Постанова № 76003400, 20.08.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/28215/17

Провадження № 22-ц/772/1514/2018

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 рокуСправа № 127/28215/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого : Копаничук С.Г.

Суддів: Кучевського П.В., Оніщука В.В.

при секретарі Богацькій О.М.

за участю представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача адвоката ОСОБА_4

учасники справи:

позивач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці Міністерства оборони України

відповідач: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Міністерства оборони України на рішення Вінницького міського суду від 24.04.2018 року, ухваленого о 11 год. 35 хв. в приміщенні Вінницького міського суду суддею Бессараб Н.М., у цивільній справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Міністерства оборони України до ОСОБА_5 про виселення із службової квартири,

В с т а н о в и л а :

29.12.2017 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Вінниці МОУ звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про виселення із службової квартири.

Зазначив, що рішенням виконавчого комітету ВМР підполковнику ОСОБА_5 було видано ордер №0114 від 05.03.2005 р. на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить до службового житлового фонду Міністерства оборони України, яка була розподілена у зв'язку із проходженням ОСОБА_5 військової служби у Вінницькому гарнізоні. Наказом командира військової частини А0201 від 05.07.2010 року №119 підполковника ОСОБА_5, звільненого наказом Міністра оборони України від 09 червня 2010 року №423 з військової служби у запас за ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за підпунктом «в» (за віком), а з 09.07.2010 року його було виключено із списків особового складу частини та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК м. Вінниця. Рішенням житлової комісії при 60 будинку офіцерів від 04.10.2016 року, оформленого протоколом №106, підполковника ОСОБА_5 було знято з квартирного обліку та виключено зі списку військовослужбовців, які перебувають у черзі на отримання житлових приміщень. Разом з тим, під час проходження військової служби у м. Бердичеві ОСОБА_5 був забезпечений у 1996 році службовою 2-х кімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_2. Рішенням Бердичівського міськвиконкому від 12.01.2000р. № 55 було знято статус службової квартири, і в подальшому вказана квартира приватизована на 3 особи. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 22.02.2000 року № 12311, вказана квартира належала на праві спільної власності ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7. Відтак, Міністерство оборони України в повному обсязі виконало свій обов'язок перед ОСОБА_5 по забезпеченню жилим приміщенням. Оскільки правових підстав для подальшого проживання відповідача у службовій квартирі не має, просив виселити його зі службової квартири.

Рішенням Вінницького міського суду від 24.04.2018 року позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці МОУ до ОСОБА_5 про виселення із службової квартири - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі Квартирно-експлуатаційний відділ м. ВінниціМОУпросить зазначене рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права ,а по справі ухвалити нове рішення яким позов задовольнити. Зазначив, що судом допущено неповне з’ясування обставин ,що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального права. Вважає, що суд не звернув увагу на статус спірного житла, яке відноситься до службового житлового фонду Міністерства оборони України. Крім того, обов’язок по забезпеченню ОСОБА_5, як військовослужбовця, житлом виконано шляхом надання йому постійного житла у 1996 р. в м. Бердичів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат ОСОБА_4 просить залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін. Зазначив, що судом враховано, що вислуга років відповідача в Збройних Силах України становить 35 років, він є пенсіонером, ветераном військової служби, залишився без сім’ї, а дана квартира є єдиним його житлом, таке виселення

Відповідно до п.п.8,9 Розділу Перехідні положення ЦПК України в редакції Закону № №2147 від 03.10.2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується. Справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що останню слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради №234 від 08.02.2005 року «Про заселення 110 квартирного житлового будинку по вул. Ф.Кона, 38» однокімнатну квартиру №35 визнано службовою для Вінницької квартирно-експлуатаційної частини району.

Під час проходження військової служби ОСОБА_5, на підставі вказаного вище рішення виконавчого комітету ВМР №234 від 08.02.2005 року та списку розподілу житлової площі в новому 110 квартирному житловому будинку по вул. Ф.Кона, 38, підполковнику ОСОБА_5 було видано ордер №0114 від 05.03.2005 р. на службову квартиру АДРЕСА_1.

Згідно даних паспорта відповідача ОСОБА_5, довідки про склад сім’ї №4915 від 09.08.2016 року, довідки №826 від 09.01.2018 року Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради встановлено, що ОСОБА_5 з 18.05. 2005 року зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (раніше ОСОБА_8), 38, кв. 35.

Наказом командира військової частини А 0201 від 05.07.2010 року №119 підполковника ОСОБА_5, звільнено наказом Міністра оборони України від 09.06.2010 року №423 з військової служби у запас за ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «в» (за віком). З 09.07.2010 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК м. Вінниці. На час звільнення ОСОБА_5 з військової служби його вислуга років у Збройних Силах України складає 35 років.

Відповідач ОСОБА_5 пенсіонер, ветеран військової служби, має почесне звання «Заслужений артист України».

Рішенням житлової комісії при 60 будинку офіцерів від 04.10.2016 року, (протокол №106) відповідача було знято з квартирного обліку та виключено зі списку військовослужбовців, які перебувають у черзі на отримання житлових приміщень при 60 будинку офіцерів.

Позивачем на адресу відповідача було надіслано попередження від 31.01.2017 року, 08.02.2017 року, 31.03.2017 року щодо зобов’язання звільнити займане ним службове жиле приміщення у двомісячний термін з дня видачі наказу про виключення його із списків особового складу військової частини та здати його до КЕВ м. Вінниця.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 раніше був забезпечений від Міністерства оборони України житлом у АДРЕСА_3, яке приватизував у складі 3-х осіб, зокрема, на своє ім’я, а також дружини ОСОБА_6 та дочки ОСОБА_7 Протоколом засідання житлової комісії при 60 будинку офіцерів №65 від 17.05.2012 року внесено зміни в облікову справу підполковника запасу ОСОБА_5, в зв’язку з розлученням та виключено зі списку військовослужбовців, що потребують поліпшення житлових умов – дружину ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 був звільнений з військової служби за віком, проходив військову службу в Збройних Силах України протягом 35 років (працював на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, понад 10 років), є пенсіонером по старості, тому його не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення, оскільки він має достатні та тривалі зв'язки з конкретним місцем проживання, а зазначена квартира є його «житлом» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції у зв’язку з наступним.

За змістом статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків особи з конкретним місцем проживання. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з ч. 3 ст. 47 Конституція України що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», чинної на час виникнення спірних правовідносин, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов’язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 року №737 військовослужбовці та члени їх сімей, за відсутності в них за місцем проходження служби жилого приміщення, мають право на отримання службових жилих приміщень. Службове жиле приміщення надається під час виконання військовослужбовцями обов’язків військової служби.

Згідно п. 3.16 Інструкції особа, звільнена з військової служби, яка має вислугу менше ніж 10 років, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма членами сім’ї, які з нею проживають, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до ст. 118 ЖК УРСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно із ч. 2 ст. 121 ЖК УРСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Відповідно до ст. 122 ЖК УРСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Статтею 124 ЖК УРСР передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у ст. 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; а також пенсіонерів по старості.

Гарантії, визначені положеннями ЖК Української РСР щодо неможливості виселення особи без надання іншого жилого приміщення, законодавцем встановлені з метою недопущення позбавлення особи єдиного житла.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2 в силу статті 125 ЖК деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався. Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення у надане службове приміщення є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Аналізуючи норми статей 124, 125 ЖК УРСР слід дійти висновку, що зазначені норми права підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб’єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира відноситься до службового житлового фонду Міністерства оборони України, а відповідач був звільнений з військової служби за віком та його виключено зі списку військовослужбовців, які перебувають у черзі на отримання житлових приміщень, є безпідставними, оскільки наявні підстави, що унеможливлюють виселення ОСОБА_5 без надання іншого жилого приміщення, при тому, що позивач ставить питання про виселення саме без надання іншого жилого приміщення, вказує на неможливість захистити права КЕВ м. Вінниці у обраний позивачем спосіб.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення – без змін.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду від 24.04.2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Копаничук С.Г.

Судді: Кучевський П.В.

ОСОБА_9

Згідно з оригіналом:

Суддя: Копаничук С.Г.