Рішення № 75989949, 20.08.2018, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/3718/18

Провадженя№ 2/266/888/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2018 року м. Маріуполь

Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого – судді Пантелєєва Д.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

02 липня 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійним договору дарування від 05.09.2006 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що 05.09.2006 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, за яким відповідача було обдаровано належним позивачу домоволодінням №40 по вул. Керченська в Приморському районі м. Маріуполя. При укладенні договору позивач не розумів його змісту, вважаючи його договором по життєвого утримання, оскільки не мав наміру безоплатно передавати в власність відповідача належний йому житловий будинок, тобто помилився в суті укладеного договору. Він є людиною похилого віку, страждає від хронічних захворювань. На підставі викладеного просить суд визнати договір дарування домоволодіння №40 по вул. Керченська в Приморському районі м. Маріуполя, укладений 05.09.2006 року між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3 за реєстраційним №4648 недійсним.

Відповідно до ухвали суду від 20.07.2018 року по справі відкрито провадження у справі за правилами глави 10 ЦПК України, тобто у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Судове повідомлення, яке направлялося відповідачу ОСОБА_2, не вручено адресату та повернуто на адресу Приморського районного суду м. Маріуполя за закінченням терміну зберігання.

Позивачу надіслана ухвалу про відкриття провадження у справі, що підтверджується матеріалами справи.

Клопотань від учасників процесу про розгляд справи у поряду загального позовного провадження не надходило.

Відзив від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами ( ч.8 ст.178 ЦПК України).

Оскільки, відповідно до вимог ст.279 ЦПК України, справа в порядку спрощеного позовного провадження розглядається без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, то, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.

Перешкод для розгляду справи немає.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

ОСОБА_1 є батьком відповідача ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_2 VII-HO №251006 від 17.11.1986 року (а. с. 6)

05.09.2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування №40 по вул. Керченська в Приморському районі м. Маріуполя, яке складається з житлового будинку загальною площею 115,6 кв.м., житловою площею 66,4 кв.м., літньої кухні, сараю, вбиральні, огорожі (а. с. 5)

На момент укладення договору позивачу було повних 49 років, також він мав ряд хронічних захворювань, що завадило йому вірно сприйняти здійснюваний ним правочин.

Також встановлено, що позивач потребував та потребує сторонньої допомоги, яку відповідач йому не надає.

Відповідач ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_1, що вказує на відсутність необхідності завчасної безоплатної передачі нерухомого майна у власність відповідача.

Згідно із частиною третьою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами

першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Аналогічні роз’яснення містяться в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року справа № 6-202цс15.

За таких обставин, вважати, що волевиявлення ОСОБА_1 під час укладення ним договору було спрямовано на безоплатну передачу у власність відповідачки будинку, який є його особистою приватною власністю, є неможливим.

При цьому задовольняючи позов, суд виходить з того, що ОСОБА_1, підписуючи оспорюваний правочин, не мав наміру позбавити себе права власності на будинок.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 21 березня 2018 року, справа №635/278/16-ц.

В зв’язку із необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог, керуючись ст. ст. 13, 81, 263, 265, 268, 272, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 229, 233, 717 ЦК України, суд ,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (87500, м. Маріуполь, вул. Ушакова, б. 79, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (87500, м. Маріуполь, вул. Керченська, б. 40, РНОКПП НОМЕР_2), третя особа – приватний нотаріус Маріупольського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3 (87500, м. Маріуполь, пр. Будівельників, 92) про визнання договору дарування недійсним – задовольнити в повному обсязі.

Визнати договір дарування домоволодіння №40 по вул. Керченська в Приморському районі м. Маріуполя, укладений 05.09.2006 року між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Маріупольського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3 за реєстраційним №4648 недійсним

На рішення може бути подано апеляцію до Апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20.08.2018 року.

Суддя: Пантелєєв Д. Г.