Постанова № 76051542, 15.08.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/9323/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

15 серпня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., ОСОБА_1

при секретарі ПИЛИП Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/9323/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 8 лютого 2017 року, головуючий суддя Придачук О.А., -

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» датованою 31.08.2016 заявою, яка надійшла до Ужгородського міськрайонного суду 09.09.2016, звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним. За договором про надання особистого кредиту від 30.11.2015 № 490948803 ПАТ «Альфа-Банк» надало ОСОБА_2 кредит у сумі 24370,01 грн на строк до 01.12.2018.

Банк свої зобов’язання виконав, надав кредит, тоді як позичальник свої порушив і спричинив виникнення заборгованості, яка станом на 01.08.2016 складалася з боргу за кредитом у розмірі 23229,45 грн і за відсотками у розмірі 3857,80 грн, крім того, за порушення зобов’язань позичальнику нараховано штраф розміром у 800,00 грн.

Посилаючись на ці обставини, на право вимагати дострокового повернення боргу, позивач просив стягнути на його користь із відповідача заборгованість за договором про надання особистого кредиту від 30.11.2015 № 490948803, яка на 01.08.2016 становить 27887,25 грн і складається із заборгованості за кредитом у розмірі 23229,45 грн, за відсотками у розмірі 3857,80 грн, а також штрафу в розмірі 800,00 грн. Судові витрати просив покласти на відповідача.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 08.02.2017 у позові відмовлено.

Позивач ПАТ «Альфа-Банк» рішення суду оскаржив, вважає його незаконним та необґрунтованим. Посилається на те, що між сторонами виник спір із кредитного договору, відповідач свої зобов’язання за ним порушив, спричинив борг, підстави виникнення і розмір якого доведені розрахунком боргу та не спростовані відповідачем. Суд не дослідив надані позивачем докази та не з’ясував усіх обставин справи, а тому дійшов невірних висновків. Сторона просить рішення суду першої інстанції скасувати, позов – задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: позивача ПАТ «Альфа-Банк» – ОСОБА_3, яка апеляцію підтримала, відповідача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_4, який скаргу не визнав, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

Особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов’язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, відповідально, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, ст. 20 ч. 1 ЦК України (норми матеріального права в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ст.ст. 10, 11, 27, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції, ст.ст. 12, 13, 44, 76-81 цього Кодексу в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи).

Встановлено, що 30.11.2015 позивач ПАТ «Альфа-Банк» уклав із відповідачем ОСОБА_2 договір про надання особистого кредиту № 490948803, за яким надав кредит у сумі 24370,01 грн на строк до 01.12.2018 зі сплатою за користування коштами 39,9% річних, цього дня ОСОБА_2 підписав Анкету-заяву про акцепт пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», оферту, акцепт на укладання договору та графік платежів за ним (а.с. 4-16). Матеріали справи не містять доказів щодо будь-яких заперечень, зауважень з боку позичальника стосовно факту укладення договору, щодо нерозуміння його умов, порушення його прав при укладанні договору тощо.

Позивач додав до позовної заяви копію Анкети-заяви, оферти, акцепту та графіку платежів неналежної якості. Відповідач подав заперечення на позов, які за своїм змістом зводяться до того, що позивач не надав належних доказів щодо надання кредиту, та, водночас, про відсутність доказів щодо виконання банком зобов’язань за угодою, а відтак і доказів наявності у відповідача боргу перед позивачем (а.с. 47-48).

Ґрунтуючись на таких обставинах, суд встановив у рішенні факт укладання договору щодо надання кредиту у сумі 24370,01 грн і одночасно з цим погодився з доводами відповідача та ухвалив рішення, яким відмовив у позові передусім із тих мотивів, що суду не були надані докази належної якості щодо умов договору, а також належні докази видачі кредиту (а.с. 50-53).

Однак, такий висновок суду передчасний, помилковий і не відповідає вимогам закону щодо всебічності, об’єктивності та повноти оцінки доказів і матеріалів справи в їх сукупності та взаємозв’язку.

Відповідно до положень ст. 10 ч. 4, ст. 160 ч. 2 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції, суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, зокрема, попереджує сторони про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом; головуючий керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. Норми ЦПК України в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи, ці питання регулюють аналогічно (ст. 12 ч. 5, ст. 214 ч. 2).

Рішення суду є законним, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, всебічно, повно та об’єктивно дослідив наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв’язку, виклав відповідні мотиви в судовому рішенні (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України).

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі; якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу (ст. 64 ЦПК України в редакції, що була чинною до 15.12.2017). На час розгляду справи судом першої інстанції у ній поряд із документами договору неналежної якості були й інші матеріали, зокрема, розрахунок боргу із відображенням відповідного руху коштів (а.с. 22), а також довідка про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту на реструктуризацію (рефінансування) заборгованості по кредитній картці (а.с. 8), якість яких є прийнятною. Матеріали справи та наявні документи саме в сукупності та взаємозв’язку вказували на небезпідставність по суті доводів позивача про укладання кредитного договору, видачу коштів та користування позичальником ними.

Суд, маючи певний сумнів щодо окремих письмових доказів, не скористався процесуальними можливостями, що випливають із положень ст.ст. 64, 93 та інших норм ЦПК України у відповідній редакції, щодо подання та огляду письмового доказу в оригіналі чи одержання його належної копії. Натомість суд поза контекстом спірних правовідносин та наявністю інших доказів і матеріалів, не давши таким належної оцінки, обмежився лише констатацією щодо відсутності доказів належної якості щодо умов договору, а також належних доказів (первинних бухгалтерських документів) щодо видачі кредиту. Таке залишення поза оцінкою по суті розрахунку боргу та довідки про умови рефінансування боргу, штучне виокремлення інших, неналежної якості документів, стосовно вказаних документів за одночасної констатації факту укладення договору, за конкретними умовами, що мають місце в справі, порушило принципи всебічності, повноти та об’єктивності оцінки доказів і призвело до суперечливих і хибних висновків.

Тим часом, із наявних на час апеляційного розгляду справи документів договору, оглянутих апеляційним судом у судових засіданнях 21.02.2018 і 15.08.2018 за участю представника відповідача адвоката ОСОБА_4 в оригіналі, копії яких приєднано до справи (а.с. 88-105) і наявність яких була доведена до відома відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні 13.06.2018, випливає, що договір про надання особистого кредиту від 30.11.2015 № 490948803 був укладений банком із позичальником ґрунтуючись на кредитно-зобов’язальних відносинах сторін, що виникли раніше.

Так, із виписки по рахунку кредитної картки «Debit Gold MaserCard» за період з 01.12.2015 по 20.02.2018, меморіальних ордерів від 01.12.2015 № 21052 і № 21053 у сукупності з поясненнями представника позивача ОСОБА_3 випливає, що указаний кредитний договір був укладений у порядку рефінансування боргових зобов’язань ОСОБА_2 за раніше укладеним договором, борг за яким у сумі 24370,01 грн був трансформований у новий кредит, а 01.12.2015 окрім фактичного надання ОСОБА_2 кредиту в цій сумі з нього була утримана пеня за прострочену раніше заборгованість у сумі 159,78 грн (а.с. 88-90). Понад те, 30.11.2015 ОСОБА_2 сам клопотав перед банком про укладання вказаного кредитного договору з метою рефінансування боргу в сумі 24370,01 грн, що виник за договором від 27.01.2014 № 2119852 (а.с. 101), що відповідає й змісту довідки про умови такого рефінансування, яка є частиною нового договору (а.с. 8, 97).

Таким чином, відповідний кредит має певною мірою відмінні від звичайних підстави та умови його надання, кредит був наданий фактично, що підтверджується документально та узгоджується з даними розрахунку боргу (а.с. 22). З розрахунку випливає, що позичальник частково виконував свої зобов’язання за договором, сплативши 23.12.2015 на погашення боргу 1172,00 грн і 01.03.2016 – 2575,00 грн, чим окрім документального оформлення правовідносин із кредитором визнав їх і своїми діями. Інших платежів у періоді з 30.11.2015 по 01.08.2016 позичальник не здійснював.

Наведені факти і обставини підтверджуються наявними доказами та матеріалами справи, узгоджуються між собою і стороною відповідача не спростовані. Міркування відповідача про начебто відсутність доказів надання кредиту, про який ідеться, безпідставні, а його правова позиція в справі необґрунтована та суперечлива. Відповідач своїми підписами у документах договору засвідчив про свою повну обізнаність і згоду з умовами договору, а за обставинами справи про його необізнаність з умовами кредитування в порядку рефінансування боргу не йдеться.

Отже, сторони вільно здійснили своє волевиявлення та уклали кредитний договір, яким, серед іншого, замінили первісне зобов’язання новим зобов’язанням між ними (ст. 202, ст. 203 ч.ч. 1, 3, 4, 5, ст. 205 ч.ч. 1, 2, ст. 207 ч.ч. 1, 2, ст. 208 ч. 1 п.п. 2, 4, ст. 604 ч. 2, ст.ст. 626-628, 633, 634, 638-640, ст. 1055 ч. 1 ЦК України). Правомірність правочину презюмується, договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.ст. 204, 629 ЦК України). Позичальник безперешкодно реалізував свої цивільні права, що випливають із кредитного договору, відтак, несе і цивільні обов’язки, які кореспондуються із цими правами.

Відповідно до ст.ст. 11-14, 509, 525, 526, 549, 550, 611, 612, 614, 622-625, 1050, 1054 ЦК України, цивільні права та обов’язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов’язаний повернути борг кредитору, а останній вправі вимагати стягнення боргу включно зі штрафними санкціями з боржника; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Позичальник порушив свої зобов’язання і спричинив виникнення боргу, що його станом на 01.08.2016 кредитор у розрахунку визначив у сумі 27887,25 грн, де заборгованість: за кредитом – 23229,45 грн, за відсотками – 3857,80 грн, а також штраф – 800,00 грн, який був нарахований відповідно до п. 11. Акцепту, де в разі прострочення платежу на строк до 4-х календарних днів за відповідне порушення передбачений штраф у розмірі 50,00 грн, а в разі прострочення платежу на 5 і більше календарних днів додатково нараховується штраф у сумі 150,00 грн, кредитор нарахував чотири штрафи по 200,00 грн кожен за несплату коштів у періоді з 01.04.2016 по 01.08.2016.

Розпоряджаючись своїми цивільними та процесуальними правами на свій розсуд, ОСОБА_2 факти укладання кредитного договору, отримання коштів, часткового виконання договору, виникнення боргу за договором і виникнення у кредитора права на стягнення боргу та неустойки, розрахунок та розмір боргу, його елементи, пред’явлені до стягнення, встановленим процесуальним порядком не спростовував по суті, не подавав своїх доказів на заперечення відповідних доводів кредитора. Не подавалися відповідні докази й на стадії апеляційного провадження в справі. Отже, позичальник не довів відсутності своєї вини у порушенні зобов’язання, не спростував підстав позову та доводів, якими мотивувалися вимоги про стягнення боргу.

Суд першої інстанції відмовив у позові через його недоведеність із указаних вище підстав. Таку відмову в позові не можна визнати обґрунтованою і законною. Суд залишив поза увагою наявні в справі докази і матеріали та не діяв відповідно до цивільного процесуального закону з метою повного, об’єктивного і всебічного розгляду справи, чим позбавив себе можливості встановити її дійсні обставини. Саме чинність наразі кредитного договору, укладеного в порядку рефінансування боргу, його обов’язковість для сторін, наявність неспростованого боргу є визначальними у конкретному контексті обставинами, що мають значення в справі.

За таких обставин, позов слід визнати доведеним, правова позиція кредитора боржником установленим порядком не спростована, а рішення суду першої інстанції про відмову в позові із наведених у рішенні підстав не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України.

Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 ЦПК України, апеляцію позивача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити, стягнувши на користь банку з позичальника заборгованість за кредитним договором.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 8 лютого 2017 року скасувати, позов Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити, стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», код ЄДРПОУ 23494714, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, борг за кредитним договором від 30.11.2015 № 490948806 у сумі 27887,25 грн (двадцять сім тисяч вісімсот вісімдесят сім гривень 25 коп.), з яких 23229,45 грн – заборгованість за кредитом, 3857,80 грн – заборгованість за відсотками, 800,00 грн – штраф.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» 2893,80 грн у рахунок відшкодування витрат із оплати судового збору, де 1378,00 грн – судові витрати, понесені у зв’язку з розглядом справи в суді першої інстанції, 1515,80 грн – судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 23 серпня 2018 року.

Судді