Ухвала суду № 76005146, 20.08.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/2956/18

Провадження №11-кп/772/820/2018

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: Нешик Р. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі:

головуючого-судді: Нешик Р.І.

суддів: Дедик В.П., Кривошеї А.І.

секретаря: Табачук В.О.

за участю прокурора: Ведешина О.О.

засудженого: ОСОБА_2

захисника: ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2018 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1;

про приведення вироку у відповідність з діючим законодавством та звільнення його від подальшого відбування покарання.

в с т а н о в и в :

До Вінницького міського суду із клопотанням звернулася засуджений із проханням переглянути можливість звільнення засудженого ОСОБА_2 від призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі.

Зважаючи, що при постановленні вироку відносно засудженого суд призначив покарання у відповідності до Конституції України на чинного на той час Кримінального кодексу України, вимоги клопотання виходили за межі повноваження суду, тому засудженому було відмовлено в його задоволенні.

Засуджений ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нову ухвалу, якою звільнити його від відбування покарання у зв’язку із відбуттям строку покарання.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи адвоката та засудженого, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити із підстав, викладених в них; думку прокурора про законність ухвали суду першої інстанції; дослідивши та обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів провадження ОСОБА_2 засуджений вироком Одеського обласного суду від 12.10.2000 за ч.2 ст.206, п.п.«б», «г», «ж» ст.93, ст.42 КК України (в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі. Даний вирок суду набув законної сили 01.02.2001 року на підставі ухвали Верховного суду України.

Щодо доводів стосовно звільнення ОСОБА_2 від призначеного покарання слід зазначити, що довічне позбавлення волі є безстроковим покаранням, застосування якого передбачено законом.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 26.01.2011 року зазначено, що новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом № 1483-ІІІ, — довічне позбавлення волі — є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Цей висновок Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід’ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин; у санкціях статей, що передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, у тому числі умисні вбивства, вчинювані за обтяжуючих обставин, замість смертної кари встановлено довічне позбавлення волі як найбільш суворий вид покарання. У переліку кримінальних покарань поряд із позбавленням волі на максимальний строк до п’ятнадцяти років; засудженому до довічного позбавлення волі передбачена можливість заміни цього покарання актом помилування на позбавлення волі на певний строк.

Конституційний Суд України вважає, що оскільки довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання, ніж смертна кара, яка була передбачена Кримінальним кодексом (в редакції 1960 року) на час вчинення особами особливо тяжких злочинів, то положення Кодексу (в редакції 1960 року) із змінами, внесеними Законом № 1483-ІІІ, є такими, що пом’якшують кримінальну відповідальність та іншим чином поліпшують правове становище осіб, які вчинили особливо тяжкі злочини до набрання чинності цим законом.

Крім того, Конституційний Суд України зазначає, що альтернативний характер санкцій статей КК України 1960 року, які передбачали покарання за особливо тяжкі злочини, не давав підстав для призначення судами іншого покарання замість смертної кари до моменту її заміни Верховною Радою України на довічне позбавлення волі, оскільки це порушувало принцип співмірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, не відповідало принципу справедливості в кримінальному праві.

Новий вид кримінального покарання, запроваджений Законом України №1483, довічне позбавлення волі є менш суворим видом покарання порівняно із смертною карою. Даний висновок ґрунтується на тому, що при застосуванні довічного позбавлення волі забезпечується невід’ємне право на життя людини, яка вчинила особливо тяжкий злочин.

Відповідно до ст.64 КК України довічне позбавлення волі – це один із видів покарання, який застосовується за вчинення особливо тяжких злочинів та застосовується у випадках, спеціально передбачених законом.

Застосування зазначеного покарання не суперечить ні Конституції України, ні міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.

Метою і виправданням вироку із застосуванням такого покарання, як було зазначено в параграфі 58 в Мінімальних стандартних правил ООН, є захист суспільства і попередження скоєння в майбутньому жорстоких злочинів.

Цієї мети можливо досягти у випадку коли правопорушник готовий і здатен підкорятись законодавству.

Тому відбування зазначеного виду покарання направлено на реабілітацію засудженого та ніяк не може розцінюватись як катування чи нелюдське ставлення до нього, як на це необґрунтовано посилався засуджений.

Зазначені доводи не узгоджуються із визначенням цих понять у рішеннях ЄС у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства» за 18.01.1978 «Сельмуні проти Франції», у справах по яких було зазначено, що при визначенні того, чи можна кваліфікувати певну форму поганого поводження як катування, слід враховувати закріплену в статті 3 Конвенції відмінність між цим поняттям та поняттям «нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження». Розрізнення цих понять у Конвенції свідчить про намір надати особливої ганебності умисному нелюдському поводженню, яке спричиняє дуже тяжкі й жорстокі страждання. На додаток до жорстокості поводження ознакою катування є також наявність мети такого поводження, як це визнано в Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, стаття 1 якої визначає катування як навмисне завдання сильного болю або страждання, зокрема, з метою отримання відомостей, покарання або залякування.

При розгляді справи «Вінтер і інших проти Об’єднаного Королівства» 09.07.2013 в Європейському суді було обговорено питання законності застосування довічного ув’язнення в Договірних країнах, де Україна була згадана в числі 5 країн, в якій хоча законодавством і не передбачено умовно-дострокове звільнення при пожиттєвому ув’язненні, проте довічно засудженим дозволено клопотати перед Президентом про помилування, що не було визнано порушенням міжнародних норм.

В 32 інших Договірних країнах існує інший механізм перегляду покарання, призначеного довічно ув’язненим, інтегрованого в рамках закону і на практиці, де здебільшого, мінімальний строк, за яким засуджений при відбутті довічного ув’язнення вправі звернутися за переглядом покарання. Цей строк, як і в Україні становить 20-25 років.

Таке право на помилування в Україні передбачено ст.87 КК України, яке має засуджений при відбутті 20 років ув’язнення.

Правом помилування наділений лише Президент України стосовно індивідуально визначеної особи. При прийнятті рішення про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі на строк не менше 25 років.

У підсумкових висновках стосовно довічного ув’язнення при розгляді справи «Вінтер і інших проти Об’єднаного Королівства» в Європейському суді було зазначено, що ст.3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинна тлумачитись в контексті перегляду покарання у виді довічного ув’язнення таким чином, щоб національна влада могла визнати, що в результаті відбування покарання засудженим був досягнутий такий прогрес і виправлення, в результаті якого тривале тримання засудженого в ізоляції не може бути виправданим нелогічними обставинами.

Висловлюючи свої міркування по справі «Вінтер і інших проти Об’єднаного Королівства» суддя Віллігер зазначила, що статтею 3 Конвенції не визначені стандарти і вимоги до зменшення довічного покарання. Зазначена норма вимагає індивідуальної оцінки кожного.

Ніяких порушень норм матеріального та процесуального законодавства судом першої інстанції при прийнятті рішення по розгляду клопотання засудженого суд не вбачає, а тому воно не підлягає скасуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 травня 2018 року про відмову в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_2 про приведення вироку у відповідність з діючим законодавством та звільнення його від подальшого відбування залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного Кримінального Суду в складі Верховного Суду протягом 3-х місяців із дня її проголошення, а засудженим в той же строк із дня вручення йому копії ухвали.

Судді:

Р.І. ОСОБА_4 ОСОБА_5 Кривошея

Згідно з оригіналом:

Суддя: