Рішення № 76005452, 14.08.2018, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/1588/18

Номер провадження № 2/220/652/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року смт.Велика Новосілка Донецької області

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Яненко Г.М.,

при секретарі - Черняєвій С.П.

за участі представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача № 1 ОСОБА_2

у справі за позовом ТОВ «Южноє» (адреса: вул. ОСОБА_3, б. 1, сел. Октябрське, Великоновосілківського району Донецької області)

до відповідача №1 ОСОБА_4 (адреса: вул. Полєтаєва, б. 6, с. Новодонецьке, Великоновосілківського району Донецької області),

відповідача №2 ФГ «Подсолнух» (адреса: вул. Полєтаєва, б. 6, с. Новодонецьке, Великоновосілківського району Донецької області),

третя особа: ОСОБА_5 (вул. Молодогвардійців, б. 13, сел. Керменчик, Великоновосілківського району Донецької області)

про визнання додаткової угоди до договору оренди та договору оренди землі недійсними та скасування їх державної реєстрації, повернення сторін у попередній стан.

Суть справи:

ТОВ «Южноє» звернулось у Великоновосілківський районний суд Донецької області з позовом до ОСОБА_4, ФГ «Подсолнух», за участі третьої особи ОСОБА_5 про визнання додаткової угоди до договору оренди та договору оренди землі недійсними, скасування їх державної реєстрації, повернення сторін у попередній стан.

Вимоги позивача мотивовано тим, що земельна ділянка, яка перебувала у користуванні ТОВ «Южноє» на підставі договору оренди землі, вибула з його користування без достатніх правових підстав та з порушенням його прав і охоронюваних законом інтересів.

У відзиві на позов та усних поясненнях представника, відповідач №1 проти позову заперечив посилаючись на його безпідставність.

Відповідач та третя особа, своїм правом на участь в судовому засіданні не скористались, відзиви на позов не подали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою адресатів про отримання наявні в матеріалах справи).

За змістом ст. 178 ЦПК України, в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

При даних обставинах, зважаючи на неявку відповідача, третьої особи без зазначення причин та доказів, що вказують на причини такої неявки, недотримання приписів ст. 43 ЦПК України щодо зобов’язання осіб, які беруть участь у справі добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а також на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого розгляду, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи, за наявними у ній документами.

Судом також враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Окрім того, відповідач, третя особа, мали можливість дізнатись про рух справи та призначені в ній засідання з офіційного веб-порталу Судової влади України http://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал, згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22 грудня 2005 року є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача №1, судом встановлено:

10 липня 2015 року між ТОВ «Южноє» (орендарем) та ОСОБА_5 (орендодавцем) укладено договір оренди землі загальною площею 12,3284 га, кадастровий номер 1421284000:01:001:0174 строком дії до 10 липня 2022 року.

Цього ж дня складено акти визначення меж земельної ділянки в натурі та прийому-передачі земельної ділянки, а також проведено державну реєстрацію про інше речове право, про що внесено запис за №10365709.

Договір та акти від імені орендаря (ТОВ «Южноє») підписано генеральним директором ОСОБА_4

16 травня 2018 року між ТОВ «Южноє» (орендарем) в особі генерального директора ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (орендодавцем) укладено додаткову угоду про розірвання договору від 10 липня 2015 року оренди землі загальною площею 12,3284 га, кадастровий номер 1421284000:01:001:0174.

За змістом п. 3 додаткової угоди, сторони претензій одна до одної не мають.

Питання відшкодування збитків понесених внаслідок дострокового розірвання договору оренди землі у додатковій угоді не обумовлено.

18 травня 2018 року між ФГ «Подсолнух» (орендарем) в особі генерального директора ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (орендодавцем) укладено новий договір оренди землі загальною площею 12,33 га, кадастровий номер 1421284000:01:001:0174 строком на 10 років терміном дії до 18 травня 2028 року.

Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, до 23 травня 2018 року ОСОБА_4 був співзасновником, керівником та підписантом Товариства з обмеженою відповідальністю «Южноє» (код 30998995).

Виконавчим органом товариства згідно статуту є генеральний директор, обмеження повноважень гендиректора на укладення договорів від імені ТОВ «Южноє» встановлено у в сумі, що в 100000 разів перевищує суму яка складає статутний капітал 11800 грн, тобто (11800х100000)=11 80 000 000 грн.

І одночасно, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, одноосібним керівником та засновником Фермерського Господарства «Подсолнух», ідентифікаційний код юридичної особи 38047019, є ОСОБА_4. Державна реєстрація вищевказаної юридичної особи була проведена після набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Дата запису: 21.12.2011, номер запису: 1 238 102 0000 000573.

Розірвання ОСОБА_4 договорів оренди з ТОВ «Южноє» та їх подальше укладення з ФГ «Подсолнух» вказує на укладення угод у власних інтересах чим порушено приписи п. 3 статті 238 ЦК України. Тобто і укладання додаткових угод і в подальшому укладання договорів оренди земельної ділянки однією і тією ж особою було направлене на реалізацію інтересів однієї і тієї ж особи, а саме ОСОБА_4

Такі дії ОСОБА_4 за твердженням позивача є недобросовісними, вчинені у власних інтересах та порушують права ТОВ "Южноє" як користувача земельних ділянок, що стало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.

ОСОБА_4 в особі свого представника, в свою чергу, зазначає, що:

- ОСОБА_4 є керівником товариства і підприємства, діяв в межах повноважень, передбачених статутами, і не є представником в розумінні ст. 237 ЦК України, а тому, обмеження встановлені ст. 238 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються.

- при укладенні спірних правочинів їх учасники були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- з огляду на розрив у часі укладення спірних договорів, виконання повноважень керівників ТОВ «Южноє» та ФГ «Подсолнух» не було одночасним, а в якості орендаря та орендодавця ОСОБА_4 одночасно не виступав.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи учасників процесу, оцінивши докази, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову з огляду на таке.

Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК), Земельним кодексом України, Законом України від 6 жовтня 1998 року N 161-XIV «Про оренду землі» та іншими актами законодавства.

Як передбачено частиною другою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК України, представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 204 ЦК України, встановлено презумпцію правомірності правочину (договору), згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір по суті суд враховує, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання відповідних наслідків.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

ВС роз’яснив, що необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є:

1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;

2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;

3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як роз’яснюється у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи «майна» за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини «майном» в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права за укладеним договором.

Укладаючи договір та зазнаючи витрати, пов'язані з орендою землі, її обробітком, ТОВ «Южноє» мало право очікувати набуття права оренди на земельну ділянку за договором до 2022 року в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції.

Дострокове розірвання цього договору неминуче призведе до матеріальних втрат та упущеної вигоди. А посилання в додатковій угоді на відсутність претензій з боку сторін, позбавило позивача права на відшкодування шкоди у встановленому законом порядку.

Таким чином, з огляду на норму ст. 238 ЦК Українитакі дії сторін оспорюваних правочинів законом не допускаються, а укладені додаткова угода та договір підлягають визнанню недійсним.

В силу ст. 216 ЦК України, спірна земельна ділянка підлягає поверненню позивачу в натурі.

Суд також приймає до уваги й ту обставину, що третя особа, як власник землі, за наявності для цього волевиявлення, не позбавлений а ні права а ні можливості в подальшому розірвати договір оренди від 10 липня 2015 року та передати земельну ділянку у користування іншій особі, у встановленому законом порядку.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 81, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсною додаткову угоду б/н від 16 травня 2018 року укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «Южноє» (вул. І. Багряного, 1, с-ще Керменчик, Великоновосілківського району, Донецької області, код 30998995) та ОСОБА_5 (ІПН1974212471, вул. Молодогвардійців, 13, с-ще Керменчик, Великоновосілківського району, Донецької області) про розірвання договору оренди землі кадастровий номер 1421284000:01:001:0174, загальною площею 12,3284 га від 10 липня 2015 року та скасувати її державну реєстрацію.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 1421284000:01:001:0174, загальною площею 12,3284 га укладений між ОСОБА_5 (ІПН1974212471, вул. Молодогвардійців, 13, с-ще Керменчик, Великоновосілківського району, Донецької області) та Фермерським господарством «Подсолнух», (вул. Полєтаєва, 6, с-ще Новодонецьке, Великоновосілківського району, Донецької області, код 38047019), 18 травня 2018 року, дата державної реєстрації 18 травня 2018 року номер запису про право 26271592 та скасувати його державну реєстрацію.

Застосувати наслідки недійсності правочину та повернути сторони у попередній стан шляхом повернення спірної земельної ділянки кадастровий номер 1421284000:01:001:0174, загальною площею 12,3284 га Товариству з обмеженою відповідальністю «Южноє» (вул. І. Багряного, 1, с-ще Керменчик, Великоновосілківського району, Донецької області, код 30998995) в натурі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання 17 серпня 2018 року.

Суддя Г.М. Яненко