Постанова № 76045936, 22.08.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 525/780/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1891/18Головуючий у 1-й інстанції Лисенко Н. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Прядкіна О.В.,

суддів: Бутенко С.Б., Хіль Л.М.,

секретаря Лимар О.М.,

за участі: представників : позивача – ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_4

на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської обалсті від 23 травня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Лисенко Н.В. в смт. Велика Багачка, Полтавської області зі складанням повного тексту судового рішення 01 червня 2018 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про захист прав споживача, визнання несправедливими та недійсними п. 7.1. кредитного договору від 20 серпня 2007 року, зобов'язання зробити перерахунок розміру обов'язкового щомісячного платежу по кредиту та перерахунок суми боргових зобов'язань за кредитним договором ,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом.

Уточнивши позовні вимоги, просив визнати порушеним право споживача фінансових послуг на проведення Банком переддоговірної роботи в письмовій формі, право споживача на інформацію про істотні умови договору, на інформацію про ціну договору, визнати несправедливими та недійсними умови п.7.1 кредитного договору щодо сплати позивачем на користь відповідача винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту щомісячного в період сплати з дати укладення кредитного договору № PLOKGK00000077 від 20 червня 2007 року, щодо видачі відповідачем кредиту в сумі 5347,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку передбачених п.п.2.1.3, 2.1.7 кредитного договору № PLOKGK00000077 від 20 червня 2007 року, абзацу 3 (три) п.7.1 вказаного договору щодо розміру щомісячного платежу по кредиту в сумі 293,14 доларів США в зв'язку із застосуванням відсоткової ставки, що не відповідає умовам кредитного договору.

Просив зобов'язати відповідача зробити перерахунок розміру обов'язкового щомісячного платежу по кредиту з урахуванням відсоткової ставки, передбаченої за умовою п.1.1 кредитного договору на рівні 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом з дати укладення кредитного договору № PLOKGK00000077 від 20 червня 2007 року та перерахунок суми боргових зобов'язань ОСОБА_4 за вказаним кредитним договором з урахуванням недійсності положень про видачу кредиту на страхові платежі та стягнення винагороди за надання фінансового інструменту станом на дату винесення рішення.

В обгрунтування позовних вимог зазначав, що 20 червня 2007 року між ним та ЗАТ КБ "Приватбанк" був укладений кредитний договір № PLOKGK00000077, відповідно до умов якого ЗАТ КБ "Приватбанк" зобов'язався надати позивачу кредит на споживчі цілі (купівлю квартири та сплату страхових платежів) у виді простої кредитної лінії в розмірі 30197,00 доларів США з терміном повернення до 18 червня 2027 року. Вважає, що зміст кредитного договору не визначає, який саме обсяг послуг в себе включає платіж щодо додаткової щомісячної плати по кредиту (винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до даного договору п.7.1 Кредитного договору), а також вказує, що відповідач не провів з ним переддоговірну роботу в письмовій формі при укладенні спірного договору - не склав обов'язкового додатку у виді графіку погашення кредиту, і користуючись необізнаністю позивача в галузі фінансів, як наслідок, положення ОСОБА_5 про отримання позивачем кредиту в сумі винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту є недійсним.

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської обалсті від 23 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено за безпідставністю вимог.

Рішення оскаржила ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_4, в апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з таких підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20 червня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № PLOKGK00000077.

Відповідно до п. 7.1 ОСОБА_5 зобов'язується надати Позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу Банку на строк з 20 червня 2007 року по 18 червня 2027 року включно, у вигляді проста кредитна лінія у розмірі 30197 ( Тридцять тисяч сто дев'яносто сім) доларів США на наступні цілі: купівля двокімнатної квартири на вторинному ринку у сумі 24850 доларів США, а також в розмірі 5347,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного ОСОБА_5, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту y розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту щомісяця в Період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного ОСОБА_5 та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного ОСОБА_5.

Періодом сплати вважати період з 23 по 30 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в Період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 293,14 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - Позичальник зобов'язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Пунктом 2.1.3 кредитного договору встановлено, що позичальник звертається до Банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до п.2.2.7 даного ОСОБА_5, і доручає Банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно ОСОБА_5 страхування. Перерахування кредитних коштів ОСОБА_5 зобов’язується проводити у випадку не пред’явлення Позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел, до дат їхньої сплати, передбачених Договорами страхування. Перерахування коштів на сплату чергових страхових платежів здійснюється в національній валюті України. Якщо Кредит надається в іноземній валюті, то позичальник доручає Банку: одержати з каси Банку суму іноземної валюти готівкою, необхідну для сплати чергового страхового платежу на підставі ОСОБА_5 страхування, укладеного згідно п. 2.2.7. даного ОСОБА_5; здійснити продаж у касі Банку готівкової іноземної валюти за курсом купівлі Банку даної іноземної валюти, встановленому на день виконання даного доручення; отримані від продажу іноземної валюти кошти зарахувати від імені Позичальника на сплату чергового страхового платежу.

Зазначене доручення Позичальника не підлягає виконанню Банком тільки у випадку пред’явлення позичальником Банку документів, що підтверджують сплату чергових платежів за рахунок інших джерел до дат їхньої сплати, передбачених Договорами страхування Даний пункт договору виконується лише у випадку укладання договору іпотеки згідно п.1.3. даного договору або пред’явлення Банком вимог пов’язаних з особистим страхуванням Позичальника.

20 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ КБ "Приватбанк" був укладений договір іпотеки, відповідно до якого позивач надав в іпотеку ЗАТ КБ "Приватбанк" нерухоме майно: двокімнатну квартиру, розташовану на першому поверсі 5-поверхового панельного будинку загальною площею 43,1 кв.м, житловою площею 23,80 кв.м за адресою АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить Іпотекодавцю на праві власності на підставі ОСОБА_5 купівлі-продажу посвідченого 20 червня 2007 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 2060.

29 вересня 2008 року ОСОБА_5 повідомив ОСОБА_4 про зміну умов кредитного договору № PLOKGK00000077 від 20 червня 2007 року. Зазначивши, що починаючи з 30 жовтня 2008 року відсоткова ставка за даним договором складатиме 13,20 % на рік.

Відповідно до додаткової угоди до кредитного договору № PLOKGK00000077 від 20 червня 2007 року укладеної між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_4, починаючи з 5 липня 2010 року новий розмір річної відсоткової ставки складає 12,70 %.

22 листопада 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з письмовою заявою про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності (т.1,а.с.216).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, виходив з того, що позивач підписуючи договір, зокрема, п. 7.1, погодився з сумою кредиту на сплату страхових платежів, з розміром винагороди за надання фінансового інструменту - 0,2 відсотка від суми наданого кредиту щомісяця, з сумою щомісячного платежу в сумі 293,14 доларів США, який включає заборгованість по кредиту, відсоткам, винагороді. Крім того, суд, зазначив, що сума страхових платежів , зазначена в п. 7.1 договору, використовується лише у передбачених договором випадках і до їх виплати на ці суми не нараховуються відсотки, а тому прийшов до висновку, що позов є

безпідставним та необґрунтованим.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитись з вказаним висновком.

Згідно зі ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

За положеннями стст.626—628 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору, суд правильно виходив з того, що позивач під час укладення спірного договору був ознайомлений з їх умовами щодо суми та валюти кредиту, проти них не заперечував, що підтверджується її особистим підписом.

Разом з тим, за положеннями ч.5 ст.11, чч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Отже, несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо сплати винагороди за резервування ресурсів, і це є підставою для визнання такого положення недійсним.

Оскільки в спірному договорі сплата винагороди за надання фінансового інструменту визначена в процентах від суми наданого кредиту щомісяця в період сплативідсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного ОСОБА_5 та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного ОСОБА_5, тобто є змінною величиною, то такі умови суперечать положенням ч.5 ст.11 закону.

Крім того, відповідно до ст.55 закону «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом і банком.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою правління НБУ від 10.05.2007 №168 банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Пояснення представника банку про те, що категорія ” фінансовий інструмент” має економічну природу, а в даному випадку це саме кредитний договір ( т.1,а.с.214), оцінюється колегією суддів з огляду на положення щодо кредитування, оскільки позичальник сплачує визначені договором відсотки за користування кредитом, а сплата додаткових платежів є порушенням Закону «Про захист прав споживачів».

Відтак, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, районний суд не дав належну оцінку кредитному договору в частині сплати позивачем винагороди за надання фінансового інструменту в момент надання кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, хоча в договорі однозначно не зазначено, які саме послуги надаються позивачу.

Згідно із чч.1, 2, 4 та 5 ст.18 цього закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення кредитного договору № PLOKGK00000077 від 20 червня 2007 року, які містять умови в п. 7.1 щодо сплати винагороди за надання фінасового інструменту, що є підставою для визнання такого положення недійсним.

По даній справі предметом спору є часткова недійсність правочину, укладеного 20 червня 2007 року.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Між тим, ОСОБА_4 за оспорюваним кредитним договором на день укладення оскаржуваного правочину своїм підписом підтвердив укладення договору, що, у свою чергу, також свідчить про те, що з червня 2007 року йому було достеменно відомо про вчинення цього правочину.

Проте, ОСОБА_4 вважає, що ним строк позовної давності не пропущено, оскільки про порушення свого права він довідався тільки в 2015р., звернувшись за роз’ясненнями до фахівця. До вказаного періоду, як зазначила в суді апеляційної інстанції його представник, у нього такої необхідності не було.

Однак зазначені пояснення не можуть бути прийняті до уваги, як поважні, оскільки позивачу достовірно було відомо про укладення договору 20 червня 2007р., та з даним позовом він звернувся тільки 01.08.2016р., а також зважаючи на заяву банку, зроблену відповідно до приписів ч.3 ст.267 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині визнання несправедливими та недійсними умови п.7.1 Кредитного договору щодо сплати позивачем на користь відповідача винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

Решта позовних вимог відповідно до приписів ст.ст. 12,80,81,89 ЦПК України позивачем не доведені.

Крім того, не спростовуються доводи ОСОБА_4 щодо невірності визначених банком відсотків за користування кредитом та суми 5347,00 доларів США на сплату страхових платежів і висновком судової економічної експертизи № 671/672 від 30 жовтня 2017 року, у п. 1 якого зазначено, що механізм нарахування відсотків не суперечить п.7.1 кредитного договору № PLOKGK00000077 від 20 червня 2007 року підписаного сторонами ( Т.2, а.с. 196).

Згідно п. 6.5. ОСОБА_5 детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п. 6.2, 7.1 цього ОСОБА_5 : сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати, збитки.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року в частині відмови визнання недійсними умови п.7.1 Кредитного договору щодо сплати позивачем на користь відповідача винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту та ухваленям в цій частині нового рішення про відмову у задовлоленні позвних вимог у зв’язку з пропуском строку позовної давності. В іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 п.2 ч.1,376 , 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської обалсті від 23 травня 2018 року скасувати в частині відмови про визнання несправедливими та недійсними умов п.7.1 Кредитного договору щодо сплати позивачем на користь відповідача винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту щомісячного в період сплати з дати укладення кредитного договору № PLOKGK00000077 від 20 червня 2007 року та ухвалити нове рішення в цій частині.

Відмовити ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог щодо визнання несправедливими та недійсними умови п.7.1 Кредитного договору щодо сплати позивачем на користь відповідача винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту щомісячного в період сплати з дати укладення кредитного договору № PLOKGK00000077 від 20 червня 2007 року у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий-суддя /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_8

/підпис/ ОСОБА_9

Повний текст постанови складено 23.08.2018 р.

Згідно з оригіналом:

СуддяАпеляційного суду

ОСОБА_10 ОСОБА_1