Постанова № 76002113, 15.08.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/5159/18 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т.М. Провадження № 22-ц/773/912/18 Категорія: 81 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів Матвійчук Л.В., Данилюк В.А.,

з участю:

секретаря судового засідання- Лимаря Р.С.,

учасників справи:

представника боржника -ОСОБА_1,

представника стягувача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 липня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У квітні 2018 року боржник ОСОБА_3 звернулася в суд із скаргою на дії державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Другий ВДВС).

Заявниця зазначала, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2011 року стягнуто з неї на користь Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» 12120 грн 38 коп. заборгованості за кредитним договором.

19 червня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області за цим рішенням видано виконавчий лист.

18 листопада 2014 року державним виконавцем Другого ВДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

У зв'язку з цим вважає, що державним виконавцем неправомірно було прийнято до виконання вказаний виконавчий лист та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.11.2014 року. На її думку, державний виконавець відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язаний був відмовити у відкритті виконавчого провадження у зв'язку з пропуском строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, оскільки такий строк на час ухвалення судом рішення у справі про стягнення боргу становив 1 рік.

Посилаючись на наведене, боржниця просила суд постанову про відкриття виконавчого провадження скасувати. Зобов'язати головного державного виконавця винести постанову про повернення виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2012 року без прийняття до виконання.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 липня 2018 року скаргу ОСОБА_3 залишено без розгляду.

Не погоджуючись із даною ухвалою суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема стверджувала, що суд не прийняв до уваги ту обставину, що про існування постанови про відкриття виконавчого провадження їй не було відомо, а той факт, що скаржниця, отримавши 18.12.2017 р. копію виконавчого листа, не може свідчити про її обізнаність з усіма матеріалами виконавчого провадження, а саме зі змістом оскаржуваної постанови, і відповідно про її порушене право.

Таким чином боржниця вважає, що висновок суду про пропущення строків звернення до суду із скаргою не відповідає обставинам справи.

Представником стягувача АТ КБ «Приватбанк» подано відзив, у якому вказано, що стягувач вважає апеляційну скаргу безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення, оскільки в суді з копії розписки боржниці було доведено, що їй стало відомо про наявність відкритого виконавчого провадження принаймні з 18 грудня 2017 року, а звернулася вона із даною скаргою лише 04.04.2018 року, тобто із порушенням встановленого законом строку. Просив відмовити в задоволені апеляційної скарги, а ухвалу суду залишити без змін.

Згідно із нормами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, а також вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2011 року з ОСОБА_3 стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» 12120 грн 38 коп. заборгованості за кредитним договором.

19 червня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист №2-4580/11 для примусового виконання вказаного рішення.

18 листопада 2014 року головним державним виконавцем Другого ВДВС Боярським Є.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження із виконання вказаного судового рішення, а 08 травня 2015 року винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 3, 28).

Звертаючись до суду із скаргою 04 квітня 2018 року, ОСОБА_3 просила суд скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 18 листопада 2014 року, посилаючись на те, що вказану постанову вона не отримувала, а дізналася про її наявність лише в квітні 2018 року.

Згідно із пунктом 9 частини третьої статті 124 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи (стаття 383 ЦПК України у редакції, чинній на момент вчинення процесуальної дії).

За приписами положень статті 385 ЦПК України у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Відповідно до частини першої статті 73 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини другої статті 72 ЦПК України, документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні за змістом норми містить і ЦПК України у новій редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року ( ст.447-449, 126-127 ЦПК).

З правового аналізу слідує, що в разі оскарження дій, рішень або бездіяльності державного виконавця обов'язковому з'ясуванню підлягає, чи дотримано заявником установлений законом строк звернення до суду.

Виходячи із вказаного, перебіг десятиденного строку для подачі скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця розпочинається з дня, коли учасник виконавчого провадження після того, як він дізнався, або міг дізнатися про порушення своїх прав.

Вказаний строк є процесуальним, він може бути поновлений за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання.

При вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою, суд має керуватися тим, що вичерпного переліку таких підстав процесуальний закон не містить, вони у кожному конкретному випадку залежать від певних ситуацій. При цьому судом також має враховуватися прецедентна практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.

Однак із клопотанням про поновлення пропущеного строку ОСОБА_3 до суду не зверталася.

У матеріалах справи міститься копія розписки, датована 18 грудня 2017 року, в якій зазначено про отримання у відділі державної виконавчої служби особисто ОСОБА_3 копії виконавчого листа № 2-4580/11 (а.с.51).

Отже, принаймні з грудня 2017 року заявниці було достовірно відомо про наявність у державній виконавчій службі відносно неї виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення з неї на користь банку заборгованості за кредитним договором. Саме з цього часу заявниця мала можливість поцікавитись про виконання судового рішення, ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження, з яких і могла б дізнатися про виконавчі дії, отримати постанову про відкриття виконавчого провадження та її оскаржити, однак таким правом у встановлений строк не скористалася.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що заявниця пропустила строк звернення до суду зі скаргою на постанову про відкриття виконавчого провадження від 18 листопада 2014 року без поважних причин, не просила поновити строк і доказів поважності причини пропущення строку не надала, а тому відсутні підстави для його поновлення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що отримання боржницею 18.12.2017 р. копії виконавчого листа не можна вважати днем, коли їй стало відомо про порушення її прав, оскільки це не свідчить про обізнаність з усіма матеріалами виконавчого провадження, з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Однак такі доводи апеляційним судом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки юридична необізнаність не є поважною причиною пропуску строку звернення зі скаргою на дії державного виконавця щодо оскарження винесеної ним постанови про відкриття виконавчого провадження.

Разом з тим, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які їх обґрунтовано спростував, не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права чи неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 липня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді