податкові накладні, в яких чітко визначено сторону та продавця, найменування товару, кількість, ціна за одиницю, загальна вартість без та з ПДВ; платіжні доручення, а також оборотні відомості про рух коштів на рахунках ПП «Будівельник - А», які підтверджують факт отримання від ПП «Вінниця Трейд» та ФОП Джоги відповідних будівельних матеріалів, що належним чином відображено за даними бухгалтерського та податкового обліку позивача.

На переконання відповідача, нереальність взаємовідносин між ПП «Будівельник - А» та вказаними контрагентами підтверджується наявною щодо цих контрагентів податковою інформацію та розбіжностями в податкових зобов'язаннях. Зокрема, в акті перевірки зазначено, що згідно даних інформаційних систем ДФС України зафіксовано відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення задекларованих позивачем господарських операцій (основних фондів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів), відсутність суб'єктів господарювання за їх місцезнаходженнями.

Поряд із цим суд вважає за необхідне зазначити, що податкова інформація не може бути єдиним джерелом одержання даних для формування висновків про порушення платником, що перевіряється, вимог податкового законодавства.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки (виконання робіт, надання послуг); податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, обов'язкові реквізити.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків. Для правильного вирішення спору встановленню, також, підлягає факт реальності поставки товару із з'ясуванням, зокрема, обставин щодо правосуб'єктності сторін господарського договору, можливості реальної поставки тощо. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 ПК України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Позивач не зобов'язаний займатися вивченням податків всіх обставин можливостей здійснення господарських операцій його контрагентами постачальниками товарів (робіт, послуг). При укладені договорів головним для суб'єкта господарювання є предмет договору, цінова політика, строки та спосіб доставки (виконання) предмету договору, розрахунки по договору (угоді), а також реєстрація постачальника як суб'єкта господарювання та допоміжна інформація про реєстрацію платником податку на додану вартість у органах податкової служби. Тому відповідач не має права наполягати на отримані додаткової інформації позивачем від його контрагентів - постачальників товарів (робіт, послуг).

Варто також зазначити, що порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному суб'єкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість. Факт порушення контрагентом може мати податкові наслідки для платника, лише якщо податкова служба доведе, що платник діяв без достатньої обачливості і обережності, та йому мало бути відомо про порушення контрагента, або його діяльність спрямована на отримання податкової вигоди при операціях переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби мають викладатися в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. При цьому, в акті відсутні факти, які свідчили б про те, що зміст договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів. Зазначені договори спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, та відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства.

Позивач, суб'єкти господарювання, з якими у позивача виникли господарські відносини, мали реальну ділову мету, що пов'язана зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Висновки ревізора, викладені в акті перевірки, щодо незабезпечення контрагентами належної кількості працюючих, відсутності виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини та матеріалів для здійснення основного виду діяльності та у зв'язку із неподанням балансу підприємства відсутність будь-якої інформації про основні кошти, наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства не спростовують реальності виконання господарських операцій.

Що стосується посилання відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних постачання товару, то згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

В свою чергу, сама по собі відсутність ТТН або заповнення не всіх її розділів не є достатнім аргументом, який доводить нереальність господарської операції. Наявність або відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням або порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Таким чином, відсутність ТТН не спростовує факту здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентами.

Крім того, варто зазначити, що ТТН не можна вважати первинним документом, що підтверджує факт придбання товарів, а є документом, що засвідчує факт перевезення. Така думка узгоджується з позицією ВАСУ (справа № К/800/63317/14 від 06.04.2016), де Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників) та не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку витрат та податкового кредиту. При цьому, ТТН не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Як встановлено судом, перевезення Товару відбувалося шляхом самовивозу за рахунок ПП «Будівельник - А» транспортним засобом, який переданий підприємству відповідно до укладених договорів позички.

Статтею 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За правилами ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вже зазначалось вище, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Виконання в повному обсязі умов укладених договорів позивачем з контрагентами підтверджується первинними документами.

В свою чергу відповідачем не надано доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами у судовому порядку нікчемними, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.

Крім того, необхідне зазначити, що платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

В даному випадку господарські угоди між позивачем та контрагентами були реально виконані сторонами, кожна оподаткована господарська операція належним чином оформлена та виконана.

Враховуючи вищевикладене, висновки акта перевірки щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій позивача з ПП «Вінниця Трейд», ФОП Джогою В.В. є необґрунтованими.

Надаючи оцінку висновкам акта перевірки про включення до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) витрат по списанню будівельних матеріалів, які не підтверджені первинними документами, суд виходив з такого.

Так, на стор. 25-27 акта перевірки зазначено, що «на порушення п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1, п. 134.1 ст. 134 ПК України, ст. 1, ст. 9 Закону №996, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року за №27/4248 (далі - Стандарт №16), Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва» підприємством до складу собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) включено витрати по списанню будівельних матеріалів, які не підтверджені первинними документами. Таким чином підприємством завищено собівартість реалізованих послуг (Д-т рах. 791 К-т J&. 903) за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 по даних бухгалтерського обліку та відповідно, в звітах про фінансові результати (форма №2) на загальну суму 12 571 465 грн».

Зазначений висновок в акті перевірки, на переконання суду, є необґрунтований, оскільки позивачем відповідно до вимог Закону №996, Положення №88, Стандарту №16, наказів облікову політику підприємства на 2015-2017 роки, придбані будівельні матеріалові загальну суму 43 779 838 грн (в тому числі 12 571 465 грн), які підтверджено відповідники накладними. Крім того, використання (списання) будівельних матеріалів на витраті» з відповідним відображенням за даними бухгалтерського обліку, позивачем проведено виключено на підставі актів на списання в яких зазначено назву будівельних об'єктів/робіт на які їх спрямовано, що підтверджується реєстром актів на списання будівельних матеріалів на загальну суму 43 779 838 грн.

Вказані обставини взагалі не досліджувались в ході проведення перевірки та, як наслідок не знайшли свого відображення в акті.

Крім того, як слідує з акта перевірки (стор.30-37), підставою для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за 2015-2017 роки в загальній сумі . 2514294 грн (2015 рік - 344 912 грн, 2016 рік - 726 268 грн, 2017 рік - 1443114 грн) є, на думку відповідача, списання (використання) будівельних матеріалів на витрати не пов'язаних з господарською діяльність на загальну суму 12 404 879 грн.

При цьому, відповідач посилається на норму п. 198.5 статті 198 ПК України, відповідно до якої платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи 1 призначаються для їх використання або починають використовуватися:

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих ,і необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків,

передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Вищевказане, на думку відповідача, слідує з аналізу рахунків, оборотно-сальдових відомостей по рахунках бухгалтерського обліку 36 «Розрахунки з покупцями» в розрізі (субрахунків, 31 «Поточні рахунки» з субрахунками, 10 «Основні засоби», 634 «Податкове зобов'язання», які перевірені суцільним способом, актів приймання виконаних робіт, товарно-транспортних накладних, первинних документів по банку, податкових накладних, інших необхідних документів, які перевірено вибірковим способом.

Слід відмітити, що відповідачем застосовано різний спосіб перевірки, а саме: перевірку відображення собівартості реалізованих (товарів, робіт, послуг) за даними бухгалтерського обліку за 2015-2017 роки проведено - суцільним способом, а перевірку актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), які складені між позивачем та замовником ремонтно-будівельних робіт (форми КБ-2в), за період 2015-2017 роки, при цьому висновок відповідача ґрунтується на співставленні які складені між позивачем та замовниками ремонтно-будівельних робіт - вибірковим методом показників зазначених документів.

Контролюючим органом в ході перевірки не взято до уваги всі акти приймання виконаних будівельних робіт (Форма КБ-2в) за 2015-2017 роки, які належним чином відображено за даними бухгалтерського обліку позивача.

Як приклад, контролюючим органом за 2015 рік не взято до уваги акти приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) по капітальному ремонту сільського клубу в с. Пултівці на суму 142 368,00 грн, по встановленню бордюрів на суму 70 000,0 грн., та інші. Аналізуючи зміст викладеного в акті перевірки (стор.30-37), а саме інформації про списання матеріалів згідно актів виконаних робіт в розрізі кварталів за 2015-2017 роки, інформації про списання матеріалів за даними бухгалтерського обліку на собівартість і реалізованих робіт і послуг слідує, що Відповідач дійшов до помилкового висновку про завищення витрат внаслідок безпідставно проведеного порівняння зазначених інформації про списання матеріалів згідно даних бухгалтерського обліку за 2015-2017 роки (43 779838,00 грн) та актів приймання виконаних робіт за 2015-2017 роки (31 374 959,48 грн).

Однак, варто зазначити, що відповідно до п. 5 Стандарт №16, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно з нормами п. 11 Стандарту 16 слідує, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Пунктом 12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №18 «Будівельні контракти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2001, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2001 за №433/5624 (далі - Стандарт №18) передбачено, що витрати за будівельним контрактом включають витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням даного контракту та загальновиробничі витрати.

Пунктом 13 Стандарту №18 визначено, що До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з виконанням будівельного контракту, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати (включаючи вартість виконаних субпідрядниками робіт) згідно з Стандартом № 16.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

За приписами ч. 1 ст. 11 Закону №996 підприємства зобов'язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення №88), господарські операції відображаються у бухгалтерському регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

За приписами норм п. 2.2 Положення №88 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування обробки . інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі, первинні документи).

Враховуючи вище зазначені норми законодавства слідує, що фінансова та бухгалтерська звітність підприємств (в тому числі собівартість реалізованих робіт та послуг) формується на підставі регістрів бухгалтерського обліку, які в свою чергу формуються на підставі первинних бухгалтерських документів.

В акті перевірки відсутні записи щодо встановлених порушень бухгалтерського обліку в частині безпідставного (без наявності відповідного первинного документа) відображення інформації по рахунках бухгалтерського обліку №209, №221, №231, №26, №281, №3721, №631 та відповідно віднесення відповідних витрат на субрахунок №903 «Собівартість реалізованих робіт та послуг».

Так, відповідно до даних бухгалтерського обліку підприємства за 2015- 2017 роки по субрахунку №903 відображено собівартість реалізованих робіт (списання будівельних матеріалів) на загальну суму 43 545 265,13 грн ( 2015 рік - 6442629,0 грн, 2016 рік - 18 530 385,89 грн, 2017 рік - 18 572 250,74 грн).

Зазначена сума витрат в повній мірі документально підтверджена відповідними приходними накладними та 468-ми актами на списання, в яких чітко визначено підстави для списання (із зазначенням об'єктів будівництва, на які використано відповідні будівельні матеріали).

Відповідачем в жодному випадку не спростовано використання будівельних матеріалів на об'єкти будівництва, які зазначені в актах на списання (шляхом проведення контрольних обмірів, обстеження об'єктів будівництва), що призводить до безпідставного висновку контролюючого органу про використання будівельних матеріалів на загальну суму 12 404 879,0 грн (які включені до загальної суми витрат в розмірі 43 545 265,13 грн за 2015-2017 роки) на витрати не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Визначення відповідачем собівартості реалізованих робіт за 2015-2017 роки лише на підставі будівельних матеріалів, які включені до актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) є неправомірним та суперечить вимогам п.п. 5, 11 Стандарту №16, п.п. 12, 13 Стандарту №18, ч. 1,3 ст. 9, ч. 1 ст. 11 Закону №996, в частині порядку формування регістрів бухгалтерського обліку та фінансової звітності Позивача впродовж 2015-2017 років.

Крім того, формування позивачем актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) проводилося відповідно до вимог Правил визначення вартості будівництва ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України від 05,07.2013 №293 (далі ДСТУ Б Д. 1.1 -1:2013) та Настанов щодо визначення прямих витрат у вартості будівництва (ДСТУ- Н Б.Д. 1.1 -2:2013), затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України від 27.08.2013 №405 (далі ДСТУ-Н Б Д.1.1-2:2013).

Так, зокрема, враховуючи те, що всіма без виключення будівельними контрактами (договорами), які товариство уклало із замовниками будівництва впродовж 2015-2017 років визначено вид договірної ціни, як тверда, при формуванні актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та довідок про вартість виконаних робіт (форма КБ-3), позивач дотримувався вимог п. 6.4.3 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013, яким передбачено, що за твердої договірної ціни взаєморозрахунки проводяться на підставі виконаних робіт та їх вартості, визначеної в договірній ціні.

Відповідно до вимог п. 3.15 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 договірна ціна - це кошторис, яким визначається вартість робіт, узгоджена сторонами (замовником та підрядником) та обумовлена в договорі підряду.

Крім того, відповідно до вимог п. 6.3.2.2 ДСТУ Б Д. 1.1-1:2013 твердий кошторис (тверда договірна ціна) встановлюється незмінним на весь обсяг будівництва з наданням виконавцем робіт гарантій в тому числі фінансових, щодо реалізації проектних рішень в установлені строки за фіксовану ціну.

Враховуючи вищезазначене, формування позивачем актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в) при твердій договірній ціні з урахуванням фактичний витрат було б порушенням вимог п. 6.4.3 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013.

З огляду на зазначене, вартість будівельних матеріалів, які визначені кошторисом відповідного об'єкта будівництва не є підставою для відображення фактичних витрату. Позивача за даними бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а є лише лімітом, коштів, в межах яких замовники будівництва мають право відшкодувати витрати підрядника.

Як наслідок висновок відповідача про використання позивачем будівельних матеріалів на цілі, не пов'язані з господарською діяльністю та як наслідок завищення витрат на суму 12 404 879,00 грн і збільшення контролюючим органом податкових зобов'язань з ПДВ у за 2015-2017 роки в загальній сумі 2514294,00 грн та застосування штрафних санкцій в сумі 930237,00 грн є протиправним.

Відтак, висновки контролюючого органу про необхідність складання та реєстрацію податкових накладних на матеріали, які списані по завищенню собівартості послуг, та нарахування ПДВ по умовному продажу під час перевірки є помилковими.

З огляду на викладене податкове повідомлення рішення № 0005571401 про нарахування штрафу на загальну суму 721557 грн. за платежем податок на додану вартість є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень. Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно, беручи до уваги положення частини першої статті 139 КАС України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області від 22.06.2018 року № 0005501401, № 0005521401 та № 0005571401.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Будівельник А" 101230,08 грн (сто одна тисяча двісті тридцять гривень вісім копійок) судового збору, що був сплачений при зверненні до суду за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області.

Позивач: Приватне підприємство "Будівельник - А" (21007, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 79, кв. 2, код ЄДРПОУ 31415124)

Відповідач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7, код ЄДРПОУ 39402165)

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Копію рішення у повному обсязі виготовлено: 20.08.2018

Суддя Чернюк Алла Юріївна