Постанова № 76000268, 14.08.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2018 р. Справа№ 910/20145/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Алданової С.О.

при секретарі Мельничук С.О.

за участю представників

від позивача: Піхотний М.Д довіреність № б/н від 21.08.17

від відповідача: Гронь М.А. довіреність № 357 від 17.01.18

третя особа 1: не з'явився

третя особа 2: не з'явився

третя особа 3: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром

Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 р.

у справі № 910/20145/17 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром

Інвест"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк

"Приватбанк"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Адіоніс"

2. Національний банк України

3. Міністерство фінансів України

про розірвання договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про розірвання Договору поруки № 4А12046И/П від 10.11.2016р., укладеного з Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (відповідач).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на істотне порушення відповідачем умов Договору поруки № 4А12046И/П від 10.11.2016р. в частині виконання банком свого обов'язку передати новому кредитору документи, що підтверджують право вимоги до боржника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018р. у справі № 910/20145/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018 р. у справі № 910/20145/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. (головуючий суддя), Зубець Л.П., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2018 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" на рішення Господарського суду Київської області від 26.04.2018 р. у справі № 910/20145/17 залишено без руху. Товариству з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" було надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом надання до Київського апеляційного господарського суду докази надсилання копії скарги сторонам у справі (Міністерству фінансів України).

02.07.2018р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, а саме долучення до матеріалів апеляційної скарги доказів надсилання копії скарги з додатками Міністерству фінансів України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2018 р. у справі № 910/20145/17 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 14.08.2018 р.

18.07.2018р. через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства, тому просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018р. у справі № 910/20145/17 без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав повністю та просив її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив суд відмовити в її задоволенні.

Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились. Причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.

Відповідно до п. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

10.11.2016р. між позивачем (поручитель) та відповідачем (кредитор) укладено Договір поруки № 4А12046И/П (далі - Договір поруки), за умовами якого позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ "Адіоніс" (третя особа-1, боржник) зобов'язань за Кредитними договорами №4А12046И від 09.02.2012р., №4А13314И від 17.05.2013р., № 4А14170И від 17.02.2014р. та № 4А15034И від 12.02.2015р. (далі - Кредитні договори), а саме зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Згідно з пунктом 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

До поручителя, що виконав обов'язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаного зобов'язання (п. 8 Договору поруки).

Відповідно до пункту 10 Договору поруки кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитними договорами передати поручителю впродовж 5 (п'яти) робочих днів банку з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором (п. 11 Договору поруки).

Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 23.10.2016 року, укладеної сторонами (п. 17 Договору поруки).

Відповідно до платіжного доручення № 21 від 11.11.2016р. позивачем перераховано відповідачеві суму грошових коштів у розмірі 746 398 684,12 грн. з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кред. договору №4А12046И від 09.02.2012 згідно договору поруки № 4А12046И/П від 10.11.2016", копії платіжного доручення № 22 від 11.11.2016р. позивачем перераховано відповідачеві суму грошових коштів у розмірі 227 173 406,82 грн. з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кред. договору №4А13314И від 17.05.2013 згідно договору поруки № 4А12046И/П від 10.11.2016", копії платіжного доручення № 23 від 11.11.2016р. позивачем перераховано відповідачеві суму грошових коштів у розмірі 48 288 671,97 грн. з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кред. договору № 4А14170И від 17.02.2014 згідно договору поруки № 4А12046И/П від 10.11.2016", копії платіжного доручення № 24 від 11.11.2016р. позивачем перераховано відповідачеві суму грошових коштів у розмірі 18 515 128,18 грн. з призначенням платежу: "виконання обов'язків по кред. договору № 4А15034И від 12.02.2015 згідно договору поруки № 4А12046И/П від 10.11.2016".

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідності до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір поруки № 4А12046И/П від 10.11.2016р. є договором поруки

За приписами статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпеченого порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Таким чином, сутність поруки як одного із видів забезпечення зобов'язання полягає в тому, що кредитор в особі поручителя отримує додаткового боржника, до якого може пред'явити вимогу у обсязі всіх невиконаних боржником зобов'язань.

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено главою 20 Господарського кодексу України.

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Право на подання позову про розірвання договору на підставі статті 188 Господарського кодексу України виникає у сторони в разі, коли у відповідь на пропозицію змінити чи розірвати договір надійшла відповідь із відмовою або не надійшло відповіді у 20-денний строк.

За змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження, так як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору, - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін. (ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Дострокове розірвання цього Договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п. 14 Договору поруки).

Проте, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання Договору поруки відповідно до норм чинного законодавства України та умов спірного договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Судом встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що невиконання відповідачем зобов'язань з передання копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором, значною мірою позбавило позивача того, на що воно розраховувало при укладенні договору.

Згідно ч. 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Таким чином, правова можливість задоволення на підставі вказаної норми позовної вимоги про розірвання договору пов'язується не тільки з істотним порушенням другою стороною умов договору, а й з наявністю шкоди, завданої цим порушенням другою стороною договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені зазначеною нормою. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-75цс13.

У даному випадку відсутні будь-які відомості щодо завдання позивачеві відповідної шкоди з боку відповідача у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням умов спірного договору поруки.

Крім того,на момент розгляду справи позивачем не подано суду доказів, які підтверджують, що непередання відповідачем копій документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитними договорами є істотним порушенням, внаслідок якого позивач позбавився можливості вимагати від третьої особи повернення (сплати) коштів, сплачених позивачем за договором поруки. Зокрема, позивачем не подано суду доказів, з яких би вбачалось, що саме внаслідок непередачі відповідачем таких документів (кредитного договору, тощо) позивач не може отримати від третьої особи-1 належних йому коштів.

З підстав викладених вище, а саме відсутністю з боку відповідача будь-яких порушень умов договору, судом відхилено як необґрунтовані доводи позивача викладені у відповіді на відзив щодо завдання йому шкоди у вигляді перерахованих позивачеві грошових коштів.

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, з огляду на зазначені вимоги закону, кредитор має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. У разі пред'явлення вимоги кредитора про виконання обов'язку лише до поручителя останній солідарно відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Як зазначалось судом, згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Тобто, безпосередньо законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов'язку за боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, серед яких передбачено і виконання обов'язку боржника поручителем.

Оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов'язанні після виконання ним обов'язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно, про що вірно вказує відповідач у своєму відзиві на позовну заяву. При цьому, слід мати на увазі, що обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача є необґрунтованими щодо істотного порушення відповідачем умов Договору поруки, оскільки право вимоги до боржника виникає в силу норми закону, а не за фактом передачі відповідних документів новому кредитору.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтями 76, 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Товариств з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" задоволенню не підлягають.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018р. у справі № 910/20145/17 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2018р. у справі № 910/20145/17 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/20145/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

С.О. Алданова