Рішення № 75974333, 21.08.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2018 року Чернігів Справа № 2540/2618/18

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) звернувся до суду з позовом до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - Прилуцьке ОУПФУ), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу щомісячного довічного грошового утримання;

- зобов'язати відповідача провести виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання за період з часу набрання чинності Законом України від 07.07.2010 «Про судоустрій та статус суддів» по 13.09.2017 з підвищенням його на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України «Про статус і соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та нарахувати і провести індексацію нарахованих сум та їх виплату.

Позов мотивовано тим, що позивач, як учасник бойових дій з набранням чинності Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій та статус суддів" повинен отримувати призначене за постановою суду, яка набрала законної сили, щомісячне довічне грошове утримання в органах Пенсійного фонду України. Натомість, відповідачем протиправно відмовлено у нарахуванні та виплаті щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого позивач змушений звертатися до суду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.07.2018 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного письмового провадження, без виклику сторін та встановлено відповідачу 15-ти денний термін, з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позов.

Представником відповідача, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість та зазначає, що Прилуцьке ОУПФУ не є стороною у справі №2а-2008/09/2570 і не може відповідати за вимоги покладені судовим рішенням на іншу особу, зокрема на Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області. Крім того, згідно рішення суду від 04.02.2009 останнє містить посилання на Закон України "Про статус суддів", згідно якого позивачу виплачувалось довічне грошове утримання на пільгових умовах із надбавкою, однак на даний час зазначений закон втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій та статус суддів", яким не передбачено виплату зазначеної надбавки. Також відповідач вказує, що 150% мінімальної пенсії за віком не входять до складу суддівської винагороди.

Крім зазначеного вказує на те, що в провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа №2540/2458/18 про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, внаслідок чого позовну заяву слід залишити без розгляду. Також, однією з підстав для залишення позову без розгляду, відповідач вказує пропуск позивачем строку звернення до суду.

Вирішуючи вказані клопотання, суд звертає увагу, що згідно ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.07.2018 у справі №2540/2458/18 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії щодо відмови в перерахунку та виплаті щомісячного довічного грошового утримання;

- зобов'язати здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з підвищенням його на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.02.2009 у справі №2а-2008\09\2570 з часу призначення щомісячного довічного грошового утримання - 14.09.2017.

В даній справі, що розглядається, позовні вимоги викладені наступним чином:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу щомісячного довічного грошового утримання;

- зобов'язати відповідача провести виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання за період з часу набрання чинності Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій та статус суддів" по 13.09.2017 з підвищенням його на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та нарахувати і провести індексацію нарахованих сум та їх виплату.

Тобто, предметом розгляду у справі №2540/2458/18 є право позивача на отримання підвищення щомісячного грошового утримання на 150% після звільнення з роботи, в той час, як предметом розгляд в даній справі є період до звільнення позивача, а тому підстави для залишення позову без розгляду у відповідності до п.3ч.1 ст.240 КАС України відсутні. Відсутні також і підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропущенням строку звернення до суду, оскільки вказане питання вирішувалось при відкритті провадження та повторному вирішенню не підлягає.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Постановою Чернігівського коружного адміністративного суду від 04.02.2009 (залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2009) було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації Україниу Чернігівській області та зобов'язано, зокрема, провести нарахування і виплату довічного грошового утримання з підвищенням його на 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та виплатити позивачу недоплачені відповідачем кошти.

Дану постанову виконано у добровільному порядку.

З часу набрання чинності Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій та статус суддів" Територіальне управління Державної судової адміністрації Україниу Чернігівській області припинило здійснювати зазначені виплати на підставі постанови суду. Не погоджуючись з такими діями, позивач оскаржив їх до Чернігівського коружного адміністративного суду вказавши, що з набранням чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010, ТУ ДСА України в Чернігівській області зобов'язано було продовжувати позивачу, як учаснику бойових дій виплачувати призначене за постановою суду, яка набрала чинності, щомісячне довічне грошове утримання, а не припиняти виплату такого, оскільки позивач продовжував працювати і в зв'язку з цим не міг звернутися до органів Управління Пенсійного фонду України з питанням виплати такого утримання. Щомісячне довічне грошове утримання відповідно до положень зазначених вище законів повинно виплачуватися саме за місцем постійної роботи позивача.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.06.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки на думку суду, довічне грошове утримання судді повинно виплачуватися органами Пенсійного фонду України (рішення суду не набрало законної сили).

Враховуючи зазначений висновок суду, позивач звернувся із зверненням до Начальника Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України, в якому просив нарахувати та провести індексацію нарахованих сум, а також провести виплату щомісячного довічного грошового утримання за період часу з набрання чинності Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій та статус суддів" по час його звільнення 13.09.2017 з підвищенням його на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Втім, листом від 06.07.2018 №159/10/Г-3 відповідач відмовив позивачу у проведенні нарахування та виплати щомісячного довічного грошового утримання, внаслідок чого, останній звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку наведеним обставинам, суд зазначає наступне.

В силу ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 126 Конституції України встановлено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і Законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №19-рп/2004 зазначено: "Незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність судів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів...; захистом їх інтересів; гарантуванням фінансування та належних умов для фінансування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканості суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів".

Висновок про те, що зменшення обсягу гарантій незалежності суддів суперечить Конституції України, також покладено в основу рішень Конституційного суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016.

У ст.22 Конституції України прямо зазначено, що при прийнятті законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 №3-рп/2013, зокрема вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про Закон "Про статус суддів" від 10.07.1998, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків мас бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п.6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п.6.4).

У Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17.11.2010 № (2010) 12 зазначено: "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці" (п.54).

Таким чином, належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, в тому числі й виплата щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, забезпечення гідного статусу життєвого рівня суддів є обов'язком держави, оскільки суддя відповідно до ст.127 Конституції України, а також ст.53 Закону України №2453, обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді.

Відтак, враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, обмеження при виході у відставку гарантованого щомісячного довічного грошового утримання судді є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 №4-рп/2016, на підтвердження рішень від 18.06.2007 №4-рп/2007 та від 03.06.2013 №3-рп/2013 наголошується, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя, а всі обмеження розміру щомісячного грошового утримання суддів у суперечать Основному Закону.

Судом встановлено, що постановою Чернігівського коружного адміністративного суду від 04.02.2009 (справа №2а-2008/09/2570) було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації Україниу Чернігівській області та зобов'язано відповідача, зокрема, провести нарахування і виплату довічного грошового утримання з підвищенням його на 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та виплатити позивачу недоплачені відповідачем кошти.

Проте, на думку суду, підвищення щомісячного грошового утримання на 150 % мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не пов'язано з перебуванням позивача на посаді судді. Спірні відносини, що виникають стосовно підвищення пенсії або грошового утримання на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" пов'язані виключно з отриманням особою статусу, що дає право на отримання такого підвищення, та не можуть відноситися до гарантій незалежності суддів.

Так, суд зазначає, що станом на момент виникнення спірних правовідносин, які були предметом розгляду у справі №2-а/2008/09/2570 питання призначення щомісячного грошового утримання суддів регулювалося ст.43 Закону України від 15.12.1992 №2862-ХІІ "Про статус суддів" та постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".

Статтею 43 вказаного вище закону передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків.

За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку.

Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Судді, який вийшов у відставку, при наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених ст.37 Закону України "Про державну службу". Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених ст.37 Закону України "Про державну службу".

Відповідно до п.3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" судді, які мають право на відставку та продовжують працювати на посаді судді, одержують заробітну плату та щомісячне грошове утримання судді.

Однак, у зв'язку з втратою чинності Закону України "Про статус суддів" прийнято новий Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010, яким серед встановлених видів забезпечення судді даним законом (розділ ІХ) не містить іншого виду грошового забезпечення, крім суддівської винагороди.

Відповідно до ст.141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року;

61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року;

61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Частиною 2 ст.141 вказаного закону встановлено, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч.1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого ч.1 цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія.

Відповідно до п.5 ч.5 ст.141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Тобто, здійснення виплати щомісячного довічного грошового утримання за період з часу набрання чинності Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій та статус суддів" по 13.09.2017 з підвищенням його на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус і соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивачу, має здійснюватися органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету.

Так, відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції, чинній до моменту прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 №2939-IV, учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.

В той же час, Законом України "Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 05.10.2005 №2939-IV внесено зміни в ст.12 та викладено її в новій редакції, яка передбачає, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Слід звернути увагу, що норми даного закону розповсюджуються на всіх осіб, які втратили працездатність та не пов'язані з перебуванням особи на посаді судді.

Вказані зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вступили в законну силу 01.07.2006 та є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.03.2015 по справі №133/856/13-а.

Отже, з моменту переходу повноважень щодо виплати щомісячного грошового утримання від органів Державної судової адміністрації до Пенсійного фонду, останнє мало всі законні підстави для визначення підвищення грошового утримання позивача в розмірі 25% прожиткового мінімуму.

А тому, законні підстави для здійснення перерахунку та виплати грошового утримання позивачу, з урахуванням підвищення в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України від 22.10.1993 №3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", починаючи з моменту набрання чинності Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій і статус судді" - відсутні. Крім наведеного, суд звертає увагу, що Законом України від 07.07.2010 "Про судоустрій і статус суддів" виплата зазначеної надбавки взагалі не передбачена.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кайртан Асмундсон проти Ісландії" від 12.10.2004.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Суд також враховує й правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд став на бік України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Тобто, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому ("Аррас та інші про Італії", "Сухобоков проти Росії", "Валентина Ніканорівна Великода проти України"). Суд також констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, було внесено зміни.

Таким чином, суд погоджується з позицією відповідача щодо відсутності законних підстав для здійснення перерахунку та виплати довічного щомісячного грошового утримання з підвищенням його на 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у зв'язку з наведеним вище висновком суду.

Відповідно, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають. Не підлягають задоволенню також позовні вимоги в частині проведення індексації нарахованих сум та їх виплату, як такі, що є похідними.

Враховуючи наведене, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії належить відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 17500,) до Прилуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України (вул.. 1 Травня, 48а, м.Прилуки, 17500, код ЄДРПОУ 37787797) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 17500)

Відповідач:Прилуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України (вул.. 1 Травня, 48а, м.Прилуки, 17500, код ЄДРПОУ 37787797).

Повне рішення суду складено 21 серпня 2018 року.

Суддя Л.О. Житняк