Рішення № 76037710, 30.07.2018, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/5052/17

Провадження № 2/487/449/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2018 року Заводський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого судді - Щербини С.В., за участю секретаря судового засідання – Ободенко І.О., розлянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу №487/5052/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору №11325839000 від 31.03.2008 року недійсним з підстав визнчннмх ст.ст. 203 ч.1, 215 ЦК України.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги зазначив, що 31.03.2008 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір споживчого кредиту №11325839000 про надання у користування позичальника 29300 доларів США строком до 30.03.2029 року зі сплатою 12,5% за користування кредитних коштів шляхом щомісячного повернення кредиту та процентів одним ануїтентним платежем у розмірі 330 доларів США, вказана сума кредиту дорівнює 147965 грн. (п.1.1) , тобто кредитор надав позичальнику кредит в іноземної валюті на умовах повернення грошових коштів у гривневому еквіваленті по курсу до гривні на день повернення. Тому наведені умови договору не дозволяют встановити абсолютне значення подорожчання кредиту, його ціну, як щомісячного платежу так і за весь період кредитування. Тому, посилаючись на те, що оскільки кредит було надано в іноземній валюті, проведення грошових розрахунків валютніми цінностями мають публічну основу, тому спірний договір є публічним договором при укладенні якого обов’язком сторін є визначення розміру майбутніх, щомісячних платежів у грошовому вирізі (у гривні). Крім того, спеціальним законом у сфері споживання послуг є Закон України «Про захист прав споживачів». Тому, на день підписання спірного договору (момент вчинення правочину) позичальник не міг зідйсниити розрахунок абсолютного знчанння ціни договору у гривневому грошовому виразі, тому в цей частині правовідносин не міг здійснити свідомого вибору, а відповідно до ст.. 19 Закон України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Тому правочин, здійснений з використанням нечесної підприємницької практики є недійсним.

Ухвалою від 27.09.2017 відкрите провадження у справі.

16.08.2018 року представник позивача надав до суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутсноті його та позичава.

21.06.2018 року представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву в якому просив в задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що договір який оспорюється підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним, позивач на момент укладення не заявляв додаткових умов, в подальшому виконував умови договору. Перед укладення договору, позивачеві було надано документи у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, відповідно до додатку до договору а саме Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту, який підписаний позивачем і містить повну інформацію стосовно умов кредитування, а також положеннями п.п. 9.2, 10.13 кредитного договору. Крім того, позивач не скористався правом на відкликання згоди на укладення договору відповідно до ст. 11 ч. 6 Закону України «Про захист прав споживачів, а звернувся до суду з даним позовом через 9 років з часу укладення договору, сплачуючи протягом всього часу платежі. Несправедливі умовм договору позивачем не доведено. Крім того, надав заяву про застосування позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1

В судове засідання представник відповідача не з’явився, про час, дату та місце слухання справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Розгляд справи здійснено за відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного:

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81, 82 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень статей 6, ч.1 ст.626, ст.627, ч.1 ст.628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що 31.03.2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» , правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11325839000 про надання кредитних коштів в іноземній валюті в сумі 29300 доларів США та сплати процентів за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором (п.1.3.1 – 12,5%) вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 147965 грн. за курсом НБУ на день укладення договору, строком до 30.03.2029 року. Позичальник зобов’язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 330 доларів США в день сплати ануїтетних платежів, розмір ануїтетного платежу може змінтися у випадку зміни процентної ставки згідно із п.п. 1.3.1, 10.2 цього договору.

Відповідно до п. 1.2.2 Договору сукупна вартість кредиту визначається «Графік платежі, визначення сукупної вартості кредиту» (Додаток №1), графік розрахований на дату підписаннян договору, проте вказаний додаток суду не надано сторонами.

Згідно п. 9.2 Договору підписання даного договору позичальник підтверджує: свою здатність виконувати умови даного договору, договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов’язковими для позичальника, що він володіє всіма необхідними документами, що необхідні для оформлення даного договору, що відсутні будь-які перешкоди для виконання договору на день його підписання, що надані позичальником у банк документи для розгляду питання про кредитування та інші документи, пов’язані з обслуговування кредиту, не містять будь-яких недостовірних відомостей, складені та/або отримані в порядку, передбаченому чинним законодавством України, що позичальник повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов’язки за цим Договором і погоджується з ними, що він не обмежений в дієздатності та укладання цього довгоору не потребує узгодження з третіми особами.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 Цивільного кодексу України.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Згідно зі статтею другою Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті ;an=826045">47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Крім того, позичальник при належній завбачливості міг виходячи з дінамики зміну курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземній валюти, стабільність якого законодавче не щакріалена, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Таким чином, оспорюваний договір підписаний сторонами, що свідчить проте, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, у тому числі щодо валюти кредитування та порядку повернення кредитних коштів позичальником, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідально їхній внітрішньої волі.

Що стосується доводів позивача про недійсність договору з підстав недотримання відповідачеи при укладенні кредитного договору вимог Закону України «Про захист прав споживачів», суд приходить до наступного:

Так, відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача в письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобовязаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, повязаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.

Згідно з положеннями частин 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору, передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, містить перелік умов, які є несправедливими, однак цей перелік не є вичерпним, а частина 6 вказує на те, що у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, то на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Проте, підписавши договір про надання споживчого кредиту №11325839000 від 31.03.2008 року ОСОБА_1 і кредитодавець досягли згоди щодо всіх істотних умов, необхідних для кредитних договорів. Доказів того, що умови кредитного договору є несправедливими для позивача надано не було, оскільки при підписанні спірного договору відповідач ознайомився та погодився з його умовами.

Згідно ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" підприємницька практика вважається нечесною, якщо вводить споживача в оману, зокрема стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Докази того, що позивач був введений Банком в оману з використанням нечесної підприємницької практики, в матеріалах справи також відсутні.

Суд, не приймає до уваги посилання позивача, що спірний договір є публічним договором та що між сторонами лише існує домовленість про позику в іноземній валюті, у зв’язку з їх безпідставністю.

Крім того, представник відповідача надав до суду письмову заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до пред'явлених вимог, у зв’язку з їх пропуcком позивачем.

Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналогічна позиція відображена і у правовій позиції Верховного суду України у цивільній справі №6-75цс16 від 03.02.2016р., де зазначено, що загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у ч.1 ст.261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Положення ч.5 ст. 261 ЦК України (за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання) застосовуються до вимог про зобов'язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

Отже, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Водночас, згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, уклавши спірний кредитний договір, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору та відповідно погодили умови, підписавши даний договір.

Крім того, позивач, після підписання договору, здійснював погашення кредиту відповідно до його умов, шляхом сплати щомісячних платежів, тобто позивач договір визнавав та виконував на визначених ним умовах, починаючи з 2008 року, доказів на підтвердження того, що позивач відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» відкликав згоду на укладення договору, або заявляв про необхідність змін або роз’яснення положень цього договору суду не надано.

Жодних доказів стосовно наявності інших фактичних даних, які б свідчили про порушення прав позивачем не надано.

Таким чином, початок перебігу позовної давності у даному випадку пов'язаний з підписанням кредитного договору 31.03.2008 року, коли позивач довідався про усі істотні умови договору.

Отже строк позовної давності закінчився, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом 22.09.2017 року, тобто зі спливом стоку позовної давності, тому суд приходить до переконання, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору у розмірі 640 грн., віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 76, 81 89, 263-265ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк" про визнання недійсним кредитного договору — відмовити.

Рішення набирає законної сили через 30 днів після його проголошення та може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області в строк та порядок, встановлений ст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Суддя: С.В. Щербина