Постанова № 76042286, 17.08.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/3393/18Головуючий у 1-й інстанції Черніцька І.М. Провадження № 22-ц/789/700/18 Доповідач - Бершадська Г.В.Категорія - 54

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - Бершадської Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Ткач О. І.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

апелянта ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника Публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/3393/18 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року (ухваленого суддею Черніцькою І.М., повний текст рішення складено 18 травня 2018 року) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про скасування наказу за №158/ос від 05.02.2018, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ПАТ “Укрзалізниця” про визнання незаконним та скасування наказу №158/ос від 05 лютого 2018 року про звільнення його з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору, поновлення на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ “Укрзалізниця”, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з моменту звільнення 05 лютого 2018 року по день винесення рішення у справі та відшкодування моральної шкоди в сумі 1 000 000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він з 09.04.2010 року працював в ПАТ “Українська залізниця” на постійній основі, обіймав посади начальника головного управління контролю та внутрішнього аудиту, начальника департаменту будівель і споруд та наказом №2352/ос від 07.12.2016 року його було переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу. 06 лютого 2017 року одночасно з видачею наказу №164/ос про переведення на іншу роботу з ним укладено строковий трудовий договір, яким призначено директором з пасажирських перевезень і сервісу.

Наказом 158/ос від 05.02.2018 року його звільнено з роботи на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку трудового договору.

Вважає дане звільнення незаконним, оскільки здійснював трудову діяльність на підставі безстрокового трудового договору, чинне законодавство не передбачало підстав для зміни умов трудового договору та обов'язковість укладення строкового трудового договору — контракту.

Наказ №164/ос від 06.02.2017 року не є наказом про переведення на іншу роботу в розумінні ст. 32 КЗпП України, він не створює жодних правових наслідків і не може розцінюватись як автоматичне припинення - розірвання безстрокового трудового договору укладеного 09.04.2010 року.

Вважає, що дія трудового договору не припинилася, тому його звільнення на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України є незаконним.

Вказує, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральної шкоди, що виразилась у моральних стражданнях у зв'язку з втратою роботи, втраті звичного ритму життя, доходів, що в сукупності вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, яку він оцінює у 1 000 000,00 грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги посилаючись на те, що висновки суду суперечать вимогам матеріального права і прийняті з порушенням норм процесуального права.

Зазначив, що суд дійшовши висновку про правомірність укладення строкового трудового договору, у порушення вимог ст. 263 ЦПК України не встановив, які саме передбачені ч.2 ст. 23 КЗпП України обставини (характер роботи, умови її виконання, інтереси працівника чи інші випадки, передбачені законодавчими актами) стали підставою для укладення з ОСОБА_1 строкового трудового договору. Судом не перевірені доводи позивача про відсутність у нього зацікавленості у встановленні трудових відносин на певний строк та про те, що заява про укладення трудового договору подана ним вимушено під тиском керівництва 07.02.2017 року, всупереч його інтересам, про що вказував свідок ОСОБА_4, показів якого суд не взяв до уваги.

Законодавством України щодо посади, яку обіймав позивач, не передбачалась вимога про обов'язковість укладення трудового контракту. Статутом ПАТ “Укрзалізниця” передбачено обов'язковість укладення контракту лише з головою та членами правління.

Судом невірно застосовано постанову Кабінету Міністрів України №203 від 19.03.1993 року “Про затвердження контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності”, оскільки позивач не обіймав посади керівника в розумінні цієї постанови.

Суд, як на встановлений факт, послався на заяву ОСОБА_1 в якій він просив продовжити йому трудові відносини на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, однак не звернув увагу, що вказана заява датована 07.02.2017 року, наступним днем після укладення договору і не містить прохання про укладення строкового трудового договору.

Суд, як на підставу переведення позивача, послався на рішення правління ПАТ “Укрзалізниця” від 31.01.2017 року, яким вирішено призначити ОСОБА_1 директором з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, проте згадане рішення порушує трудові права позивача.

Наказ №164/ос від 06.02.2017 року не створює жодних правових наслідків, оскільки ОСОБА_1 не було переведено на іншу роботу в розумінні трудового законодавства.

Суд не досліджував причини такої поведінки керівництва товариства та її виправданості й не встановив фактичних правовідносин, які виникли між сторонами після підписання трудового договору.

У випадку з позивачем не відбулася зміна істотних умов праці, відповідач не надав жодного доказу, що підписанню вказаного спірного договору передувала зміна в організації виробництва і праці.

Зазначає, що умова трудового договору, щодо обмеження його річним строком погіршує становище ОСОБА_1, тому згідно ст. 9 КЗпП України є недійсною.

Внаслідок незаконного звільнення відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, яка полягає у моральних переживаннях, втраті душевного спокою, нормальних життєвих зв'язків, відсутності засобів для забезпечення належного рівня життя собі і своїй сім'ї, що в сукупності вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, яку оцінює в 1 000 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ “Укрзалізниця” зазначило, що позивач сам проявив ініціативу на укладення контракту, дане питання було винесено на засідання правління товариства та 31.01.2017 року прийнято рішення погодити укладення з ним контракту. 06.02.2017 року трудовий договір (контракт) власноручно підписаний позивачем і наказом №164 від 06.02.2107 року його переведено на строковий трудовий договір (№16 від 06.02.2017 року) строком з 06.02.2017 року до 05.02.2018 року. Добровільно підписуючи контракт, відповідач погодився з усіма його умовами без будь-яких застережень, не оскаржував їх до суду та не надавав суду доказів на підтвердження факту, що п. 8.1. трудового договору, який стосується строку дії договору, погіршує його становище згідно з чинним законодавством. Згідно штатного розпису заробітна плата позивача складала 31250 грн, а відповідно до контракту 156000 грн.

Позивач перебуваючи на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу був уповноваженим представником суб'єкта господарювання ПАТ “Укрзалізниця”, державного сектора економіки (100 % акцій товариства належить державі), який здійснював керівництво структурним підрозділом товариства і в процесі діяльності використовував майно, що передано до статутного капіталу ПАТ “Українська залізниця”, тобто віднесений до категорії осіб, які працюють за контрактом.

Трудовий договір з ОСОБА_1 укладено на підставі ч.3-6 ст. 65 ГК України та п4 ч. 1 ст. 6 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”, як з керівником, який здійснював керівництво, контроль і координацію діяльності товариства у визначеному напрямку діяльності товариства.

Позивач у визначений ст. 233 КЗпП України строк не звертався до суду з вимогами про визнання трудового договору таким, що не відповідає вимогам КЗпП України, тому ним пропущено строк на звернення до суду за захистом порушеного права.

Звільнення позивача проведено з дотриманням трудового законодавства, його 05.01.2018 року було повідомлено про припинення трудового договору і 05.02.2018 року звільнено з роботи на підставі ч.1, ч.2 ст. 36 КЗпП України. Трудовий договір не міг перетворитись на безстроковий, оскільки трудові відносини фактично не продовжилися і вимога про їх припинення була заявлена заздалегідь.

Свідок ОСОБА_4 про жоден тиск з боку керівництва на позивача в судовому засіданні не повідомляла, нею було зроблено припущення стосовно можливого звільнення у разі відмови позивача від укладення трудового договору.

Підставою для укладення трудового договору з позивачем слугували заява подана на правління ПАТ “Українська залізниця” щодо погодження укладення трудового договору з позивачем, рішення правління ПАТ “Українська залізниця” від 31.01.2017 року , яким його призначено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору та наказ №164/ос від 06.02.2017 року про переведення позивача на строковий трудовий договір.

Конвенція Міжнародної організації праці №158 “Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця” не поширюється на вказані правовідносини, оскільки ОСОБА_1 звільнено у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу підтримали та додатково пояснили, що посада директора з пасажирських перевезень і сервісу є складовою апарату управління з конкретного напрямку діяльності товариства (управитель (менеджер). Позивач не очолював жодного структурного підрозділу товариства, він не був наділений організаційно-розпорядчими функціями та правом розпорядження активами ПАТ “Укрзалізниця”, у своїй діяльності керувався посадовою інструкцією, яка не була надана відповідачем. Діяльність керівника товариства регламентується Статутом , а керівників філій або ж структурних підрозділів - положеннями про них. Відповідачем не надано доказів, яким саме статутним документом керувався у своїй діяльності позивач, як керівник (директор). Позивач не відносився до керівників структурних підрозділів, за колом функціональних обов'язків, які він виконував до та після підписання спірного трудового договору він виконував обов'язки менеджера. Тому посада позивача невірно віднесена відповідачем до коду професії 1210.1 Класифікатора професій України (ДК 003:2010), оскільки за кодом професії вона є 1475.4 ( менеджер управитель).

Чинне законодавство та Статут товариства не передбачають для посади позивача обов'язкового укладення контракту.

Позивач зі своєї ініціативи не подавав жодної заяви про укладення із ним строкового трудового договору, а заява, на яку послався суд першої інстанції, не містить вимоги про укладення з ним строкового трудового договору і написана наступного дня після підписання оспорюваного договору. Допитаний як свідок ОСОБА_1 зазначав, що його змусили підписати трудовий договір та додаткову угоду до нього, визначивши строк дії договору в один рік, під приводом підвищення заробітної плати та з гарантіями продовження трудових відносин по спливу одного року, хоча останні не були прописані у договорі.

Порушенням трудових прав позивача вважає і рішення правління про його звільнення, яке приймалось шляхом заочного голосування без проведення засідання правління. Згідно п. 7.18 Положення про правління ПАТ “Укрзалізниця”, у разі проведення заочного голосування рішення вважається прийнятим , якщо за нього проголосували всі призначені члени правління. У випадку з позивачем при прийнятті рішення правління про звільнення ОСОБА_1, яке приймалося 5.02.2018 року шляхом заочного голосування, не було одностайності.

Згідно наказу № 164/ос від 6.02.2017 року позивача перевели з посади директора з пасажирських перевезення і сервісу на посаду директора з пасажирських перевезення і сервісу на умовах строкового трудового договору, що підтверджує дискримінаційність поведінки відповідача у вказаних правовідносинах. Відповідачем не надано доказів, що підписанню спірного договору передувала зміна в організації виробництва і праці. Зважаючи на те, що наказ №164 від 6.02.2017 року не відповідає вимогам КзпП України, тому укладення строкового трудового договору не слід розцінювати як автоматичне припинення/розірвання безстрокового трудового договору від 9 квітня 2010 року.

Представник ПАТ “Укрзалізниця” апеляційної скарги не визнала та додатково пояснила, що з приходом іноземців на роботу в товариство їх не влаштовувала встановлена штатним розписом заробітна плата, у зв'зку з чим було запроваджено укладання трудових договорів, які передбачали значно вищу заробітну плату та строковість трудових відносин. ОСОБА_1 погодився на укладення з ним контракту терміном на один рік, який передбачав у п”ять разів вищу заробітну плату, підписав кожну сторінку трудового договору і протягом строку його дії не оскаржував умов договору.

Позивач, працюючи на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу, виявив бажання працювати за контрактом про що власноручно написав заяву хоча міг працювати на попередніх умовах.

Правовою підставою укладення контракту з позивачем була стаття 65 Господарського Кодексу України та п. 4 ч.1 ст.6 Закону України “Про управління об'єктами державної власності” .

Члену правління та директору з пасажирських перевезень і сервісу (позивачу) підпорядковувався Департамент пасажирських перевезень далекого сполучення, який є структурним підрозділом апарату ПАТ “Укрзалізниця”.

Згідно умов трудового договору ОСОБА_1 повинен був в межах наданих йому повноважень здійснювати керівництво, контроль і координацію діяльності товариства з питань організації ефективної роботи системи комплексного обслуговування пасажирських та приміських пасажирських перевезень.

Здійснюючи керівництво структурним підрозділом товариства ОСОБА_1П діяв виключно від імені юридичної особи, а тому з ним правомірно укладено контракт. Посадової інструкції директора з пасажирських перевезень не має, права та обов'язки сторін трудового договору визначені у контракті.

В товаристві створено апарат управління товариством, в який входить певна кількість директорів, кожен з яких в межах наданих йому повноважень здійснює керівництво, контроль і координацію товариства у визначеному напрямі діяльності. Посада директора з пасажирських перевезень і сервісу входить до посад апарату управління товариства, якій підпорядковується Департамент з пасажирських перевезень та сервісу.

Позивача згідно умов трудового договору було повідомлено про закінчення дії договору однак з заявою про продовження контракту він не звертався. В даний час, після рішення суду першої інстанції на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу працює інша особа з якою також укладено трудовий договір.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах її доводів, заслухавши апелянта, його представника і представника відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із закінченням строку трудового договору проведено з дотриманням вимог чинного трудового законодавства, оскільки строк трудового договору закінчився. При цьому суд зазначив, що ОСОБА_1 займав посаду керівника, з яким передбачена можливість укладення строкового трудового договору і він дав згоду працювати на умовах трудового договору (контракту).

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09 квітня 2010 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника Головного управління контролю та внутрішнього аудиту згідно Наказу за № 231/ос від 08 квітня 2010 року Державної адміністрації залізничного транспорту України і з того часу працював на різних посадах на постійній основі у Державній адміністрації залізничного транспорту України.

Наказом № 36/ос від 01 лютого 2012 року, на нього покладено обов'язки начальника Інспекції з контролю обслуговування пасажирів на вокзалах і поїздах з 01 лютого 2012 року.

Наказом № 469/ос від 07 травня 2014 року його переведено на посаду начальника Управління контролю та внутрішнього аудиту.

Відповідно до наказу ПАТ “Українська залізниця” № 19/ос від 11 січня 2016 року на підставі заяви позивача та рішення Правління від 11.01.2016 року за №1, ОСОБА_1 з 16.01.2016 року переведено на посаду начальника Департаменту будівель та споруд.

Наказом № 1530/ос від 27 липня 2016 року, на позивача покладено виконання обов'язків директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ “Укрзалізниця”.

07 грудня 2016 року наказом ПАТ “Укрзалізниця” № 2352/ос ОСОБА_1 за його згодою переведено з посади начальника Департаменту будівель та споруд на посаду директора з пасажирський перевезень і сервісу ПАТ “Укрзалізниця”.

Рішенням правління ПАТ “Укрзалізниця” від 31 січня 2017р. вирішено призначити директора з пасажирських перевезень і сервісу ОСОБА_1 на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору, що підтверджується витягом з протоколу за №Ц-57/7 засідання правління ПАТ “Укрзалізниця” від 31 січня 2017 року (а.с. 77).

Наказом ПАТ “Українська залізниця” № 164/ос від 06 лютого 2017 року, ОСОБА_1 за його згодою переведено на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу ПАТ “Укрзалізниця” на умовах укладення строкового трудового договору (а.с. 24).

06 лютого 2017 року між ПАТ “Українська залізниця” та ОСОБА_1 укладено строковий трудовий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 призначався на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу строком до 05 лютого 2018 року. Згідно умов п. 8.1. даного договору, сторони погодили, що договір діє з 06 лютого 2017 року по 05 лютого 2018 року включно.

05 січня 2018 року ПАТ “Укрзалізниця” повідомила ОСОБА_1 про закінчення строку договору 05 лютого 2018 року та припинення трудових відносин, що стверджується повідомленням за №ЦПК-10 від 05.01.2018 року.

Відповідно до Акту від 05.01.2018 року складеного працівниками Департаменту розвитку персоналу та кадрової політики ПАТ “Укрзалізниця” ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ОСОБА_1 було запропоновано ознайомитись з повідомленням за № ЦПК-10 від 05.01.2018 року про припинення з ним трудового договору, однак він відмовився .

На підставі заочного голосування правлінням ПАТ “Укрзалізниця” від 05 лютого 2018 року прийнято рішення про звільнення директора з пасажирських перевезень і сервісу ОСОБА_1 05 лютого 2018 року згідно п.2 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до Наказу ПАТ “Українська залізниця” № 158/ос від 05 лютого 2018 року, ОСОБА_1 звільнено з 05 лютого 2018 року згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП по закінченню строку трудового договору.

05 лютого 2018 року ПАТ “Укрзалізниця” повідомила телеграмою за № 0-0800506156 ОСОБА_1 проте, що 05 лютого 2018 року наказом за № 158/ос його звільнено з роботи по закінченню строку трудового договору згідно п.2 ст.36 КЗпП та з проханням з'явитись у відділ персоналу для отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом.

Судом також встановлено що ПАТ “Укрзалізниця” утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» віл 23.02.2012 року за № 4442-VІ та Постанови КМУ від 25.06.2014 року за №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” і що 100% акцій товариства належить державі.

Відповідно до ч.1,3 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути:

1) безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

З наведеного слідує, що контракт укладається лише в тому разі, коли працівник відноситься до категорії працівників які згідно з законодавством працюють за контрактом, а строковий трудовий договір у випадку, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк.

Отже укладення контракту з працівниками, які не відносяться до категорії працівників, з якими відповідно до законів укладаються контракти є неправомірним, оскільки знижує рівень їх соціальної захищеності та суперечить вимогам Конвенції МОП №158 (1982), ратифікованої Україною 04.02.1994 року.

Порушення цих вимог відображено у ст. 9 КЗпП України, яка імперативно кваліфікує такі умови недійсними без необхідності визнання їх такими в судовому порядку.

Контракт є обов'язковою формою трудового договору для керівників державних підприємств, що укладаються відповідно до Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженої постановою КМ України від 2 вересня 1995 року № 597 (зі змінами) на підставі Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою КМ України від 19 березня 1993 року №203.

Відповідно до вказаної постанови КМУ та затвердженого нею Положення наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється відповідними міністерствами або іншими підвідомчими КМУ органами виконавчої влади шляхом укладення з ними контракту.

Постановою КМУ №764 від 15 липня 1997 року затверджено Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Посада директора з пасажирських перевезень і сервісу до зазначеного переліку не входить.

Згідно трудового договору №16 від 06.02.2017 року, укладеного між ПАТ “Укрзалізниця” та ОСОБА_1П, ОСОБА_1 (далі працівник) призначається на посаду директора з пасажирських перевезень і сервісу. Згідно умов договору ОСОБА_1 підзвітний члену правління товариства, якому безпосередньо підпорядковується відповідна функціональна вертикаль і призначається відповідальним за напрям діяльності товариства з питань організації ефективної роботи системи комплексного обслуговування пасажирських та приміських пасажирських перевезень (далі визначений напрям діяльності). В межах наданих йому повноважень в його обов'язки входить керівництво, контроль і координація діяльності товариства у визначеному напрямку діяльності, сприяння здійсненню оперативного управління товариством, організація його виробничо-господарської діяльності, соціальної та іншої діяльності, виконання завдань, передбачених Статутом та річним фінансовим планом, організація в межах визначеного напрямку діяльності виконання виробничих програм, договірних та інших зобов'язань товариства, матеріально-технічного забезпечення товариства та збереження й ефективного використання майна товариства ( п. 1.1; 1.3; 1.4; 2.2.2; 2.2.3; 2.2.4; 2.2.6; 2.2.7, 2.2.10 (а.с. 26-30).

Відповідно до п. 3.1.1 трудового договору ОСОБА_1 мав право представляти інтереси товариства в установах, підприємствах, організаціях в Україні та за її межами на підставі окремих рішень органів товариства.

ПАТ “Укрзалізниця”, зазначаючи про правомірність укладення з ОСОБА_1, контракту посилалось на те, що позивач як директор з пасажирських перевезень і сервісу був уповноваженим представником суб'єкта господарювання державного сектора економіки, який здійснював керівництво структурним підрозділом товариства, в процесі діяльності використовував майно, яке передане державою до статутного капіталу ПАТ “Укрзалізниця” та діяв виключно від імені юридичної особи. Відповідач вказував, що члену правління та позивачу підпорядковувався Департамент пасажирських перевезень далекого сполучення, який є структурним підрозділом апарату управління ПАТ “Укрзалізниця”.

Відповідно до Положення про Департамент пасажирських перевезень далекого сполучення ПАТ “Укрзалізниця”, департамент здійснює контроль та координацію діяльності філій “Пасажирська компанія” (далі філія “ПК”) та “Українська залізнична швидкісна компанія” (далі філія “УЗШК”).

Структура і штатний розпис Департаменту затверджується правлінням ПАТ “Укрзалізниця”. Департамент очолює директор, який керує діяльністю Департаменту, здійснює організаційно-розпорядчі функції щодо основних завдань, які покладені на Департамент та представляє у встановленому порядку ПАТ “Укрзалізниця” в усіх державних, громадських, міжнародних та інших установах і організаціях з питань що відносяться до компетенції Департаменту (п. 1.1, 1.3, 1.4, 5.1, 5.2, 5.4.1 Положення).

Наведене свідчить про те, що ОСОБА_1 не був керівником вказаного структурного підрозділу товариства.

Правовою підставою для укладення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1, ПАТ “Укрзалізниця” зазначало ч. 3-6 ст. 65 ГК України та п.4 ч.1 ст 6 Закону України “Про управління об'єктами державної власності”.

Згідно ст. 65 ГК України для керівництва господарською діяльністю підприємства власник або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Пунктом 4 ч.1 ст. 6 Закону України “ Про управління об'єктами державної власності ” на який посилається відповідач, встановлено обов'язок органів управління відповідно до покладених на них завдань призначати та звільняти з посад керівників підприємств, установ, організацій та господарських структур, укладати та розривати з ним контракт.

Посилаючись на те, що трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 було укладено як з керівником, відповідач не зазначив, керівником, якого структурного підрозділу він був. Підпорядкування директору з пасажирських перевезень і сервісу Департаменту з пасажирських перевезень і сервісу та здійснення ОСОБА_1 керівництва, контролю і координації діяльності товариства у визначеному напрямі діяльності не надає його посаді статусу керівника з яким повинен укладатися трудовий договір (контракт), оскільки позивач не наділений організаційно-розпорядчими функціями та правом розпорядження активами ПАТ “Укрзалізниця”, а також представляти інтереси товариства. Згідно умов трудового договору він вправі представляти інтереси товариства лише на підставі окремих рішень органів товариства.

Згідно трудового договору ОСОБА_1 у своїй діяльності керувався посадовою інструкцією, яка як пояснив представник відповідача у товаристві відсутня.

Як вбачається із витягу з штатного розпису апарату управління ПАТ “Укрзалізниця” посада директора з пасажирських перевезень і сервісу відноситься відповідачем до коду професій 1210.1 класифікатора професій України (ДК 003:2010).

Віднесення посади позивача у штатному розписі до розряду “Керівництво” за кодом 1210.1 не надає такій посаді статусу “Керівника”, оскільки за колом функціональних обов'язків, які виконував ОСОБА_1 до та після підписання спірного трудового договору та з умов спірного трудового договору вбачається, що він виконував обов'язки менеджера.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №336 від 29 грудня 2004 року “Про затвердження випуску 1 “Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності” Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників” затверджено довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, згідно якого посада позивача підпадає під характеристику посади менеджера (управителя) зі збуту (код професії 1475.4).

Таким чином трудовий договір від 06.02.2017 року укладено без дотримання вимог закону, його умови погіршують становище ОСОБА_1 щодо строку трудового договору.

ПАТ “Укрзалізниця”, зазначаючи у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1, що з ініціативи позивача питання про укладення контракту з ним було винесене на засідання правління ПАТ “Укрзалізниця” та 31.01.2017 року прийнято рішення погодити укладення контракту з позивачем, не надало на підтвердження зазначених обставин витягу з протоколу засідання правління з зазначених питань та документів, які виносились на розгляд правління з цього питання (заяви, доповідної записки та іншого).

Відповідачем було надано лише витяг з протоколу засідання правління ПАТ “Укрзалізниця” від 31.01.2017 року, яке проведено шляхом заочного голосування, з якого вбачається, що на порядку денному були кадрові питання і п. 8.1 рішення правління було затверджено в новій редакції форму трудового договору з працівниками ПАТ “Укрзалізниця” згідно з додатком №18, а п. 9.6 призначено ОСОБА_1 директором з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору вказаної форми із зазначенням у ньому визначеного напрямку діяльності ОСОБА_1П (а.с. 77).

З матеріалів справи вбачається, що із заявою до правління про продовження трудових відносин на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу на умовах укладення трудового договору ОСОБА_1 звертався 07.02.2017 року (а.с. 69), на наступний день після укладення трудового договору, що спростовує твердження відповідача про те, що з ініціативи позивача розглядалося на правлінні питання укладення з ним контракту.

Ч. 2 ст. 3 КЗпП України передбачає можливість установлення особливостей праці, тобто особливостей правового регулювання певних трудових відносин, надаючи окремим підприємствам, установам, організаціям право регулювати трудові відносини їхніми статутами, положеннями.

Наслідки відступу від положень трудового законодавства під час укладення договорів про працю вичерпно вирішено в ст. 9 КЗпП, яка імперативно кваліфікує такі умови недійсними без необхідності визнання їх такими в судовому порядку.

Згідно п.3 Постанови Кабінету Міністрів України №170 від 19.03.1994 року “Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору” контрактна форма трудового договору застосовується у випадках прямо передбачених законом.

Отже уповноважений орган товариства може вимагати від працівника , який працює за трудовим договором , укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, із яким законодавством передбачено контрактну форму трудового договору.

Жоден із установчих документів ПАТ “Укрзалізниця” та законодавство яке регулює діяльність залізниці, як державного підприємства, не передбачають для посади позивача обов'язкового укладення контракту.

Порушення цих вимог є підставою для визнання відповідно до ст. 9 КЗпП України недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище порівняно з законодавством України, оскільки трудові відносини між сторонами безпідставно обмежилися строком.

Відповідач невірно трактує вимоги законодавства про необхідність укладення контракту із позивачем посилаючись на норми ГК України, та Закон України “Про управління об'єктами державної власності”.

Статутом ПАТ “Укрзалізниця” (п.5 ст.102) передбачено, що до компетенції правління належить: визначення та затвердження організаційної структури товариства та його штатного розпису, встановлення чисельності працівників, прийняття та звільнення працівників апарату управління товариства, прийняття рішення про їх заохочення та накладення дисциплінарних стягнень.

Однак в Статуті відсутні повноваження правління на введення контрактної форми в ПАТ “Укрзалізниця” для будь-яких працівників, у тому числі апарату управління залізницею.

Враховуючи те, що чинним законодавством і Статутом не передбачено для посади позивача укладення трудового договору (контракту), трудові відносини внаслідок укладення контракту безпідставно обмежились строком, тому відповідно до ст. 9 КЗпП України умова трудового договору щодо його строку є недійсною.

Заперечення відповідача щодо пропуску строку позовної давності оскарження умов трудового договору апеляційний суд оцінює критично, оскільки ст. 9 КЗпП України імперативно кваліфікує такі умови недійсними без необхідності визнання їх такими в судовому порядку.

Крім цього, з порушенням трудових прав позивача, прийнято рішення правління про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.07.2016 року №259 затверджено Положення про правління ПАТ “Укрзалізниця”, яке визначає правовий статус, строк повноважень та порядок формування та організації правління. У своїй діяльності правління товариства керується законодавством, Статутом товариства, цим Положенням, внутрішніми документами та рішеннями прийнятими вищим органом та наглядовою радою товариства.

Згідно п. 7.1, 7.18 Положення про правління ПАТ “Укрзалізниця” організаційною формою роботи правління є засідання.

За ініціативою голови правління рішення правління можуть прийматися шляхом заочного голосування без проведення засідання правління. Порядок проведення заочного голосування встановлюється Статутом та внутрішніми документами товариства. У разі проведення заочного голосування рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували всі призначені члени правління.

З витягу з протоколу засідання Правління ПАТ “Укрзалізниця” від 05.02.2018 року, яке надано відповідачем вбачається, що рішення про звільнення ОСОБА_1 приймалось шляхом заочного голосування (письмового опитування), за прийняття якого проголосувало 5 членів правління, 1 член був проти та 1 утримався (а.с. 78). Отже в силу п.7.18 Положення про правління рішення не прийнято.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно ч.3 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що трудові відносини з позивачем були припинені у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору, укладення якого суперечить чинному законодавству, апеляційний суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи є незаконним і тому він підлягає поновленню на посаді директора з пасажирських перевезень і сервісу та на його користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту його звільнення по дату винесення судового рішення за 133 робочі дні (лютий 17 робочих днів, березень 21 робочий день, квітень 19 робочих днів, травень 21 робочий день, червень 20 робочих днів, липень 22 робочі дні, серпень 13 робочих днів). виходячи із середньоденного заробітку 10794 грн 63 коп (а.с. 127). Середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 1435685,79 грн. (10794,63 * 133 дні) який підлягає стягненню з відрахуванням від цієї суми обов'язкових податків та зборів.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України апеляційний суд погоджується з доводами позивача про те, що незаконне звільнення з роботи завдало йому моральних страждань, він втратив душевний спокій, та нормальні життєві зв'язки, що в сукупності вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди апеляційний суд враховує характер та обсяг моральних страждань, час та зусилля необхідних для відновлення попереднього стану та вважає, що в користь позивача слід стягнути 5000 грн на відшкодування заподіяної йому моральної шкоди.

Відповідно до ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на те, що позивачем оплачено 1057, 20 грн судового збору за подання апеляційної скарги, тому вказана сума підлягає стягненню на користь позивача. Також з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір в сумі 23297,28 грн (1435685,79 грн.*1,5% + 1762 грн)

Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України однією з підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому його слід скасувати і постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково з наведених вище підстав.

Апеляційний суд, керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 382, 389, 390 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 травня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким:

Скасувати наказ публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” про припинення трудового договору (контракту) №158/ос від 05.02.2018 року, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора з пасажирських перевезень та сервісу публічного акціонерного товариства “Українська залізниця”.

Стягнути з публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” (вул.Тверська,5 м.Київ, код ЄДРПОУ 40075815) в користь ОСОБА_1 (вул.Надзбручанська, 2а/19, м.Тернопіль, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1435685,79 грн, з відрахуванням податків і зборів, 5000 грн. моральної шкоди та 1057,20 грн. судових витрат.

Стягнути з публічного акціонерного товариства “Українська залізниця” ( вул.Тверська,5 м.Київ, код ЄДРПОУ 40075815) в користь держави судовий збір в сумі 23297,28 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Повний текст рішення складено 22 серпня 2018 року.

Головуючий Г.В.Бершадська

Судді Б.О.Гірський

ОСОБА_8