Ухвала суду № 76053125, 07.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 310/2431/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №310/2431/17 Головуючий в 1 інст. Кошева О.А.

Провадження №11-кп/778/1061/18 Доповідач в 2 інст. Дадашева С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в складі:

головуючого Дадашевої С.В.,

суддів Гончара О.С., Тютюник М.С.,

при секретарі Школяр К.П.,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Краснодон Луганської області, громадянина України, з неповною вищою освітою, одруженого, працюючого водієм-інкасатором-охоронцем в ПАТ КБ «ПриватБанк», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, та проживає за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

за участю прокурора Просвєтова Є.М.,

захисника - адвоката Волкова І.М.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

ВСТАНОВИЛА:

прокурор Бердянської місцевої прокуратури Сушко В.М. та представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_5 звернулись до суду апеляційної інстанції з апеляційними скаргами на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 лютого 2018 року, яким ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч.2 ст.286 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 (три) роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта в розмірі1055 гривень 52 копійки; з Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 7150 гривень; з ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди 95000 (дев'яносто п'ять тисяч) гривень.

Вирішена доля речових доказів у кримінальному провадженні.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи обставини провадження, доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_2, просить вищевказаний вирок суду першої інстанції відносно останнього скасувати, в частині призначеного покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 за ч.2 ст.286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що, на його думку, судом при ухваленні вироку неправильно прийнято рішення про звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст.ст.75, 76 КК України, оскільки останній вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого настала смерть людини. Також зазначає, що судом повною мірою не враховано думку потерпілої ОСОБА_6 про необхідність призначення обвинуваченому покарання, пов'язаного з реальним позбавленням волі, оскільки останній не покаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні, збитки не відшкодував.

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_5, не оспорюючи обставини провадження, доведеність вини та кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_2, просить вищевказаний вирок суду першої інстанції відносно останнього скасувати в частині цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення моральної шкоди у розмірі 95000 гривень, та ухвалити в цій частині новий вирок, яким у задоволенні вищезазначених позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 95000 гривень, оскільки жодних доказів про моральні страждання позивача до суду надано не було та матеріали провадження не містять розрахунку моральної шкоди, завданої потерпілій. Крім того, апелянт вважає, що оскільки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та страхова компанія «Кредо» добровільно та в повному обсязі здійснили виплати, якими повністю покрили збитки позивача, зазначені в позовній заяві останньої, а тому деліктне зобов'язання між потерпілою та особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі ст.599 ЦК України - виконанням, проведеним належним чином. Також апелянт звертає увагу на те, що судом першої інстанції не враховано, що на час звернення до суду із позовом потерпілій, яка 1986 року народження, виповнилося вже 32 роки, тобто вона є повнолітньою та працездатною особою. Будь-яких доказів про те, що потерпіла у 32 роки перебувала на утриманні у бабусі, остання до суду не надавала. Таким чином, апелянт вважає, що відсутні достовірні докази того, що в даному випадку мали місце дії ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», якими позивачу спричинена моральна шкода, у зв'язку з чим, законних підстав для задоволення позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди не вбачається, а тому у задоволенні таких вимог позивача необхідно було відмовити. На думку апелянта, суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення вищезазначеного питання, допустив однобічність та неповноту судового розгляду, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам провадження, у зв'язку з чим, рішення суду підлягає скасуванню.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник обвинуваченого - адвокат Волков І.М. просить залишити зазначену апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду без змін.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за те, що він 28 лютого 2017 року приблизно об 11 годині 22 хвилини, в світлу пору доби, в м.Бердянськ, Запорізької області, керуючи технічно справним вантажним малотонажним інкасаторським фургоном «Volkswagen Transporter Kasten», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався в житловій зоні будинку №100 пр.Східного та зупинився в проїзді вздовж вказаного будинку навпроти магазину «Обжора». Під час здійснення посадки інкасатора та охоронця до інкасаторського фургона «Volkswagen Transporter Kasten» реєстраційний номер НОМЕР_1, до передньої частини фургона наближалась пішохід ОСОБА_7, яка, рухаючись у зустрічному напрямку обійшла фургон з правого боку та зайшла на задню частину фургона, продовжуючи рух у напрямку проїзду між будинками №100 та №94.

Обвинувачений ОСОБА_8, маючи об'єктивну можливість постійно бачити пішохода ОСОБА_7, яка наближалась до фургона «Volkswagen Transporter Kasten» реєстраційний номер НОМЕР_1, спостерігати за її діями та напрямком руху, порушив вимоги пунктів 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, та перед початком руху заднім ходом не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та для забезпечення безпеки руху, не звернувся за допомогою до інших осіб, внаслідок чого почав рух заднім ходом у попутному напрямку з пішоходом ОСОБА_7 та скоїв наїзд на неї задньою частиною керованого ним транспортного засобу.

В результаті наїзду пішохід ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, з якими її було доставлено до КУ БМР «Бердянське територіальне медичне об'єднання», де в той же день від отриманих тілесних ушкоджень настала її смерть від тупої поєднаної травми голови, тулуба, тазу і кінцівок з переломами кісток скелета, що призвела до розвитку травматичного шоку.

Всі ушкодження, виявлені при дослідженні трупа прижиттєві, утворилися одночасно, або в швидкій послідовності один за одним, незадовго до надходження в стаціонар, від дії тупих предметів зі значною силою, перебувають в прямому причинному зв'язку зі смертю, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Садна в області лоба ліворуч і праворуч, крововилив в м'які тканини лобової області, садно на правій і лівій кистях і в області правого колінного суглоба, рана на передній поверхні лівого колінного суглоба і передньої поверхні правої гомілки, крововилив в м'які тканини лобової області - утворилися від дії тупих предметів з переважаючою травмуючою поверхнею в описані області.

Множинні переломи ребер: непрямі переломи праворуч - 1-9 по середній ключичній лінії і 2-10 по лінії лопатки ліворуч, 5-8 по передній пахвовій лінії; ліворуч локальні (розгинальні) - 2-10 по біляхребетній лінії - утворилися від дії тупого предмета в область лівої задньобокової поверхні грудної клітини, і сплющення її в напрямі зліва направо.

Закриті поперечні переломи лівих сідничної і лобкової кісток утворилися від дії тупого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею в область лівої половини кісток тазу.

Усі тілесні ушкодження у потерпілої в сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, і знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку із смертю потерпілої.

Всі тілесні ушкодження у потерпілої утворилися за механізмом тупої травми. Індивідуалізуючі властивості травмуючого предмета (предметів) в цих ушкодженнях не відобразилися.

Враховуючи вищевикладене, характер ушкоджень, масивність травми, слід вважати, що весь комплекс ушкоджень, виявлених при дослідженні трупа міг утворитися в умовах ДТП, при дії конструкції транспортного засобу в задньо-бокову поверхню тулуба з подальшим відкиданням тіла на дорожнє покриття і наїзду на тіло між колесами з подальшим вдавленням тулуба між конструкцією автомашини і дорожнім покриттям.

Судячи з розташування і характеру крововиливів в м'які тканини задньої поверхні грудної клітини і правої сідниці, найімовірніше мало місце зіткнення транспортного засобу, кузовного типу, що рухався, з пішоходом.

Водій автомобіля «Фольксваген Транспортер», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 повинен був діяти згідно з вимогами пп. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України.

Технічна можливість водія автомобіля «Фольксваген Транспортер», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 залежала від виконання ним вимог пп. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України.

Невідповідність дій обвинуваченого ОСОБА_2 вимогам п. 10.1 Правил дорожнього руху, який передбачає, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, а також п. 10.9 Правил дорожнього руху, який передбачає, що під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб - з технічної точки зору, перебуває в причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.

Заслухавши доповідь судді; прокурора із запереченнями стосовно доводів та вимог апеляційних скарг; обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг та вважали вирок суду законним та обґрунтованим; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає, що останні не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство зобов'язує суд дослідити усі докази у провадженні (які відповідають вимогам ст.84 КПК України) та надати ним відповідну оцінку у вироку, за винятком процесуальної процедури, передбаченої ч.3 ст.349 КПК України.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції цих вимог закону дотримався при розгляді даного провадження і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у вчинені вищевказаного правопорушення при викладених у вироку обставинах, правильно встановив фактичні обставини справи і правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України.

Доведеність вини й кваліфікація дій обвинуваченого ніким з учасників провадження не оспорюється.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд призначив у відповідності з положеннями Загальної частини КК України - у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинене ним кримінальне правопорушення. При цьому суд врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, працює, за місцем проживання та роботи характеризується виключно позитивно, його відношення до вчиненого злочину, а також думку потерпілої, яка не наполягала на суворому покаранні. Обставами, що пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, а також фактичних обставин кримінального провадження, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність призначення ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України.

Враховуючи, що вчинене правопорушення відноситься до необережних, приймаючи до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_2, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, працює, наявність обставин, що пом'якшують покарання, а саме: щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю злочину, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов правильного висновку щодо можливості застосування положень ст.ст.75, 76 КК України, та звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, на думку колегії суддів, правильність вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався вимог ст.65 КК України, і підстав для скасування вироку в частині призначеного покарання не вбачає.

Що стосується доводів представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив вимоги потерпілої про стягнення моральної шкоди в розмірі 95000 гривень, то колегія суддів вважає також безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до вимог ч.2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її зазнала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з положеннями ч.1 ст.1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до положень п.9 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином врахував те, що потерпілій була спричинена моральна шкода, яка полягає в глибоких моральних та душевних стражданнях, пов'язаних із втратою близької людини, через загибель якої потерпіла зазнала психологічне потрясіння, та обґрунтовано стягнув з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», працівником якого був ОСОБА_2, моральну шкоду на користь потерпілої, яка відповідає вимогам розумності та справедливості, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Обставини, на які посилається представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в апеляційній скарзі, про те, що Банком добровільно сплачено потерпілій матеріальну шкоду в сумі 8000 грн, а страховою компанією - 7 150 грн, не вказує на незаконність стягнення з Банку завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди.

Те, що на час смерті ОСОБА_7 потерпіла ОСОБА_6 вже досягла повноліття, не свідчить про те, остання не зазнала моральних страждань унаслідок загибелі її бабусі, яка в певний період часу фактично замінила їй матір та до досягнення потерпілою повноліття була її опікуном.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства повно, всебічно та об'єктивно дослідив всі обставини провадження, і ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке належним чином вмотивував.

Підстав для зменшення суми, яка підлягає стягненню з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь потерпілої, колегія суддів не вбачає.

Порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

апеляційні скарги прокурора Бердянської місцевої прокуратури Сушка В.М. та представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 27 лютого 2018 року, яким ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч.2 ст.286 КК України, - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.

Судді:

Дадашева С.В. Гончар О.С. Тютюник М.С.