Постанова № 76036387, 21.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 334/8123/17 Головуючий у 1-й інстанції Козлова Н.Ю.

Номер провадження 22-ц/778/2404/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2017 року за поданням державного виконавця Вознесенівського відділу Державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про тимчасове обмеження громадянина-боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх обов’язків, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2017 року державний виконавець Вознесенівського відділу Державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (далі Вознесенівський ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області) звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження громадянина-боржника ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх обов’язків.

В обґрунтування подання зазначав, що на виконанні у Вознесенівському ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області знаходиться виконавче провадження № 50608760 з примусового виконання виконавчого листа № 2-202/11 виданого 22.09.2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 та з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі ТОВ «ОТП Факторинг Україна») суми заборгованості за кредитним договором № CL-202/150/2006 від 05.10.2006 року в розмірі 248789,11 гривень, судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 1700,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень; виконавчого листа № 0818/9141/2012 виданого 14.11.2012 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» (далі ТОВ «ФК «Інновація») по сплаті судового збору у розмірі 850 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 60 грн.; виконавчого листа № 0818/9141/2012 виданого 14.11.2012 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ФК «Інновація» заборгованості за кредитним договором у розмірі 264706,08 грн.; виконавчого листа № 335/13449/14-ц виданого 19.05.2015 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суми заборгованості за Кредитним договором № ML-202119/2006 від 19.06.2006 року розмірі 2942172,46 грн.; виконавчого листа №335/13449/14-ц виданого 19.05.2015 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827 грн. та витрати, пов’язані з викликом відповідачів у судове засідання через засоби масової інформації у розмірі 165 грн., а всього 1992,00 грн.

За вищезазначеними виконавчими документами на підставі ст.ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанови про відкриття виконавчого провадження. Копії постанов про відкриття виконавчого провадження було направлено сторонам виконавчого провадження.

З метою перевірки майнового стану боржника державним виконавцем було направлено запити до відповідних органів та установ. Так, згідно проведеної перевірки встановлено: «АІС - Автомобіль» за боржником було зареєстровано право власності на причіп бортовий КРД 050100, державний номер АР 8986 XX, 2007 року випуску, синього кольору, який був реалізований шляхом проведення електронних торгів ДП «СЕТАМ», сума, яка надійшла на рахунок Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області склала 3378,96 грн., однак під час розподілу отриманих в процесі реалізації грошових коштів відповідно ч.1 ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» всі стягнуті грошові кошти компенсували лише витрати виконавчого провадження, включаючи витрати по зберіганню майна та вартість експертної оцінки. Згідно відповідей на запити ДФС - боржник не працює, р/р в установах банків не має; ПФ України - боржник пенсію не отримує; Єдиний державний реєстр речових прав на нерухоме майно - за боржником не зареєстровано право власності на нерухоме майно, але за відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно відносно боржника зареєстровано обтяження - арешт всього нерухомого майна.

03.03.2017 року державним виконавцем з метою виконання рішення суду та перевірки майнового стану боржника було здійснено вихід за адресою боржника, що вказано у виконавчому документі, але двері на вимогу державного виконавця не відчинили. В квартирі перебував дідусь ОСОБА_3, який повідомив, що за цією адресою вона не проживає, про що складено відповідний акт державного виконавця. Залишено вимогу з’явитися на прийом до державного виконавця 07.03.2017 року, однак на прийом боржник не з’явився та про причини неявки не повідомив.

12.05.2017 року боржникові надіслано виклик державного виконавця з вимогою з’явитись до відділу ДВС 23.05.2017 року, але боржник не з’явився та про причини неявки не повідомив.

16.06.2017 року державним виконавцем з метою виконання рішення суду та перевірки майнового стану боржника було здійснено вихід за адресою боржника, що вказано у виконавчому документі, в квартирі перебував дідусь ОСОБА_3, який відчинив двері та повідомив, що за цією адресою вона не проживає, від підпису в акті відмовився. Повідомлено про необхідність примусового входження в разі подальшого ухилення від сплати заборгованості ОСОБА_3, про що складено відповідний акт державного виконавця.

10.10.2017 року на виконання ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя № 335/10948/17 від 13.09.2017 року про оголошення у розшук боржника, ГУНП в Запорізькій області Дніпрвоського ВП НПУ встановило місце знаходження боржника, 12.10.2017 року ОСОБА_3 з’явилася до Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області та надала пояснення щодо несплати, в якому повідомила, що не працевлаштована, майна зареєстрованого не має, проживає за кошти чоловіка.

Станом на 20.11.2017 року заборгованість за виконавчим провадженням не погашена. Боржник рішення суду не виконує.

На підставі викладеного просив суд, вирішити питання щодо прийняття вмотивованого рішення стосовно обмеження боржнику – ОСОБА_3 громадянину України, тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2017 року подання державного виконавця Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області задоволено.

Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документу боржника ОСОБА_3 до виконання нею своїх обов’язків.

Не погоджуючись із зазначеним ухвалою суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні подання відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що на виконанні у Вознесенівському відділі державної виконавчої служби м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області перебуває зведене виконавче провадження №50608760 з примусового виконання: виконавчого листа № 2-202/11 виданого 22.09.2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 та з ОСОБА_4 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суми заборгованості за кредитним договором № CL-202/150/2006 від 05.10.2006 року в розмірі 248789,11 гривень, судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 1700,00 гривень та витрати на інфоримаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,00 гривень; виконавчого листа № 0818/9141/2012 виданого 14.11.2012 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» по сплаті судового збору у розмірі 850 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 60 грн.; виконавчого листа № 0818/9141/2012 виданого 14.11.2012 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» заборгованості за кредитним договором у розмірі 264706,08 грн.; виконавчого листа № 335/13449/14-ц виданого 19.05.2015 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суми заборгованості за Кредитним договором № ML-202119/2006 від 19.06.2006 року розмірі 2942172,46 грн.; виконавчого листа №335/13449/14-ц виданого 19.05.2015 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827 грн. та витрати, пов’язані з викликом відповідачів у судове засідання через засоби масової інформації у розмірі 165 грн., а всього 1992,00 грн.

Задовольняючи подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника, суд першої інстанції виходив із того, що боржник ухиляється від виконання зобов"язання, покладеного на нього рішенням суду.

Проте з такими висновками суду погодитись не можливо, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, що передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Відповідно до пункту 19 частини 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець в процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням.

Зі змісту наведених норм вбачається, що законом передбачено тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України лише за умов ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього за рішенням суду, а не за наявності факту невиконання зобов'язань.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 12 ЦПК України, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.

У зв'язку з цим державному виконавцю необхідно було надати суду належні та допустимі докази того, що дійсно боржник свідомо не виконував належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково, зокрема докази того, що він має змогу виконувати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Разом з тим матеріали справи не містять навіть відомостей щодо направлення боржнику та отримання ним виконавчих документів, що свідчили б про обізнаність боржника про відкриття виконавчого провадження у справі.

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Належних доказів, які б свідчили про те, що державний виконавець вчинив всі дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", що спрямовані на виконання виконавчого листа, того, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, що він ухилявся від виконання своїх боргових зобов'язань та що за час виконання рішення виїжджав за межі України, що призвело до виникнення заборгованості, або безпідставно не з'являвся на виклики державного виконавця, заявником не надано.

Частина 5,8 статті 48 Закону України « Про виконавче провадження» встановлено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатні для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до ст. ст. 60, 61 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об’єктом права сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія,інші доходи, одержані одним із подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем не було вжито заходів, щодо виявлення та звернення стягнення на майнові права чоловіка боржниці ОСОБА_4.

У поданні зазначено, що боржник не виконує вимоги державного виконавця, проте взагалі не зазначено, які саме вимоги висувались та як вони були доведені до відома боржника. Жодних відомостей про те, що ОСОБА_3 отримувала вимоги державного виконавця та не виконувала їх, тобто ухилялася від явки до відділу державної виконавчої служби, від надання відомостей, які мають значення для примусового стягнення, або іншим чином ухилявся від виконання обов'язків за рішенням суду не було предметом дослідження.

В матеріалах справи відсутні докази отримання ОСОБА_3 копії постанови про відкриття виконавчого провадження.

Вищезазначені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 374, 379, 441 ЦПК України, Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2017 року у цій справі скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 .08.2018 року.

Головуючий

Судді: