Постанова № 76001255, 21.08.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року справа №812/1166/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Арабей Т.Г., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 р. у справі № 812/1166/18 (головуючий І інстанції Басова Н.М.) за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства "Лисичанська житлово-експлуатаційна контора № 3" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Лисичанська житлова експлуатаційна контора №3» (далі - відповідач, КП «ЛЖЕК №3»), в якому просило: стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкцію за 2017 рік у сумі 29001,98 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 17.04.2018 по 19.04.2018 у розмірі 48,63 грн., разом 29050,61 грн. (а.с.4-5а).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року в задоволені позовних вимог відмовлено (а.с.129-131).

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в які просив скасувати рішення суду першої інстанції, як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Обґрунтовано скаргу тим, що відповідачем не виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-XІI) , щодо додержання встановленого нормативу створення робочих місць для осіб з інвалідністю, що обумовлює притягнення його до відповідальності за невиконання вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Комунальне підприємство "Лисичанська житлова експлуатаційна контора №3" зареєстровано у якості юридичної особи (а.с.22-25).

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів КП "ЛЖЕК №3" за 2017 рік від 22.01.2018 форми № 10-ПІ, наданого до Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 101 особа, з них кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 4 особи, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 29002,00 грн. (а.с.12).

Позивачем нараховано адміністративно-господарську санкцію за невиконання КП "ЛЖЕК №3" нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік у розмірі 29001,98 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 48,63 грн. (а.с.18).

Листом від 29.01.2018 № 03-10/101 позивач попередив відповідача про нарахування адміністративно - господарської санкції у розмірі 29001,98 грн. та направив повідомлення поштовим відправленням (а.с.13,14).

Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Лисичанського міського центру зайнятості надісланого з запитом від 07.02.2018 № 04-02/144 (а.с.15)

Відповідно до листа Лисичанського міського центру зайнятості надісланого на запит позивача, надав інформацію, якою повідомив, що КП "ЛЖЕК №3" протягом 2017 року надавало звіти "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за формою 3-ПН, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю. Крім того, у 2017 році КП "ЛЖЕК №3" п'ять разів приймало участь у семінарах, які проводились Лисичанським міським центром зайнятості на тему: "Напрямки співпраці з центром зайнятості та шляхи вирішення кадрових питань, роз'яснення щодо надання звітності, окремі питання регулювання праці осіб з інвалідністю. Протягом 2017 року центром зайнятості до КП "ЛЖЕК №3" інваліди для працевлаштування не направлялись, у зв'язку з тим, що за медичними показниками не було осіб, які б задовольняли вимогам роботодавця. Чотирьом безробітним особам з інвалідністю була запропонована вакансія прибиральника території, але вони відмовились за станом здоров'я. КП "ЛЖЕК №3" у 2017 році замовлення на професійне навчання або підготовку за потрібними професіями не здійснювало (а.с.17).

Матеріали справи містять звіти позивача форми форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за 2017 рік, починаючи з січня 2017 року щомісяця, які надсилались Лисичанському міському центру зайнятості (а.с.42-126)

Також, відповідно до листа Лисичанського міського центру зайнятості від 25.05.2018 року, наданого на запит суду першої інстанції, відповідач у 2017 році надавало до центру зайнятості звіти про наявність вакансій для осіб з інвалідністю щомісячно, а саме прибиральник території - 1 вакансія. Крім того у 2017 році підприємство надавало і інші поточні вакансії. У 2017 КП "ЛЖЕК №3" 28.04.2017 прийняло участь у Дні інформування до міжнародного дня боротьби за права інвалідів за участю соціальних партнерів управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради та Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, роботодавців міста, та осіб з інвалідністю (всього 30 учасників), всім роботодавцям учасникам було надано професійний склад осіб з інвалідністю які перебували на обліку у Лисичанському міському центрі зайнятості. Фактів відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю протягом 2017 року не було. В КП "ЛЖЕК №3" інваліди для працевлаштування не направлялись, у зв'язку з тим, що за медичними показниками не було осіб, які б задовольняли вимогам роботодавця. Чотирьом безробітним особам з інвалідністю була запропонована вакансія прибиральника території, але вони відмовились за станом здоров'я (а.с.41).

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи свідчать про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем вжиті передбачені чинним законодавством певні заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів.

Суд апеляційної інстанції із зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XІI для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця.

Статтею 20 цього Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, стаття 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю, з огляду і на приписи Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини 1 статті 18-1 Закону №875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону, Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Апеляційним судом встановлено, що відповідачем протягом 2017 року подавалась до Лисичанського міського центру зайнятості звітність (інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою № 3-ПН) про наявність вакансій для працівників, яким встановлена інвалідність.

Крім того, відповідач у 2017 році п'ять разів приймав участь у семінарах, які проводились Лисичанським міським центром зайнятості на тему: "Напрямки співпраці з центром зайнятості та шляхи вирішення кадрових питань, роз'яснення щодо надання звітності, окремі питання регулювання праці осіб з інвалідністю.

Суд зазначає, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю, зокрема, створило робочі місця для осіб з інвалідністю та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало осіб з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова інваліда від працевлаштування на працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Стосовно доводів апелянта, як правомірність нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені, на те, що підприємство повинно самостійно здійснювати працевлаштування осіб з інвалідністю, суд зазначає, що, як зазначалось, за змістом статей 18 та 18-1 Закону №875-XII обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, а відповідно до частини п'ятої статті 19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів вважається саме їх працевлаштування, а не лише створення відповідних робочих місць.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про вжиття відповідачем заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону № 875-XІI.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 р. у справі № 812/1166/18 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 р. у справі № 812/1166/18 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 21 серпня 2018 року.

Суддя-доповідач Е.Г.Казначеєв

Судді Т.Г. Арабей

Л.В. Ястребова