Рішення № 76002999, 09.08.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/4941/18

2/201/1847/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2018 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді – Федоріщева С.С,

при секретарі – Кияшко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 10 травня 2018 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач послалась на те, що з 08 липня 2016 року перебувавала у трудових відносинах з ПАТ «Українська залізниця», працюючи в регіональній філії «Донецька залізниця», та наказом від 17 липня 2017 року була звільнена з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із скороченням штату. При звільнені ОСОБА_1 не була виплачена заробітна плата за період з березня 2017 року по серпень 2017 року в розмірі 19972 грн. 99 коп. тому позивач просила суд стягнути на її користь з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 19972 грн. 99 коп. , середній заробіток за період затримки з 18 липня 2017 року по 10 травня 2018 року в розмірі 48711 грн. 48 коп.

В судове засідання позивач не з’явилась, про час та дату судового засідання повідомлена належним чином, надала суду заяву, у якій просила розглянути справу за її відсутності, заявлені вимоги підтримала, просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки у судове засіданні не повідомив. Надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні даного позову у повному обсязі, посилаючись на форс-мажорні обставини: проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей України, де працювала позивач, і до якої на даний час обмежений доступ відповідача, тому через відсутність вини відповідача в затримці виплати заробітної плати позивачу просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної цивільної справи та ухвалити рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами за наявними у справі матеріалами (відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов наступного.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з вимогами п. 1), п. 3). ч. 1 ст. 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є: 1) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 08 липня 2016 року перебувала у трудових відносинах з регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та наказом № 9113/Дн-ос від 10 липня 2017 з 17 липня 2017 року була звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із скороченням штату. Викладені обставини підтверджуються трудовою книжкою ОСОБА_1 та наказом (розпорядженням) № 9113/Дн-ос від 10 липня 2017, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 9-17, 18).

Згідно з наданими позивачем розрахунками заробітної плати (а.с. 20-24) за період з березня 2017 року по серпень 2017 року позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата в загальному розмірі 19 972 грн. 99 коп. Дані розрахунки не містять підпису відповідальної особи, яка їх надала і не завірені печаткою або штемпелем підприємства.

Згідно з ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Положеннями ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасові обмеження прав і свобод громадян.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р затверджений Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, серед яких є м. Донецьк. Крім того, прийняті інші нормативні акти, що визначають райони проведення АТО. Так, наказом Служби безпеки України № 33/6/а від 07 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначені такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, як Донецька і Луганська області з 07 квітня 2014 року.

Відповідач зазнає, що у зв’язку із захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об’єктів ПАТ «Українська залізниця», розташованих, зокрема, у м.Донецьк, м.Ясинувата, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, технічної, податкової, архівної та іншої).

За цим фактом за заявою ПАТ «Українська залізниця» порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст. 341 КК України.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов’язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.

Відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб’єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, захоплення підприємств тощо.

Для надання відповідної оцінки ситуації, що склалася у діяльності ПАТ «Українська залізниця», останнє звернулось із відповідним запитом до Торгово-промислової палати України, висновком якої № 126/2/21-102 від 16 січня 2018 року було підтверджено існування форс-мажорних обставин, які унеможливлюють з 20 березня 2017 року контроль і доступ ПАТ «Українська залізниця», РФ «донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», яка знаходить у місті Донецьку, до документації підприємства (кадрової, технічної, податкової, архівної та іншої), а також унеможливлюють виконання зобов’язань перед вивільним працівниками, тобто видати трудову книжку і провести розрахунок (а.с. 53-69).

Даний висновок Торгово-промислової палати України ґрунтується на тому, що після 20 березня 2017 року відповідач фактично втратив доступ до первинних документів, на підставі яких має здійснюватися розрахунок сум заробітної плати, відпускних, та інше, що підлягають до виплати на користь робітників у день звільнення.

Дослідивши письмові докази надані позивачем, а також документи, що були надані в обґрунтування своєї правової позиції відповідачем, суд виходить з того, що сторони не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження нарахування та невиплати заробітної плати позивачу за відпрацьований час, до того ж відсутня будь-яка бухгалтерська документація на підтвердження наявності такої заборгованості, з якої суд мав би можливість перевірити розрахунок чи розрахувати грошові суми до стягнення. Відповідач з об'єктивних причин позбавлений можливості підтвердити або спростувати розмір заборгованості перед позивачем. Більше того, суд враховує вищевикладені обставини щодо форс-мажорних обставин, з огляду на які відповідач з об’єктивних причин позбавлений можливості виконати свої зобов’язання перед позивачем.

За таких обставин не можливо зробити беззаперечний висновок щодо наявності заборгованості по заробітній платі перед позивачем, середнього заробітку та відповідно наявності заборгованості із компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Беручи до уваги результат розгляду даної цивільної справи, відповідно до ст. 141 ЦПК України підстав для стягнення судових витрат немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя С.С. Федоріщев