Рішення № 76050595, 22.08.2018, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу

г Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

Справа № 213/773/18

Номер провадження 2/213/681/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2018 року Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Нестеренка О.М.,

секретар судового засідання – Ладухіна І.С.,

за участю представника відповідача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за затримання розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою та просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 24.10.2010 по 30.04.2011 у розмірі 24 605,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював з 25.06.1976 до 13.05.1983 – електрослюсарем, з 13.05.1983 по 02.12.1988 та з 18.07.1994 по 13.04.2010 – машиністом млина ОСОБА_3 «Інгулецький ГЗК», звільнений був 13.04.2010 за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію по ст.38 КЗпП України. Вже після спливу певного часу, він дізнався про те, що при звільненні підприємство зобов’язано було виплатити йому одноразову допомогу при звільненні, яку йому не була виплачена, в зв’язку з чим він у 2016 році звертався до суду з позовною заявою та просив стягнути з Відповідача на його користь одноразову вихідну допомогу в розмірі 6908,04 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2010 по 24.10.2010 у розмірі 24 081,92 грн. та 10 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, спричиненої неправильною виплатою вихідної допомоги.

Рішенням Інгулецького районного суду від 05.12.2017 заявлені ним позовні вимоги було задоволено частково – стягнуто з відповідач на його користь 6908,04 грн. недоплаченої вихідної допомоги, 16229,12 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.04.2010 по 24.10.2010 та 1 000 грн. моральної шкоди. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.02.2018 рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Позивач вважає, що в зв’язку із порушенням відповідачем строку виплати вихідної допомоги, у нього відповідно до ст.116, 117 КЗпП України виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за новий період - з 24.10.2010 по 30.04.2011 в сумі 24605 гривень 44 копійки. Таку суму позивач визначив, виходячи із того, що його середньоденна заробітна плата становила 130 грн. 88 коп. (16 грн. 36 коп. за годину при 8 годинному робочому дні). За період з 24.10.2010 по 30.04.2011, що становить, як зазначив позивач, 188 днів, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 24 605,44 грн. (130,88 грн. х 188 днів). Цю суму позивач і просив стягнути з відповідача.

Відповідач в установлений нормами ЦПК України строк надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги Позивача про стягнення середнього заробітку за затримку при розрахунку є необгрунтованими та не підлягають задоволенню. При цьому посилається на те, що підставою для звернення Позивача до суду зазначено факт невиплати йому вихідної допомоги, яка була стягнута в судовому порядку раніше. Ця обставина не відповідає дійсності, оскільки 29.03.2018 заступником начальника Інгулецького ВДВС м. Кривого Рогу була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та 17.04.2018 винесена постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, на підставі якої сума боргу з урахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій в загальній сумі 26 829,88 грн. була перерахована Відповідачем в повній мірі 19.04.2018, що підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_1.

Тому Відповідач вважає, що оскільки є рішення суду, що набрало законної сили, яке ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то, у відповідності до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України є підстави для закриття провадження у справі.

Крім того вважає, що оскілки суд в рішенні від 05.12.2017 визначив часткову суму стягуваного середнього заробітку за час затримки розрахунку - 16 229,12 грн. замість 24 081,91 грн., як просив стягнути Позивач, тому Позивач позбавлений права повторного звернення до суду з вимогою щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в зв’язку з невиплатою вихідної допомоги при звільненні.

Окрім того, представник Відповідача звернув увагу суду на той факт, що різниця між розміром вихідної допомоги та розміром середнього заробітку за час затримки при розрахунку повинна відповідати принципам співмірності і істотності суми заборгованості порівняно з середнім заробітком, при цьому послався на відповідний висновок ВСУ, який був закріплений в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 23.12.2015, тобто вважає доцільним застосувати принцип співмірності між заявленою сумою та сумою невиплаченої вихідної допомоги.

Також відповідач вважає, що позивачем невірно розраховано період затримки розрахунку в кількості 188 календарних днів, тому він не може бути взятий судом до уваги, оскільки за період з 24.10.2010 по 30.04.2011 кількість робочих днів склала 131 день. Таким чином, враховуючи, що середньоденна заробітна плата Позивача складає 130,88 грн., то середній заробіток за час затримки розрахунку становить 17 145,28 грн. (131 день х 130,88 грн.). Надаваючи саме такий розрахунок, представник відповідача посилається на те, що механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана дана виплата.

Належним чином повідомлений позивач в судове засідання не з’явився, просив справу розглядати без його участі /а.с.25/.

Представник Відповідача проти позову заперечувала, підтримала позицію ОСОБА_3 «ІнГЗК», викладену у відзиві на позовну заяву, та просила суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Вислухавши думку представників сторін, дослідивши надані сторонами письмові докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку, провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.

Згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніш наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи викладене, суд вважає, що, оскільки позивачу не були виплачені всі належі йому суми у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Також суд враховує, що Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.02.2018 рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 05.12.2017 у справі № 213/1840/16-ц, яким було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «Інгулецький ГЗК» про стягнення невиплаченої вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, залишено в силі /а.с.18-20/.

Дане рішення набрало законної сили, звернуто до виконання та виконано, що підтверджується наданою Відповідачем копією платіжного доручення від 19.04.2018 за № НОМЕР_1 на суму 26829,88 грн., з якого вбачається, що отримувачем коштів є Інгулецький відділ ДВС, а призначенням коштів є оплата заборгованості на підставі виконавчого листа Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу по справі № 213/1840/16-ц на користь ОСОБА_2 у розмірі 24137,16 грн., виконавчий збір – 2413,72 грн. та виконавчі витрати – 279,00 грн. /а.с.43/.

Зазначеним рішенням суду, яке було залишено в силі судом апеляційної інстанції, встановлено, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені нормою КЗпП України строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, в тому числі і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За приписами ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому суд зауважує, що відповідно до рішення ЄСПЛ «Brumarescu v. Romania» від 28.11.1999, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою – домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (справа «Ryabykh v. Russia» від 24 липня 2003 року).

Отже, Постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.12.2017 у справі №213/1176/16-ц, має преюдиційне значення для даної справи.

Відповідно до ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до положення ч.1 ст.13 ППК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а саме про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.10.2010 по 30.04.2011.

Механізм здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки його виплати визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Згідно з цією постановою під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплати.

Згідно п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати при нарахуванні виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Відповідно до довідки - розрахунку, наданої Позивачем, середньогодинна тарифна ставка становить 16,36 грн. (3796,33 грн. / 232,0 год.) /а.с.16/.

З довідки вбачається, що за період з грудня 2009 року по січень 2010 року включно при 8-годинному робочому дні заробітна плата Позивача склала 3796,33 грн. Тобто, середньоденна заробітна плата Позивача за два останні місяці перед звільненням (грудень 2009 - січень 2010 року) становила 130 грн. 88 коп. (16,36 грн. за годину при 8 годинному робочому дні).

Суд вважає, що саме цей показник слід враховувати при обчисленні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Водночас, суд вважає слушною думку представника Відповідача про те, що Позивачем невірно зазначено кількість днів в періоді, за який ним заявлено вимогу. Так, в період з 24.10.2010 по 30.04.2011 кількість робочих днів склала 131 день, в зв’язку з чим суд не може погодитись із розрахунком розміру середнього заробітку, наведеним представником позивача в сумі 24605,44 грн., та вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку становить 17145 грн. 28 коп. (130,88 грн. х 131 день).

Таким чином, позовні вимоги Позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а отже, враховуючи, що Позивач звільнений від сплати судового збору, він підлягає стягненню з Відповідача в дохід держави в розмірі 704,80 грн., оскільки такий розмір судового збору є мінімальним у справах майнового характеру.

Керуючись ст.ст.97, 116, 117 КЗпП України, ст.2 Закону України «Про оплату праці», ст.ст.2-5, 9 Закону України «Про колективні договори і угоди», ст.ст.81, 141, 228-229, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення середнього заробітку за затримання розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримання розрахунку при звільненні за період з 24 жовтня 2010 року по 30 квітня 2011 року в сумі 17 145 (сімнадцять тисяч сто сорок п’ять) гривень 28 копійок.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» судовий збір на користь держави в сумі 704 гривні 80 копійок.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Дніпропетровської області через Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо скаргу не подано, або якщо апеляційну скаргу подано, то після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не скасовано.

Інформація щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований та мешкає за адресою: 50102, АДРЕСА_1;

Відповідач: ОСОБА_3 «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» - код ЄДРПОУ 00190905, 50102, м. Кривий Ріг, вул. Рудна, 47.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошена в судовому засіданні 22.08.2018.

Повне рішення складено та підписано 23.08.2018.

Суддя О.М. Нестеренко