Постанова № 76052883, 21.08.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/632/2018(м)

237/4329/17

Суддя-доповідач Гаврилова Г.Л.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

Іменем України

Єдиний унікальний номер 237/4329/17

Номер провадження 22-ц/775/632/2018(м)

21серпня 2018 року місто Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.

суддів -Ткаченко Т.Б., Пономарьової О.М.

за участю секретаря - Єфремової О.В.

сторони:

позивач -ОСОБА_2,

відповідачі -ОСОБА_3,ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Волноваської місцевої прокуратурина ухвалу Мар'їнського районного суду Донецької області від 11 травня 2018 року, у складі судді Ліпчанського С.М.,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Мар'їнського районного суду Донецької області з позовною заявою про стягнення боргу.Позовні вимоги мотивовані тим, що 15 липня 2013 року ОСОБА_2, в якості позики було передано ОСОБА_3 грошові кошти 22 000 грн. ОСОБА_3 зобов'язалась повернути грошові кошти в строк до 31 грудня 2015 року. 01 січня 2017 року ОСОБА_2, в якості позики було передано ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 40 000 грн. ОСОБА_4 зобов'язались повернути грошові кошти в строк до 31 грудня 2017 року. Відповідачі взяті на себе зобов'язання не виконали, грошові кошти не повернули, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідачів суми боргу.

До суду першої інстанції сторонами було надано мирову угоду, просили суд затвердити її в редакції, укладеній між сторонами.

Ухвалою Мар'їнського районного суду Донецької області від 11 травня 2018 рокузадоволено заяву про затвердження мирової угоди по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу.Затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 , в редакції поданій до суду. Провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу закрито. Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на земельні ділянки загальною площею 4,9373 га та 0,2181 га, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастрові номери НОМЕР_1 та НОМЕР_2, розташовані на території Новоселидівської с/р, Мар'їнського району. Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,1 га, яка призначена для веденняособистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_3, розташована на території Новоселидівської с/р, Мар'їнського району, Донецької області. Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 5,76 га, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер НОМЕР_4, розташована на території Новоселидівськоїсісльськоїради, Мар'їнського району, Донецька область. Визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,1 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_5, яка розташована на території Новоселидівської с/р, Мар'їнський району, Донецької області.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, Волноваська місцева прокуратура, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Мар'їнського районного суду Донецької області від 11травня 2018 рокускасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги з посиланням на ч.1,5 ст. 175 ЦПК України (в редакції 2004 року), зазначає, що ОСОБА_2 звернулась з позовною заявою про стягнення боргу. Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, що виступає предметом спору. Затверджуючи мирову угоду укладену, між сторонами, суд визнав перехід права власності на нерухоме майно, що не було предметом спору і не заявлялось у позовній заяві. Затверджуючи мирову угоду, суд першої інстанції не врахував положення п.п. «б» п.15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, внаслідок чого незаконно здійснено відчуження земельної ділянки для ведення товарно сільськогосподарського виробництва в рахунок погашення боргу. З посилання на ч.1-2 ст.14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» № 899-IV від 05 червня 2003 року, зазначає, що вказане положення стосується обміну рівноцінних за цільовим призначенням земельних ділянок (саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) в межах єдиного масиву цих земель. Тобто, обмін земельних ділянок товарного сільськогосподарського призначення повинен відповідати ст. 14 Закону № 899-IV та здійснюватися у формі договору міни, який укладається відповідно до вимог Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України. Законодавець не закріпив у ЗК України чи інших законах України порядок міни земельних часток (паїв) в інших випадках. Отже, аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому ст. 14 Закону № 899-IV.

Сторони, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи до суду не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутністю. ( а.с. 69-73)

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення прокурора Полторацьку Т.Є., яка просила апеляційну скаргу задовольнити, дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам не відповідає.

Згідно зі статями 4, 28 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За положенням статті 5 ЦПК України,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичнихосіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до п. 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду" № 5 від 12 червня 2009 року, з метою врегулювання спору до судового розгляду суди мають з'ясовувати: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду. Зазначені процесуальні дії можуть бути вчинені лише в позовному провадженні та повинні здійснюватися не формально; суди мають вживати дієві заходи для примирення сторін та врегулювання спору до судового розгляду, зберігаючи при цьому об'єктивність і неупередженість. Закриваючи провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову чи визнанням укладеної між сторонами мирової угоди, суди повинні враховувати положення статей 174, 175 ЦПК( у редакції 2004 року) та до ухвалення відповідного судового рішення роз'яснювати сторонам наслідки вчинення відповідних процесуальних дій.

На підставі ч. 1, 2 ст. 207 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

За змістом вказаної статті мирова угода - це складена сторонами з урахуванням інтересів усіх заінтересованих осіб, що беруть участь у справі, угода, яка визнається судом лише після встановлення законності й обґрунтованості її умов, а також з'ясування думки усіх заінтересованих осіб щодо можливості її визнання. Метою такої угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов'язані зі спірними правовідносинами.

Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд (частина 5 статті207 ЦПК України).

Із змісту уточнюючої позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачівОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми боргу (а.с.5-6).

Отже, між сторонами виникли правовідносини з приводу повернення грошових коштів, отриманих на підставі договору займу та сааме наведені обставини становили предмет спору, і саме така позовна вимога булла первинною, питання щодо визнання права власності на земельні ділянки не було предметом розгляду суду.

Затверджуючи мирову угоду сторін, суд першої інстанції виходив з того, що дії сторін відповідають закону, не порушують прав та інтересів інших осіб.

Такі висновки суду не ґрунтуються на законі. Фактично судовим рішенням було узаконено договір міни земельних ділянок, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Згідно з п. 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається:а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельнихділяноквласникамземельнихчасток (паїв)», зокремастаттею 14 передбачено, що у разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться в середині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянкусамостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву. Обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників відповідно до закону та посвідчується нотаріально. Пунктом 2 Прикінцевих положень цього Закону зобовязано Кабінет Міністрів України розробити рекомендації щодо обміну земельними ділянками, одержаними власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

На реалізацію цієї норми Закону Наказом Державного комітетуУкраїни по земельних ресурсах від 17 листопада 2003 року № 288 було затверджено рекомендації щодо обміну земельними ділянками, згідно підпунктів 3, 5 яких власник земельної ділянки, яка знаходиться в середині єдиного масиву, що використовується спільновласниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, звертається усно або письмово до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву, на яку він бажає обміняти свою земельну ділянку, із пропозицією укласти договір міни земельних ділянок. Оскільки обмін земельними ділянками здійснюється за згодою їх власників, то у разі відхилення пропозиції укласти договір міни земельних ділянок власник земельноїділянки, який виявив бажання її обміняти, має право звернутись із зазначеною вище пропозицією до власника іншої земельної ділянки на межі цього або іншого масиву.

Отже аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що обміненими можуть бути тільки земельні ділянки за схемою «пай на пай».

До таких висновків дійшов і Верховний Суд України в постановах від 5 листопада 2014 року та 11 лютого 2015 року та від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що дії сторін відповідають закону, не порушують прав та інтересів інших осіб необґрунтовані.

Крім того, за змістом позовних вимог, предметом спору є стягнення боргових коштів із самостійними вимогами до різних відповідачів.

Відповідно до ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Заявлені ОСОБА_2 позовні вимоги не пов'язані між собою підставою виникнення зобов'язань, оскільки виникають із різних правочинів та не мають пов'язаних між собою доказів. А тому, об'єднання в даному випадку позовних вимог суперечить принципу пропорційності у цивільному процесі.

За таких обставин, судове рішення, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381,382 ЦПК України колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

апеляційну скаргу Волноваської місцевої прокуратуризадовольнити.

Ухвалу Мар'їнського районного суду Донецької області від 11травня 2018 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 23 серпня 2018 року.

Головуючий Гаврилова Г.Л.

Судді Ткаченко Т.Б.

Пономарьова О.М.